Чернігівський діагноз: перемогою рухівців скористалася компартійна номенклатура другого ешелону

Майже двадцять років тому, 9 липня 1989 р., засновано Чернігівську крайову організацію Народного руху України за перебудову. Напередодні річниці 23 червня у Чернігівському центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів відбувся круглий стіл "Боротьба за незалежність України у 1989 - 1992 рр.: Чернігівщина". Серед його учасників засновники крайової обласної організації РУХу, делегати Установчого з'їзду НРУ за перебудову, що відбувся 8 - 10 вересня 1989 р. (Сергій Бутко, Вадим Ванжа, Олена Васильєва, Віталій Росстальний, Валерій Сарана), члени демократичної депутатської групи "Чернігів" Чернігівської міської ради (Анатолій Баранов, Сергій Соломаха).
На початку засідання круглого столу директор Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, кандидат історичних наук Володимир Бойко підкреслив, що усі присутні зібрались за покликанням, чого так не вистачає нині українському суспільству, тож круглий стіл організовано саме з громадської ініціативи.
Від імені Українського інституту національної пам'яті присутніх привітав Сергій Бутко, який наголосив, що тут зібрались науковці, переможці-ветерани визвольного руху 1989 - 1991 рр., які ламали тоталітарний режим, витрачаючи своє здоров'я та нерви, представники громадськості та молоді".
Один із засновників, співголова, а з жовтня 1990 року голова Чернігівської крайової організації РУХу Валерій Сарана - тепер директор комунального підприємства "Дирекція будівництва Меморіального комплексу "Пам'яті Героїв Крут" наголосив, що Рух - це перша і найпотужніша сила, що стала проти тоталітаризму і перемогла, зробила все для того щоб здобути незалежність.
Ректор Ніжинського державного університету ім. М.В.Гоголя, доктор політичних наук, професор Олександр Бойко зрадів своєму запрошенню на круглий стіл, але водночас збентежений роллю головного доповідача. Знаний в Україні та за її межами дослідник тієї доби підкреслив, що в періоді перебудови 1985 - 1991 рр. криється коріння багатьох проблем сьогодення. Період становлення Руху досі погано вивчений.
Професор Бойко підкреслив, в другій половині 80-років XX ст. компартійна номенклатура (тодішня правляча еліта СРСР) зрозуміла, що владу втримати неможливо, тому застосувала принцип: влада – гроші (власність) – влада. І це їй вдалося. Тому нині і святкує річницю комсомолу.
З іншого боку, це була революція, яка не хотіла називатися революцією, з усіма притаманними революції ознаками, в т.ч. з перерозподілом власності, але кров не пролилася.
На думку дослідника, влада застосувала всі класичні засоби боротьби з опозицією, в т.ч. і нав’язування координаційних рад, замість розбудови структур Руху, а також на повну силу був задіяний принцип «трикутника»: влада-опозиція-народ. Сьогодні народ також відчуває, що його обманюють, тільки не розуміє ще як.
Чому відбулась еволюція Руху? Чому потенціал згас? На ці питання треба шукати відповіді. Тому, на думку професора Бойка, дуже важливо зараз збирати спогади ветеранів та учасників того руху. В такому разі буде важче сфальсифікувати правду про ті події.
У своїй співдоповіді доцент Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка, кандидат історичних наук Тамара Демченко наголосила, що вона як історик занепокоєна тим, що зараз мало досліджень про цей період, а монографія про Рух загалом в Україні видана лише одна - в Одесі. А такі процеси варто розглядати в контексті пошуку точок дотику, наприклад з країнами Східної Європи та їхніми «оксамитовими» революціями. Чому і сьогодні ЗМІ замовчують події, які відбуваються в цих країнах, наприклад, в Литві, де розстріляного в Москві у 1954 році керівника визвольного руху – «лісових братів», литовського Романа Шухевича, нещодавно оголошено першим президентом Литви.
Рухівці були багато в чому наївними і у владу не прагнули, а більш розумніші через владу накопичили на початку 90-х капітали і нині заявляють права на владу.
Документальні матеріали, спогади про явище «провінційних» революцій потрібно збирати в усіх областях України і видати їх матеріали. Тільки тоді можна було б написати історію Великого Руху.
Інший співдоповідач - помічник-консультант народного депутата України, секретар Чернігівського обласного громадського оргкомітету щодо відзначення 20-і річчя створення Народного Руху України за перебудову, заступник голови Чернігівської обласної організації Української Народної партії Сергій Соломаха висловив занепокоєння тим, що нині громадській думці нав'язується зневажливе ставлення до рухівців, особливо на Сході України. З цією метою їх ставлять у «негативний ряд» поряд з мазепинцями, петлюрівцями, бандерівцями. Але те, що саме в назві «рухівці» не має прізвища вождя (чи то В.Чорновола, нашого земляка Л.Лук’яненка), свідчить про те, що це був справжній народний рух.
Він, не тільки як один із засновників Чернігівської організації РУХу, але як один з перших дослідників Чернігівського руху виділив шість основних складових утворення Руху на Чернігівщині:
1. Рух робітників та інженерно-технічних працівників (ІТР) за демократизацію управління на підприємствах, що розглядався його учасниками як спосіб підйому виробництва, в першу чергу товарів народного споживання, дефіцит яких був на той час кричущим.
Саме представники цього руху забезпечили масовість «ковбасної революції» 1990 року в Чернігові та висування, обрання депутатів до міської і обласної рад у 1990 році.
2. Так звана «демократична» течія серед частини членів КПРС, які вбачали в поновленні «ленінських принципів» вихід з глухого кута, в якому опинилась мілітаризована економіка СРСР.
3. Рух за реабілітацію і поновлення прав репресованих за роки тоталітарного сталінського режиму та незадоволених (ображених) режимом.
4. Рух кооператорів та підприємців, народжений послабленням адміністративного тиску з боку держави.
5. Рух україномовної інтелігенції, приниженої комуністичним режимом, статус якої обмежувався роботою в офіційних україномовних виданнях, закладах культури та освіти.
На протязі 1990 року під впливом активістів цього руху з ТУМ і УГС відбулася поступова «українізація» до того аморфних «демократических движений» та перехід їх на національно-демократичну платформу Народного руху України за перебудову.
6. Так звані «агенти впливу» із спецслужб.
Деякі з них, не виключено, настільки захоплювались боротьбою, що ставали рухівцями за переконанням. Безумовно, розкол політичної партії НРУ напередодні президентських виборів у 1999 році відбувся за їх безпосередньою участю.
На думку Сергія Соломахи, саме представники цих рухів і течій утворили масовий рух, направлений на повалення мирним шляхом монополії Комуністичної партії на владу, демократизацію і, нарешті, здобуття Україною незалежності.
На жаль, поки що найбільше отримали від здобуття незалежності, здається, ті що входили в Рух не у визначеній тут послідовності від 1 до 6, а в протилежному напрямку.
Редактор всеукраїнської газети "Сіверщина", голова Чернігівської обласної організації "Просвіта" Василь Чепурний у своєму виступі підкреслив, що у 90-х роках Рух створювала принципово інша націонал-демократія ніж у 20-х роках. Не було прямої спадкоємності ні з номенклатурою, ні з націоналістами. Це докорінно відрізняє українську «перестройку» від російської. Рух виріс на ідеї, що людей поєднувала "кров та земля", тобто те, що вони є українцями. Це і було стимулом у боротьбі за незалежну державу.
Завідувач поліклініки для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи Чернігівського обласного центру радіаційного захисту та оздоровлення населення, лікар-гематолог вищої категорії, голова обласної асоціації "Зелений світ" Іван Осадців порушив питання екології, здоров'я нації, впливу Чорнобильської катастрофи на генофонд України. Ці ж питання він піднімав в лавах Руху в 1989 - 1991 рр. Він вважає, що все розвивається по спіралі і Рух є майбутнє, повинен з’явитися рух за розбудову громадянського суспільства.
Викладач Чернігівської музичного училища ім. Левка Ревуцького Лариса Куровська, яка прийшла в Рух з Товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка, поділилась з присутніми спогадами про події 22 - 23 вересня 1990 р., коли комуністична влада у с. Кіпті Козелецького району намагалась перешкодити приїзду київського хору "Гомін" в обласний центр на запрошення Руху та "Просвіти". Тоді рухівці у Чернігові підняли сотні людей з протестною акцією і перекрили рух транспорту в Чернігові. Тільки своєчасне втручання народних депутатів О.Гудими та Т.Яхеєвої врятувало тоді людей від розправи, але постраждалих було багато.
Сьогодні учасники тих подій з боку влади, які поводили тоді себе досить брутально, посідають високі посади в органах державної влади та місцевого самоврядування.
Віталій Росстальний, що був ініціатором створення та одним із співголів Чернігівського історико-просвітницького товариства "Меморіал", засвідчив, що саме з висвітлення злочинів комуністичного тоталітаризму почалося розгортання визвольної боротьби в кінці 80-х років. Він поділився яскравими спогадами про переслідування його як рухівця з боку КДБ підчас доставки з Литви першої чернігівської рухівської газети «Громада» та намаганнями керівництва педінституту, в якому він тоді викладав історію СРСР, втручатися у створення чернігівського «Меморіал» шляхом введення в його члени «перевірених» кадрів.
Головний редактор з радіомовлення Чернігівської обласної державної телерадіокомпанії "Сівер-центр" Олена Кияшко та власний кореспондент газети "Голос України", заслужений журналіст України Сергія Павленко розповіли про те, з чого розпочиналася свобода слова, як вони боролися за об'єктивне висвітлення подій в офіційних ЗМІ.
Серед журналістів, які внесли значний внесок у формування вільної журналістики на Чернігівщині, називалися імена Жанни Лозанюк редактора газети «Приборостроитель» В/О «Чернігівський радіоприладний завод», журналістів В.Опришка з Талалаївки, Марії Кузьмінської з Городні.
Олена Кияшко підкреслила, що на її думку в державі не має інформаційної державної політики національного спрямування. Через це Україна програє в інформаційній війні. Часи змінилися, щоб сказати правду не треба писати між рядків. Сказати можна все, але, на жаль, не додалося відповідальності за сказане. Це особливо помітно на тлі політично заангажованих ЗМІ. Тому журналістам, перефразовуючи Ліну Костенко, треба не шукати, а знаходити цензора в собі.
Заслужений журналіст України, власний кореспондент газети «Голос України» Сергій Павленко свою діяльність у 1989 – 1991 рр. на посаді головного редактора газети «Комсомольський гарт» проілюстрував цитуванням доносу на себе. У цьому пасквілі «пильного» комуніста в партійні органи Павленка названо рухівцем, а редакційну політику комсомольської газети антирадянською.
Підбиваючи підсумки зустрічі її учасники погодилися - її проведення є необхідною складовою для осмислення та відзначення РУХу як визначного суспільного явища кінця 80 – початку 90-х років XX ст., яке і сьогодні визначає розвиток України.

Сергій Соломаха,
секретар Чернігівського обласного громадського оргкомітету щодо відзначення 20-і річчя створення Народного Руху України за перебудову