Хай живе середній клас!

„Той дядько, який має 200 – 300 тисяч гектарів нашої землі, а живе в Арабських Еміратах чи Швейцарії, не буде перейматися соціальними проблемами села. Його цікавить тільки надприбуток”.

Мій співрозмовник – голова обласної організації роботодавців „Сіверщина”, депутат обласної ради, член координаційної ради з питань аграрної політики при Кабінеті Міністрів Віктор ЛАЗАР.

— Сімнадцять років тому я створив підприємство і, здавалось, чим давніше воно працює – тим має ставати легше. А все навпаки.
— У чому ж Ви бачите причину задушеності підприємництва?
— Проблема в тому, що Україна за всі роки незалежності не спромоглася створити середній клас. Суспільство розділене на дуже багатих і бідних. В такій системі все здорове розвиватися просто не може. Рік тому я був у Китаї — їхав по набережній міста Янтань і спитав: «Ось у вас є вільна земля курортної зони. Якщо я захочу побудувати готель – як отримати землю?» Мені відповіли:” Ви тут скільки будете? Чотири дні? За три дні все оформимо”. А в нас у часі це так розтягнуто... Якщо має людина якісь політичні впливи, то ще якось... От дивіться, відведення земельної ділянки – практично рік. Це в ідеальному варіанті! Потім розробка проекту на будівництво – ще рік-півтора. Потім саме будівництво – два-три роки. До п’яти років! А будь-яке підприємство має строк окупності не менше 4-5 років. Тобто 10 років треба мати гроші, щоб жити і будувати — при наших кредитних ресурсах це неможливо.
— Чому ж нова влада, уже помаранчева, не подолала систему цих дозволів, перепон?
— Та ця система живе ще з 1917 року! І вона — як гідра: там, де відрубають одні чиновницькі дозволи, виростають три нові. Якщо десь спростили — в іншому місці вдвічі ускладнили. У нас закордонний інвестор, який захоче будувати, на цьому шляху просто загине чи з розуму зійде. А в тому ж Китаї машини інвесторів їздять зі спеціальними чорними номерами – затримати таку машину можна тільки за дозволом генерального секретаря, тобто практично ніколи. А в нас тільки за експертизу проекту треба заплатити, скажімо, 200 тисяч гривень – і це ж підприємство ще не заробило ні копійки! А в чому ж така складність тої експертизи, щоб лупити такі гроші?! А дозволи на розміщення об’єкту дійсні два роки. і всі вони платні. А я, доки роблю експертизи, проекти, втрачаю дію дозволу, і знову треба йти по новому колу.
— Вікторе Леонідовичу, Ви часто повторюєте, що в України мізерний бюджет? Чому?
— За два з половиною роки Віктор Андрійович спромігся скликати одну нараду і поговорити з нами, головами районних адміністрацій. Я знаю, що при Кучмі кожен рік голова районний мав змогу поспілкуватися з Президентом. Так ось на цій нараді мені вдалося виступити і сказати – треба спростити закони! Чому поряд у Польщі від виникнення ідеї до побудови підприємства проходить один рік? Щоб доїти корову, її треба народити і виростити, а в нас доїти хочуть ненароджене. А завтра зовсім буде нікого доїти для нашого бюджету. Президент потиснув руку і подякував. Створили робочу групу з п’яти голів районних адміністрацій, викликали нас у Секретаріат Президента, дали законів кожному кілограм по 16 і сказали: «Давайте пропозиції!» Верховна Рада із 450 депутатів роками творила ці закони зі своїми штатами помічників і консультантів, величезні кошти були виділені, і завели нас у глухий кут, а ми за якийсь короткий час могли б це все змінити?! І я вам скажу, що за пару днів ми навчилися писати закони. Я особисто працював над законом про державні закупівлі – тендерними процедурами він призвів до холодних шкіл, до махінацій... І я дивюся, що вся Україна стогнала і плакала, а ніхто нічого не міг зробити. Я сказав заступнику державного секретаря: давайте, скасуємо цей закон і повернемо старий. Ні, не можна, треба вносити зміни до діючого закону. Ми обґрунтували, але ще на те, щоб прийняти зміни, потрачено рік.
...
Вів розмову
Василь ЧЕПУРНИЙ

Повністю інтерв"ю читайте в газеті "Сіверщина".