«Коровель-2009»: і знову вітер з півночі подув на Шестовицю…

У селі Шестовиця під Черніговом минулого тижня відбувся IX Міжнародний фестиваль слов’яно-варязької культури та історичного фехтування «КОРОВЕЛЬ-2009»
Фестиваль – це краще, ніж день народження!
…На світанку, коли тільки-но встало сонце, а широченне поле було вкрите напівпрозорим росяним туманом, наметовий табір вже не спав. Чи ще не спав… Погодьтесь, що приїхати на такий фестиваль і спати — це надто прозаїчно. Кухар, готуючи сніданок, помітила юного лицаря, який замріяно ходив полем і гукнула: «Ну, й чого тобі, хлопче, не спиться?» «Та як же спати! Такий фестиваль — краще, ніж день народження!»
Про це я довідалася вже вдень. А перед цим ми з 15-річним сином, активним прихильником фестивалю, раненько без особливих пригод дістались до наметового містечка. Спочатку – автобусом о 7.30 із автостанції № 2 до Шестовиці, а потім – ніжками – вздовж лісу, через поле (кілометрів 5 – 6 буде). Коли ми, навантажені рюкзаком, наметом, спальниками, харчами і т.д., і т.п., шукали місце, де отаборитись, до нас підійшов головний розпорядник, голова Чернігівської федерації історичного фехтування Геннадій Обушний і поцікавився, хто ми і звідки. «А, преса, – усміхнувся він, – то йдіть, реєструйтесь, можете отримати сніданок на кухні, розташовуйтесь».
На вході до табору було встановлено спеціальний щит з правилами реєстрації та поведінки. Всіх прибулих зустрічали чергові по табору, інформували про порядок розміщення. Потім гості отримували спеціальні картки (бейджики), які треба було носити на шиї, адже періодично табором ходили перевіряльники і спостерігали, чи немає сторонніх. Також у таборі чергував загін правоохоронців, які ретельно слідкували за порядком. На мій подив, під вечір виявилося, що ми з сином розташувалися якраз поблизу правоохоронців та медичного намету.
Головне, що треба відзначити: атмосфера всього багатосотенного табірного фестивального містечка цього разу, як ніколи, була надзвичайно домашньою. Довкола шуміло табірне життя: хтось купався в річці, лунали пісні під гітару, бігала босонога малеча, яка прибула сюди зі своїми батьками, було помітно чимало подружніх пар (і не завжди юних!), в очах аж мерехтіло від неймовірної кількості костюмів та прикрас різних епох і країв. Тут можна було зустріти слов’ян і варягів, наварців і вікінгів, представників різних історичних часів та народів. Мечі, луки, списи та лицарські обладунки не могли залишити байдужими чоловічу половину. А жіноча була в захопленні від дівочих костюмів. Це був такий собі справжній модельний подіум просто неба. На «Коровелі-2009» дійсно було на що подивитись! І мені просто щиро шкода тих, хто там не був…
Учасниця фестивалю із Сімферополя сказала, що навіть не очікувала такої теплої і дружньої атмосфери. Саме цю теплоту і товариськість у людських стосунках відзначали всі, з ким мені довелося спілкуватись на фестивалі. Один із чернігівських лицарів довірливо сказав: «Знаєте, тут дуже багато цікавих людей. Підходиш до абсолютно незнайомої людини, починаєш говорити, а через 10 – 15 хвилин здається, що ми знайомі вже багато років…»
Гості
Звідкіля їх тільки не було! Були представлені Київ і Львів, Житомир і Вінниця, Дніпропетровськ і Миколаїв, Херсон і Донецьк, Одеса і Харків, Сімферополь і Луганськ, Чернівці і Чернігів. Із ближнього зарубіжжя були білоруси. А з почесних – Надзвичайний і Повноважний посол Королівства Норвегія Олав Берстад з двома малими доньками — Інгер та Маріанною. Пан посол – історик за фахом, і його дуже зацікавив і сам фестиваль, і археологічні розкопки на місці давньої стоянки форпосту неподалік. Ну а змагання учасників бугуртів (спільний бій всіх лицарів) викликало у посла неабияке захоплення – він щиро й енергійно аплодував лицарям.
Ристалище
Хоча цього року учасників боїв було трохи менше, ніж, скажімо, торік, але все одно більшість давніх і популярних бійців прибули на «Коровель». Тут майже кожен має своїх шанувальників.
Під час поєдинків лунало гучне:
— Медвідь! Медвідь! Давай! Вали його!
— Лихослав! Лихослав!
— Сігурд! Сігурд! Не здавайся!
А Фіна (він був у колоритному чорно-білому костюмі) шанувальники підтримували віршовано:
— Чёрно-белый — самый смелый! Сильный, смелый чёрно-белый!
У поєдинках на мечах зі щитами змагалися й дівчата – Ольга, Валькірія, Барда – тут усі виступають під обраними іменами.
Кожен клуб активно підтримував своїх улюбленців. Глядачі були у захваті. Дзвеніли мечі, кольчуги, ножі, співали тугі тятиви луків та арбалетів. Змагання тривали в різних куточках великого фестивального простору і в різних номінаціях: змагалися лучники та арбалетники (юнаки та дівчата), лицарі (дівчата також билися на мечах!) та метальники ножів. Були змагання лодейників (на спеціальних помостах, які символізували давні лодіі) та бугурти (суцільний спільний бій). І учасники «Коровеля», і гості отримали неймовірну кількість вражень. Треба сказати, що доволі колоритними костюмами виділявся київський клуб «Наварра», а неабиякою окрасою його стала група дівчат у стилізованих костюмах іспанського середньовіччя. І, чесно кажучи, мені здається абсолютно неважливо, хто кого переміг, — головне, що дійство видалося яскравим і незабутнім!
Барди і Барда
Концерт менестрелів, тобто бардів, розпочався у п’ятницю о 21.30. Новонароджені бардівські пісні під гітару лунали російською, англійською, українською мовами. Широченне ристалище, де кілька годин тому тривали бої, пізнього вечора було вщент заповнене сотнями й сотнями глядачів, які розташувалися просто неба на землі. Здавалося, співають самі зорі разом з усіма. А крім пісень, у цьому своєрідному концерті взяли участь дівчата із чернігівської мистецької студії — володарі вогняних візерунків, які під музику народжувалися і зникали в нічному повітрі. Що й казати — видовище було захоплююче!
До 2-ої години ночі йшов концерт, лунали оплески. Деякі співаки (приміром, Інна зі Львова, яка виконувала без супроводу, голосом, давні українські балади) мають настільки потужні голоси, що аж заклинювало мікрофон. А потім мікрофон взяла до рук неперевершена Барда, і розпочалися ігри для дорослих. Грали у різні ігри, у «Струмочок» і «Крокодильчика», провели купу конкурсів (саме для дорослих – з поцілунками!) І раптом Барда розгублено й весело вигукнула:
— Дитино! Хлопчику! Скільки тобі років?
— Шістнадцять! — пролунало так само весело в мікрофон.
— А твої батьки знають, що ти тут?
— Ні! Мої батьки не знають!
Ото була хвиля реготу!
Ця дивовижна Барда стала справжньою окрасою «Коровеля». Непересічна особистість з міста Ізмаїл. Справжнє ім’я – Олена Галкіна. 28 років. Володарка дивовижного голосу. Автор і виконавиця пісень у жанрі бард-фолк. Викладає вокал з гітарою, записує серію уроків «Для тих, кому ведмідь на вухо наступив». Наступного року в Києві записуватиме першу офіційну збірку «Чорна свобода». Її гітарний спів і власні пісні гідні дуже високої оцінки. А ще вона – молода мати малого Добрині. Має кілька дисків пісень. Виготовляє власноруч одяг різних епох. Бере участь у різних фестивалях. Виступає в поєдинках на мечах. Тут, на «Коровелі», Барда не лише вдягала кольчугу, брала до рук гітару, а й провела кілька майстер-класів хорового співу. І що ви думаєте: через пару годин навіть ті, хто ніяк не міг правильно взяти ноту ре, правильно розмістити в роті язик і відрегулювати дихання, неаябик майстерно виводили: «Добрий вечір тобі, пане господарю!» Майстер-класи Барда вела просто неба, і будь-хто міг у них узяти участь. І це також було своєрідною родзинкою «Коровеля».
Десь о 3-ій ночі після всіх ігор Барда вже просилася: «Люди! Давайте закінчувати, бо ті, хто лежить у наметах і не може заснути, мене зненавидять!»
Однак спати все одно практично ніхто не спав. Глупа ніч. Звучать гітари, сміх, розмови. Темрява неймовірна. Тут і там блимають ліхтарики. Догоряють багаття. Вигуки лунають напіванекдотичні:
— Ей, народ, десь тут був табір молодожонів! Хто знає, де їхні намети?
— Йоли-пали! Де наш намет? Це наш намет? Посвіти! Ой, ні, вибачте, це ж не наш! Та де ж наш? Скільки можна ходити!
— Колю! Колю, блін, де ти? Де ти є? Озовись! Колю! (Вигуки лунають десь півгодини). Згодом:
— Олег! Олег! Заразо, де ти?
Ще хвилин через 20:
— Колю! Ах ти старий козел! Ось ти де! Та я ж тебе півночі шукаю!
Зустрілись…
Подіум під відкритим небом
У суботу відбулася демонстрація костюмів. І не лише жіночих! Неабиякий час займав детальний опис кожної деталі лицарського обладнання або світського костюма вельможі часів Середньовіччя. Треба було бачити широко розкриті очі дорослих і дітей від побаченого і почутого.
Вже багато років існує цілий напрямок, який має на меті відтворення і реставрацію всього того, що носили на собі і чим користувалися наші предки. І це надзвичайно цікаво!
Не думайте, що це легко! Головна умова всіх виготовлених деталей одягу (а також зброї, прикрас тощо) – не просто фасон, а натуральні тканини, нитки – жодної синтетики! Ті, хто носить на собі синтетику, хоча й стилізовану, зневажливо називаються «покемонами». Отже, головне – натуральність і достовірність.
Я звернула увагу на двох чарівних дівчат у виразних костюмах часів Київської Русі. Вони були навіть чимось подібні, неначе родички. Виявилося, ні! Це студентки Аліна Онопрієнко з Донецька (виступала під іменем Валькірія) та Тетяна Резуненко з Чернігова (фестивальне ім’я Тайна).
– Дівчата, які на вас костюми?
Тайна:
– І у мене, і у Валькірії – костюм княжни часів Київської Русі.
– Шили самі?
– Звичайно!
– А тканина звідки?
– Наша, чернігівська, виготовлена на камвольно-суконному комбінаті. Щоправда, доволі важко було знайти потрібний колір.
Медична частина
Усі дні фестивалю тут не лише з ранку до 24.00 чергувала машина «швидкої допомоги» з фельдшером, а й мешкала у наметі лікар-терапевт Чернігівської районної лікарні Анжела Биканова. І вона не сумувала без роботи! У когось підвищилась температура. Когось вкусила за губу оса, і довелося робити укол. Одному учаснику поєдинку пошкодили в бою ногу (сильний забій стегна). Були забої та синці, отримані в боях. Сильна спека спричинила кілька теплових ударів. За такої спеки, яка стояла минулого тижня під час фестивалю, закутим у важкі обладунки лицарям було непереливки, а їм ще ж і мечами треба було махати, щоб здобути перемогу! Також щодня мешканці наметового містечка звертались із різаними ранами рук та ніг – їх спричинили стулки річкових молюсків, якими тут всіяне дно Десни. Виявилося, що у лісі є не лише оси та комарі, а й кліщі: були кілька випадків, коли цих небезпечних комах фельдшер та лікар видаляли спеціальним пінцетом. Я стала свідком однієї такої операції, коли Анжела Анатоліївна гукнула мені з колегою:
— Шановні журналісти! Хтось із вас хотів побачити кліща…
— Я!
— Йдіть сюди, побачите.
Я підійшла до лікарського намету. Жертвою кліща став юний лицар, а небезпечну комаху на його оголеному передпліччі помітила подруга. Сам би хлопець і не побачив зворотного боку руки з кліщем. Кліщ стирчав із тіла наполовину. Лікар обробила рану знезаражувальним засобом, взяла до рук пінцет і стала виймати… Кліщ не піддавався… Виявляється, що коли кліщ занурюється в тіло, то його кінцівки цьому сприяють, бо розташовані по ходу руху комахи. А от коли його виймати, саме кінцівки якраз і перешкоджають, бо чинять опір. Довелося кліща виймати частинами. Разом зі шматочками шкіри…На весь процес я дивитися вже не стала.

– Які б Ви дали поради на майбутнє людям, що рушають на такі фестивалі? – поцікавилася я в Анжели Анатоліївни.
– По-перше, треба мати із собою хоча б якісь документи. Ось довелося госпіталізувати маму з півторарічною дитиною, бо в дитини стався серйозний розлад травлення. І виявилося, що у матері, яка приїхала за кількасот кілометрів, при собі – жодного документа ні на себе, ні на дитину. Як так можна?
По-друге, якщо беруть у далеку дорогу малесеньких дітей (а найменшому учаснику цьогорічного «Коровеля» – лише 4 місяці!), то їх аж ніяк не можна годувати тим, що їдять дорослі, а дитячий посуд бажано ошпарювати окропом (окріп у таборі в казанах є). Взагалі я з острахом спостерігаю за роздягнутою догола малечею, яка нещодавно навчилася ходити і бігає по полю. Бігати можна у себе вдома, на своїй дачі чи у власному обійсті, а не на незнайомих площах. У незайманій лісовій землі не лише осині гнізда є, а й чимало інших комах та небезпек. Найцікавіше те, що подекуди мама пускає таку голу дитину бігати всюди, а сама ж ходить одягнута і взута…
По-третє, рушаючи з дому на кілька днів, обов’язково треба мати при собі хоча б невеличку аптечку: йод, бинт, вату, перекис водню, бактерицидний пластир, мазі від комарів, засоби від синців та ушкоджень шкіри, активоване вугілля, жарознижувальні, шлункові препарати тощо – аби не бути повністю безпорадним у разі неприємного випадку.
Організатори
Всім, хто був причетний до організаційної частини «Коровеля», треба щиро подякувати! Постійна наявність у таборі питної води, окропу, чудове харчування для учасників, обладнані чоловічий і жіночий туалети, велика кількість смітничок, які регулярно очищалися (і куди воно все дівалося?), прибирання території, правоохоронці, медики, транспортне обслуговування – все це є заслугою чималої кількості людей, які хоча й залишилися за кадром, але заслуговують на низький уклін!
Голова Чернігівської федерації історичного фехтування Геннадій Обушний дав коротеньке інтерв’ю «Сіверщині».

– Геннадію Михайловичу, скільки людей прибули на «Коровель»?
– Майже 800 осіб. Учасників змагань – 350. Цього року через кризу учасників трохи менше, але все одно клопотів вистачає.
– Які умови для розміщення?
– Вартість перебування протягом чотирьох фестивальних днів у наметовому містечку становить 45 гривень.
– Хто допоміг організаційно та фінансово?
– Організаційно – переважно районна влада: Володимир Брайко, Олександр Лось, Андрій Курданов. Ну а фінансово – троє людей.
– Хто саме? Скажете?
– Це в основному я, а також давній прихильник нашої Федерації, нині киянин Андрій Ващенко та ще одна особа, яка не хоче себе афішувати. Завдячуємо також фірмі «Пас-сервіс», яка забезпечила нам перевезення людей автобусами.
– Помітний сервіс та порядок. Як це вдалося?
– Для торгівлі ми запросили чотири торгові фірми – вони торгують напоями та різними стравами. Горілка під забороною. Міліція провадить жорсткий контроль – усе це дає свої добрі наслідки.
– Наступного року «Коровелю» – 10 років. Є якісь задумки?
– Звичайно! Але це – секрет. Приїжджайте наступного року – побачите!

І хоча в одній із народжених на «Коровелі» бардівських пісень співається: «Сьогодні вітер з Півночі подув на Шестовицю! Сьогодні ви пізнаєте норманів!», вітру з Півночі впродовж усіх фестивальних днів не було – навпаки палило сонце. А наостанок хочеться сказати: «До побачення, «Коровель»! До наступного літа!

Інеса ФТОМОВА
Фото: Інеса ФТОМОВА, Людмила ПАРХОМЕНКО, Валерій СЕНЧУК