Пам`яті просвітянина-краєзнавця Георгія Гайдая: «Якби не було цієї людини, обірвалася б нитка, яка з’єднує віки, епохи, покоління.»

Георгій Гайдай – для прилуцьких культурників це ім’я не потребує зайвих коментарів. Людина, яка все своє життя поклала на те, щоби зробити рідний край ближчим до сердець людей, що живуть на нім. Він працював натхненно й важко для своїх земляків і для своєї рідної Прилуччини. Гайдай жив для праці і працював заради життя. Але життя не вічне. 29 травня 2005 року серцебиття видатного краєзнавця обірвалося. Проте для всіх інших сердець, що несуть в собі скорботу, він залишився живим. Живим у своїй праці, своїх книгах, своїх словах…
27-го травня у Прилуцькій міській дитячій бібліотеці пройшов вечір пам’яті такого дорого для прилучан земляка. Усі небайдужі прийшли аби напередодні дати, що стала роковою для Гайдая, згадати і пом’янути свого земляка.
У залі зібралося декілька десятків людей. Вони розглядають малюнки старих Прилук, зроблені Георгієм Гайдаєм. Лиш уявіть собі, як тихне зал, бо звучить пісня «На могилі моїй посадіть молоду яворину…» Теплими словами на адресу Георгія Федоровича захід розпочинає Ольга Лукаш – завідуюча дитячої бібліотеки, просвітянка. Каже, що коли зустрічала Георгія Федоровича у історичній частині міста і вела з ним розмови: «...здавалося, що ось він тут, поряд неї, киває головою, відповідає на питання, і водночас десь там, у іншому вимірі, в минулому Прилук, – у дев`ятнадцятому чи тринадцятому столітті».
Ось уже проектор відбиває на стіні зображення світлин, які лишилися на згадку про Гайдая. «Якби не було цієї людини, обірвалася б нитка, яка з’єднує віки, епохи, покоління…» – промовляє ведуча. Смуток просотується в душу кожного присутнього.
Замісник голови краєзнавчого товариства ім.Георгія Гайдая, що зараз функціонує у селі Линовиця, Андрій Павлушенко, мав перше слово. Він розповів над чим наразі працюють послідовники видатного краєзнавця: розробили інтернет-сайт linovitsa.at.ua, сам Андрій розміщує в газетах статті на історично-релігійну тематику, готує книгу «Життя Священномученика Іосафа Єпископа могилівського князя Жевахова». Окрім того вони взялися за багато історично-краєзнавчих справ, які належиться робити Линовицькій сільраді: товариство ініціювало і курувало встановлення погруддя Т.Г.Шевченкові навпроти Линовицької школи; голова товариства Володимир Латуіль власноруч виготовив хрест-оберіг Пам`яті жертвам політичних репресій, і його поставлено на в`їзді в село; краєзнавці разом з МНС працюють по проекту вилучення та знешкодження авіабомб, що залишились у Линовиці після бомбардування залізниці в час Другої світової війни.
Теплим щирим словом відгукнулися про Георгія Гайдая теперішній завідувач Прилуцького краєзнавчого музею Тетяна Зоць. Сказала, що життя їхнього музею ділиться на два періоди: «..це було за Гайдая» і «..це вже, як Гайдая не стало». Досі Георгій Федорович є найбільшим авторитетом, – більшість історико-краєзнавчих суперечок вирішується фразою: «А перевір, як там у Гайдая», – і хтось із працівників відкриває статтю зі «Скарбниці», «Чумацького шляху», «Українського світу», «Рідного берега» чи книгу «Прилуки – місто старовинне», або ще довідник «Прилуччина» авторства О.Савона і Д.Шкоропада, якому Гайдай був строгим редактором.
Давній друг Гайдая, член Національної спілки письменників України Микола Турківський твердо мовив: «Георгій живий… іноді здається, ніби він у відрядженні й сьогодні-завтра повернеться з чергової подорожі краєм і розповідатиме… розповідатиме…» Вони колись разом написали «Навіки рідну книгу про Линовицю».
Далі – найчуттєвіший момент: з диктофона звучить голос Георгія Гайдая, «..зараз 17 лютого 2002 року. Ми – Олексій Савон, Катя і я коло Березової Рудки…» І так, ніби він знову з нами, ніби нікуди не йшов…
Важко після цього було говорити редакторові журналу «Прилуки.Фортеця» Ігореві Павлюченку. Під його авторством у третьому номері часопису опублікована стаття про Георгія Гайдая. «Я мав у житті щастя спілкуватися з Гайдаєм, – повів мову Ігор Анатолійович. – Він багато в чому вплинув на мій світогляд, на мою свідомість. Йому вдалось мене переконати, що жити цікаво не лише в Києві чи іншому великому місті, а й у Прилуках. Все дуже просто: вчи історію рідного краю і люби її.»
«Самые яркие воспоминания о Георгие Федоровиче – это совместные поездки, беседы с ним, – сказала Олена Клочко. – Я помню, как он раньше хотел возвратить с Чернигова в Прилуки архив, как он переживал за это. Хочется верить, что его пылкое желание осуществится хотя бы после того, как он покинул этот свет.»
Художник Олександр Гузєв презентував свою графіку. На багатих чорно-білих малюнках виведені динамічні картини із щоденного життя стародавніх Прилук: вершники у шлемах і кольчугах попід фортецею, бідні горожани, полонені половцями.
Я ще подумала, як приємно знаходитись поряд зі справжніми немарнослівними патріотами моєї малої батьківщини, яка гордість знатися з людьми, котрі живуть історією рідного краю, люблять його понад усі земні втіхи. Вони є, вони були, вони будуть.
Епілогом заходу став відкритий лист до депутатів Прилуцької міської ради, що його зачитала голова Прилуцького осередку ВУТ «Просвіта» Орися Григоренко. Вже декілька місяців прилуцькі просвітяни проводять роботу по збору коштів на меморіальну дошку Георгію Гайдаю. Першу суму зібрали самі просвітяни, навіть не складаючи списків, потім долучилися актив і студенти Прилуцького медичного училища. Лист подається із проханням допомогти у формуванні бюджету даного проекту. Депутати його почують на сесії міської ради, побачать в газетах. По закінченні заходу кожен з присутніх, вказавши ім’я та організацію, яку він представляє, поставив підпис під текстом листа.
Завершальною крапкою заходу став виступ Галини Черкасової, голови Прилуцького клубу книголюбів. Вона розповідала, як читала Георгієві Федоровичу вірші. Розповідала, про його готовність допомогти, підтримку і правильні слова-напучування. Сказала, що має лише приємні спогади і гордість за те, що він жив саме у Прилуках!.

Лариса Лавренчук,
член прилуцького осередку ВУТ «Просвіта»