ДЗВОНИ ІМПЕРІЇ

Отже, візит Патріарха Московського і Всія Русі Кирила до України розпочався. Тільки відверто наївні люди можуть повірити, що цей візит має чисто духовний характер, а не пов'язаний з політикою Не станемо примітивно прив’язувати його до все ближчих президентських виборів в Україні, хоч хронологічно дійсно візит припав практично на старт виборчої кампанії. До того ж, московський гість, попри власні ж заяви, вже в перший день візиту встиг зустрітися з провідними політиками нашої країни.
Але зрозуміло, що головна мета візиту – спробувати міцніше прив’язати Україну до московського воза, бодай церковними узами. Особливо треба перевірити настрої священиків та й ієрархів тої церкви, яка називається Українська православна, з додаванням до назви головного—її приналежності -- Московського патріархату. Бо тут дедалі більше щириться рух за об’єднання українського православ’я, утворення незалежної помісної Української церкви. Зростає усвідомлення і серед кліру, і серед мирян, хто є хто і звідки хто пішов. Ось навіть той же Патріарх Кирило в інтерв’ю українській пресі, розсипаючи компліменти «матері міст руських», нашій столиці, мимохіть проговорився (цитую) : «здесь родилась наша церковь», «здесь же – изначальная кафедра Предстоятелей Русской Церкви», «Московские Патриархи являются преемниками древних Киевский митрополитов», Що ж, відверто. Але високоерудованому Патріархові варто було б і чесно згадати, як саме московські «прєємнікі» відірвалися від своєї «ізначальної» кафедри, наскільки канонічно це зробили, перш ніж повторювати тези про «неканонічність» інших церков.
Та не до цього. Треба гуртувати колишню імперію довкола Кремля. То ж не випадково візит у Патріарха розтягується аж на 10 днів. Не випадково в його програмі –«накрити» Україну своєрідною сіттю, адже високий візитер географічно відвідує всі основні регіони—від Донбасу до Волині, від Почаєва до Севастополя. Не випадково вже в перший день візиту стався безпрецедентний для Російської церкви випадок—виїзне засідання її керівного органу Священного Синоду, прямо в колисці і головній святині українського православ’я, в Києво-Печерській Лаврі, що за іронією історії також чомусь входить до Московської патріархії.
Наївні люди чекали, що багато в чому символічне відвідання гостем Меморіалу загиблим від Голодомору стане хоч в якійсь мірі визнанням Патріархом вини імперської Росії за цей жахливий геноцид. Ні, Святіший говорив лише цілком правильні, округлі слова про «загальну трагедію» людей, що постраждали від тоталітарного режиму. Цілком резонно згадавши і свою сім`ю, репресованого діда-священика, його родину, що ледве вижила в голодівку. Все вірно, але хіба ж цей режим не був основою новітньої Московської імперії?
Втім, людям, які зібралися в цей надвечірній час у понеділок на подвір’ї Лаври, схоже, було не до цих міркувань. Вони наелектризовано чекали свого архіпастиря, тримаючи в руках плакатники , де українською мовою було написано розклад візиту Патріарха в Київ, і вигукуючи вже російською мовою «Наш Патриарх – Кирилл!». А над цим людом, над столицею незалежної держави добру годину гудів великий Лаврський дзвін, калатали менші дзвони, в очікуванні кремлівського гостя.
Петро АНТОНЕНКО