Прилуцька молодіжна рада в Батуринській фортеці

Чи бути Молодіжному Парламентові у Прилуках? Ні, сказала Мерія, – будете Молодіжною радою при Відділі молоді Прилуцької міської ради. Ось і перша суперечка з владою, – поки що несуттєва, але... Зараз в кабінетах міськради має місце процедура затвердження супровідних документів для діяльності Молодіжної ради, – а тим часом, для згуртування колективу юних «радівців», новоприбулий начальник відділу молоді Сергій Щербина та спеціаліст його Лариса Ющенко, повезли всіх у Батурин гетьманський. І ось нас, більше десяти ентузіастично налаштованих представників майбутньої Молодіжної Ради, котрим влада обіцяє підтримку, якщо покажемо повноцінну роботу добре згуртованого надійного колективу.

В мікроавтобусі досить жарко, але мокрий сніг за вікнами не дає спокою. Все примарнішою здається надія на проведений вдало день. Та вже хвилин через десять, як лиш виїжджаємо за місто, це перестає хвилювати. Веселі ігри відволікають від двогодинного руху по шосе, і проведений у дорозі час злітає в нікуди.

Першою зупинкою у колишній гетьманській столиці став будинок Кочубея. Того Кочубея, що був генеральним козацьким суддею за Мазепи (і водночас його кумом). Саме з його дочкою Мартою Кочубей «крутив любов» гетьман Мазепа. За доповідну на Івана Мазепу і загинув Кочубей.

Побували ми і в підвалі будинку, де проводилися допити злочинців. Вдалося побачити і ті знаряддя, якими ці допити проводили. Я помітила, що всім дівчатам стало моторошно лише від думки, що вони знаходилися в такому місці. Ну а хлопці є хлопці. Саша (один з представників сильної статі) навіть запитав, чи справжні ті знаряддя для тортур. Та відповідь екскурсовода викликала розчарування: то були копії, як і листи Мазепи, і багато іншого в музейчику… Подякувавши за розповідь та придбавши пам’ятні сувеніри, ми покинули колишній будинок Батуринського суду. По дорозі до автобуса нашу увагу привабила невелика пасіка, зроблена в дусі часів козацтва. Цікаво. Декілька солом’яних вуликів огороджені плотом, а на плоті… глечики! Справжні українські глечики! Шкода, немає часу на пошуки госодаря.

Повернувшись до свого транспорту, ми вирушили до наступного за планом об’єкту. Автобус зупинився біля подвір’я Батуринського археологічного музею. І тут вже вражень було набагато більше. Навіть оком непрофесіонала відразу видно, що фінансування Археологічного музею знаходиться на набагато вищому рівні, ніж будинок Кочубея. Досить гарно обладнаною була кожна з кімнат музею. Експонати Археологічного музею насправді викликали величезне захоплення. Особисто я навіть і не очікувала, що у Батурині, який 300 років назад згорів до тла від рук війська Петра І, може бути музей такого рівня. Він був настільки схожий на музей якогось європейського містечка!.. Навіть бахіли потрібно було одягати…

Вийшовши з приміщення музею, майбутні «радівці» попрямували до фортеці. Мабуть, Батуринська фортеця – це саме те місце, лише заради якого варто відвідати колишню гетьманську столицю. Фортеця відновлена за зразком колишнього козацького укріплення. Глибокий рів, міст, огорожа, три величезні вежі зроблені з дуба відкриваються людському оку ще ззовні фортеці і настільки вражають своєю величчю, що час не відчувається. Здається, що ти потрапляєш у сімнадцяте століття ще зовсім світле для Батурина. Ще не очікується ніякої біди, що прийде у 1709-му році…

Перейшовши міст, що веде до центральної вежі (цитаделі), наша «делегація» потрапляє всередину фортеці. По самому центрі знаходиться гетьманський будинок, поруч – дерев’яна церква, полкова скарбниця, колодязь. Попід стінами фортеці розташовано декілька гармат. Підійшовши до задньої стіни і побачивши краєвид, який відкривається звідти, можна було лише зітхнути, що на вулиці не літо… Безліч емоцій. Хочеться сфотографуватися скрізь (навіть там, де не можна), щоб надовго залишити спогади від відвідин Батурина.

Одним з місць для чергової «фотосесії» став пам’ятник гетьманам, що знаходиться неподалік музею та фортеці. Велична споруда ніби один з символів того, що Батурин був столицею Гетьманщини.

Нажаль, не вдалося побувати у палаці Кирила Розумовського – він буде відкритий для відвідування лише з квітня. Отже, його ми, як інтуристи, оглянули з вікон свого автобуса.

Та не зважаючи на це, поїздка вдалася напрочуд цікавою. Спільний виїзд майбутніх колег дав змогу ближче познайомитися та відволіктися від буденних справ. Знову дві години поїздки в автобусі проведені у веселих розмовах та іграх. І ось не встигли й оком зморгнути, як уже знову в Прилуках…

Лариса Лавренчук. На фотознімку: предмети, які застосовувалися при допиті в суді - козацька доба (підвальне приміщення садиби Кочубея)