Конотоп

І Президент, і Патріарх дипломатично уникали згадки – чиє ж саме військо перемогли українські козаки та кримські татари під Конотопом 350 років тому. Обминули таку згадку і на пам’ятнику в Шаповалівці, хоча він і так говорить сам за себе – козацькі шаблі розрубали щит з московською кіннотою.
Наказний гетьман Григорій Гуляницький (як багато ми ще не знаємо своїх героїв!) 1658 року писав:” Москва наступає безбожна із свавільними (своїми, „опозиціонерами” – ред.)... все мечем та вогнем розоряють церкви Божі та монастирі палять, священиків, іноків та інокинь, всіх під меч без жодного милосердя, а крім того, над паннами, добрими дівицями та попадями розорення чинять, груди їм відрізають, не шкодують навіть малих дітей, виколупують очі святим на образах...”.
Тож і противно було чути від священика УПЦ Московського патріархату о. Стефана:” Куликовську битву знаю, Алєксандра Невського знаю, а Конотопської не знаю!” До речі, в Конотопі – 5 храмів московського підпорядкування, а київського відкрито оце лиш, з нагоди ювілею переможної битви над московітами. Храм зведено на кошти підприємця Євгена Сура, що звідси родом, а на Москві доробився до великих грошей. Він же побудував і школу № 7, яка названа іменем Григорія Гуляницького – Президент відкрив йому пам’ятник. 70 днів обороняв Гуляницький Конотоп від московських загарбників.
Церкву Різдва Пресвятої Богородиці приїхали освячувати Патріарх Філарет та ще 7 архієреїв, серед яких був і чернігівський єпископ Іларіон. Вдалося і мені прикластися до одного з хрестів, що були встановлені на храмі.
В пошуках конотопських відьом ми заїхали на Загребелля – район, де вони й жили. Священик Миколаївського храму (УПЦ Московського патріархату):” Та тут кожна п’ята жінка – відьма. І дорогу переливають, і вузли в’яжуть...” А Наталку Вітренко своєю не вважають:” Яка вона наша? Обрали на виборах? Та хто там її вибирав!”

До речі, є ще одна забута битва – перед Конотопською битвою Прилуцький полк Петра Дорошенка героїчно обороняв Срібне, яке було винищене москалями після жорстоких боїв. Зміг утекти хіба той, „хто мав крилаті коні” – писав літописець Самійло Величко. Спалено було й Борзну та передмістя Ніжина. Проте під Конотопом українці і їх союзники – татари поклали загарбників на полі бою: близько 30 тисяч царського війська знайшли тут спочинок від своїх ненаситних воєвод. Самі ж вони потрапили в полон. Цар уже готувався тікати з Москви. Та допомогли самі ж українці – Іван Сірко напав на Крим і союзники залишили гетьмана Виговського. Опозиція, як і тепер, допомагає Москві.

Тож, святкуючи, начуваймося: нерозумних сірків та зрадників пушкарів і тепер багато, державників виговських мало!

Василь ЧЕПУРНИЙ.