Так починалась війна…

22 червня 1941 гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз, у складі якого тоді була Україна

Так починалась війна…

Схоже, якби хтось допитливий склав докупи всі друковані томи, так чи інакше пов’язані з фатальною датою 22 червня 1941 року, то отримав би дещо грандіозне, на кшталт єгипетських пірамід. Та от парадокс — попри справдешні гори накопиченої стараннями переважно радянських авторів інформації, цей рокований день залишається оповитий не меншими таємницями, ніж древні споруди Хеопса чи Мікеріна. Бо дійсні обставини початку страшного погрому найпотужнішої і найбільш наступальної в світі, як доти постійно підкреслювали більшовики, Червоної Армії довго й ретельно маскувалися офіційними міфами. Більше того, підтримкою ще сталінської міфології всерйоз переймаються, замість реальних досліджень, в одній із найбільш постраждалих країн. Говорить історик Олександр Добриця.

Добриця: Концепція Другої світової війни, концепція Великої Вітчизняної війни в Росії досі не розроблена. Тобто Росія більшість своїх документів так досі і не розсекретила, і навіть заявляють, що й через 100 років не розсекретять. Тобто є що приховувати.

Кор.: А чого ж бояться? Бояться краху оцих офіційних теорій про миролюбність, про неготовність, раптовість…

Добриця: Все правильно. Якщо є секрети — є що приховувати, значить. Я так думаю, якщо ці документи були б опубліковані, то зовсім інший би був погляд у першу чергу на Велику Вітчизняну війну. Навіть маленький прорив у цьому напрямку викликає істерію в Росії.
Недавно самі росіяни зняли фільм про Ржев. Про невідому битву за Ржев, яка тривала практично рік. Де поклали чи не мільйон людей. Російські мас-медіа дружно обурилися: як можна про це розказувати?

Кор.: Непогано звучить — невідомі битви із сотнями тисяч загиблих у найвідомішій нібито війні. Одразу, до речі, виникає питання — а звідки взялося більше мільйона лише полонених червоноармійців уже в перші місяці боїв? Якщо вірити головному міфу — про нашу неготовність. Насправді ж, починаючи з 1939 року, Сталін, однією рукою давши відмашку Молотову на підписання пакту з Ріббентропом, другою дав зелене світло прихованій мобілізації на початок німецького вторгнення. До оголошення мобілізації офіційної мирною буцімто країною марширували п’ять з половиною мільйонів військовослужбовців. Це більше, ніж тодішня чисельність давно відмобілізованого вермахту. І, для прикладу, більше, ніж мав війська Микола Другий після завершення офіційної мобілізації в Першу світову війну.
І лише танків ця величезна воєнна машина, зосереджена, в основному, на західному кордоні, мала більше 20 тисяч, п’ятикратно переважаючи всі панцерваффе. І лише в західних округах, уже перетворюваних на фронти, літаків налічувалося вдвічі більше, ніж по всьому відомству Герінга. І кількісно, і якісно горувала радянська артилерія. Отож і другий міф, про технічну відсталість та недоукомплектованість Червоної Армії, не витримує жодної критики.
А залишається міф третій, доволі живучий — про неочікуваність, раптовість, віроломність нападу.
Ну, про довіру й порядність у стосунках Гітлера й Сталіна, котрі фактично удвох розпочали Другу світову війну, розтерзавши і поділивши Польщу, навіть говорити якось незручно. Сталін, звісно, виступав важливим спільником фюрера у світовій війні. Адже без величезного обсягу стратегічної сировини, отриманої від Радянського Союзу, розгромити Францію і загарбати майже всю Європу рейху і не марилося. Втім, отримана послуга такою вже не є. До того ж Гітлер оцінив масштаби мілітарних приготувань Сталіна і просто-напросто його випередив.
Інша річ, як це вдалося. Адже приховати розгортання уздовж усього кордону величезних груп вторгнення не випадало жодними легендами про переформування військ перед нібито… десантом через Ла Манш. І всі останні тижні, не кажучи про дні, перед початком катастрофи на стіл великого вождя народів лягали тека за текою одноманітні повідомлення. Дипломатичні, розвідувальні, антифашистські канали зв’язку захлиналися пересторогами, багаторазово підтверджуючи точну дату і час. Марно!
Існує багато версій, до психіатричних включно, що ж відбувалося тоді з кремлівським горцем. Але висновок один. Уся вина за бліцкриг, який замалим не вдався, лягає зовсім не на біснуватого фюрера — той скористався нагодою. А от нагоду люб’язно надав вірний союзник Гітлера товариш Сталін, котрий цей бліцкриг допустив. Ось у чому сухий залишок міфу. І вгавив Сталін всім очевидний удар, бо надто захопився підготовкою власного походу.

Добриця: Сталін усе ж таки думав, що війна буде. Але просто він хотів почати сам війну. Наступальну. Про це свідчить те, наприклад, що в наших військових училищах не вчили, як оборонятися. Робилися речі, в принципі незрозумілі. Наприклад, навіщо було знищувати укріпрайони, не побудувавши нові…

Кор.: Може, це був швидше пропагандистський жест, на догоду Гітлеру?
Добриця: Важко сказати, але кожен керівник держави повинен у першу чергу думати про безпеку власної країни.
Велика кількість техніки була зосереджена на західних кордонах, надто близько до кордону. Ті ж літаки стояли крило до крила, і практично в перший день їх і знищили. Вони не встигли навіть злетіти. Війська стояли в конфігурації, яка була для радянських військ дуже небезпечна. Вона для оборони зовсім була непридатна. А от для нападу…

Повністю інтерв"ю Ростислава МУСІЄНКАчитайте в газеті "Біла хата" за 18 червня.