Спростовуючи імперські міфи

Цього року відзначається 370-річчя від дня народження і 300-річчя від дня смерті видатного гетьмана України
Довкола цієї історичної постаті нагромаджено стільки міфів, легенд, а то й відвертої дезінформації. Тому представлю людину, яка зробила величезний внесок у відновлення історичної правди, видала вже дев’ять книг про славного гетьмана, кожен рядок яких підкріплений копітким науковим пошуком.

Сергій ПАВЛЕНКО. Заслужений журналіст України, член правління Чернігівської обласної «Просвіти», власний кореспондент парламентської газети «Голос України» по області. Нарешті, головний редактор солідного історико-краєзнавчого журналу «Сіверянський літопис», який уже майже півтора десятиліття видає Чернігівська «Просвіта».
— Сергію Олеговичу, ми недавно представляли Вашу книгу «Кохання гетьмана Мазепи», яка вийшла у новому чернігівському видавництві «Русь». Там же готується до друку чергова книга Вашої мазепіани.

— Вона буде першою, яку й видаю російською мовою. Бо це моя полеміка з російськими істориками, публіцистами, відповідь на їхні фальсифікації, випади щодо Мазепи, знищення Батурина. Називається «Восстание мазепинцев». У мене давно йде з росіянами серйозна полеміка.

— Ви прийшли до гетьмана Івана Мазепи через Батурин?

— Так, саме через дослідження трагедії Батурина, гетьманської столиці Мазепи. У листопаді 1991 року я приїхав сюди як журналіст, щоб дізнатися про трагічну історію міста. На жаль, тоді мені там ніхто нічого не зміг пояснити. Почалися наукові пошуки, я заглибився в бібліотеки, архіви, це виявилося дуже цікавим, захоплюючим. Так народилася моя перша книга «Загибель Батурина 2 листопада 1708 року».

— За роки досліджень Ви розвінчали чимало міфів довкола постаті гетьмана Мазепи.

— Міфів, вигадок довкола нього стільки, що їх доводиться спростовувати по новому й новому колу. Бо навіть відомі дослідники часто були в полоні стереотипів, у тому числі Микола Костомаров, Олександр Оглоблін. У 1998 році вийшла моя книга «Міф про Мазепу», де я серйозно дискутую з багатьма авторами.

— Ось один міф: Мазепа, мовляв, аж до 1708 року вірно служив московському цареві, а потім несподівано різко відійшов від нього.

— Це все було зовсім не раптово. Росія часів Мазепи — це була країна рабів і холопів. Ось типове звертання до царя: «Я раб твой Борис Шереметьев». А у свою чергу ось звертання до цього вельможі: «Я холоп твой…» Це була рабська кріпосна система. Тому Мазепа виступив, власне, проти цієї системи, а не конкретно царя : «Нам рабства не треба». Натомість Московія кожного року використовувала козаків у війнах як гарматне м’ясо, що давно допекло і козакам, і старшині. А 1707 року цар Петро вирішив з Гетьманщини утворити «Київську губернію», чим остаточно мали ліквідуватися залишки козацької автономії. Пилип Орлик пише про глибоке обурення козацької старшини політикою Московії. Слова одного з полковників: «Треба щось робити, бо нас і кури загребуть». Це був фінал усієї політики Московії щодо України після Переяславської угоди. Тому абсолютно закономірно, що Іван Мазепа ще на початку свого гетьманства, у 1689 — 1691 роках, разом зі своїми соратниками шукав виходу, як вирватися з-під російського гніту, відновити хоч у якійсь формі (про повну незалежність говорити було непросто) козацьку державу. І вже тоді гетьман вів переговори з європейськими монархами.

— Деякі російські історики і наші підспівувачі їм дописалися, що й штурму Батурина не було.

— Натомість нещодавно один із серйозних російських дослідників Артамонов опублікував у своїй книзі дані про те, що російська армія під Батурином була навіть більшою, ніж вважалося досі. Меншиков привів під місто 25 тисяч піхоти, а це за тодішніми нормами аж 25 полків, а також 6 тисяч драгунів. Це підтверджено і у недавно знайденому мною збірнику історичних документів про Північну війну. Гарнізон міста оборонявся мужньо. І якби не зрада, місто ніколи не було б узяте.

— Між взяттям Батурина і Полтавською битвою минуло трохи більше півроку. Наскільки реальним було масове повстання Гетьманської України проти Московії в той період? Ви пишете, що попри страшну трагедію – знищення столиці — гетьман Мазепа після тяжких роздумів таки закликав народ до боротьби за волю.

— Після Батурина Мазепі непросто було вирішити продовжувати боротьбу з Московією. Адже з 11 гетьманських полків України при ньому було лише три. Три полки загинули в Батурині. Решта були ще до цього відправлені царем по різних війнах — у Прибалтику, Польщу. Однак неправильно було б твердити, що заклик Мазепи до боротьби не було підтримано. Справа в іншому. Серед зими було й нереально розгорнути широкомасштабну війну проти загарбників.
До того ж треба було допомагати союзному шведському війську. Воно мало б перезимувати в Батурині або в Новгороді-Сіверському. Умови були вкрай несприятливі для Мазепи й короля Карла. Крім того, упереджуючи всенародне повстання в Україні, російський уряд вжив ряд заходів. Козацькі полки просто було затримано на чужині. Невдовзі після Батурина Москва інспірувала у Глухові вибори нового «гетьмана», яким став Скоропадський. На цих так званих виборах було лише два полковники. Навіть власного полку Івана Скоропадського – Стародубського — не було при ньому, і він слізно просив росіян повернути йому цей полк, засланий без його відома аж у Старий Бихів, у Білорусь. Які ж «полки» обирали нового «гетьмана»? Виявляється, російські драгуни. Отак була утворена нова адміністрація України. Зауважу, що навіть перед Полтавською битвою росіяни, не покладаючись на те, що війська нового «гетьмана» Скоропадського їх підтримають, відправили кілька його полків аж на Дон.
Або ось лист миргородського полковника Данила Апостола. Він пише, що росіяни відібрали у нього козаків і натомість надіслали під командування калмиків. Ось такий «калмицький полк» українського козацтва. Так імперія ділила й володарювала.
Тривав і терор Росії проти Гетьманської України. Батурин став лише першою кривавою сторінкою. Не всі знають, що потім була вщент спалена, вирізана росіянами Перевалочна, де було вбито тисячу українців, були знищені села й інші містечка. Я у своїх дослідженнях нарахував, що, включаючи 14 тисяч жертв Батурина, в Україні загалом було знищено московитами у той період 40 тисяч людей.
Але все було не так просто для росіян. Після знищення Батурина дійсно під командою гетьмана залишилася спочатку всього тисяча козаків, потім додалося ще трохи. Та ось починається весна 1709 року, рух опору поширюється. Під Полтавою у Мазепи було вже 11 тисяч війська. Шведська армія, досить знекровлена війною, налічувала на той момент 19 тисяч чоловік.

— Натомість російська історіографія роздмухала ще один міф — про народну війну в Україні проти шведів.

— Мене завжди дивувало, яка могла бути «всенародна» війна? Адже шведи абсолютно не поводилися в Україні як окупанти, на відміну від росіян. Король Карл вирішив пройти через Україну, щоб саме з півдня вдарити по Московії. І в цій кампанії він, навпаки, резонно сподівався на підтримку українців. У нас на Чернігівщині шведську армію люди зустрічали як союзника. А в якості «партизанів» для ведення «народної війни» цар нагнав сюди тих же калмиків, донських козаків. Звичайно, все це знекровлювало українсько-шведське військо.

— Аналіз трагічної для України Полтавської битви, 300-річчя якої, безумовно, викличе цьогоріч гострі дискусії, — це окрема тема. Але чому нещасливим виявився для здобуття незалежності Україною той 1709 рік? Ще й тому, що перед цим були десятиліття міжусобиць, так звана Руїна?

— Так. І невеликій Гетьманщині, яка практично обіймала Лівобережжя, і то не все, козацькій автономії з її півтора мільйонами населення протистояла новітня 14-мільйонна Російська імперія. Історичні обставини були для нас украй несприятливі. Але гетьман, старшина, козаки все ж стали на борню за волю.
Спілкувався Петро АНТОНЕНКО
На фото: Сергій Павленко (перший зліва), Володимир Ступак та Сергій Бутко у прес-клубі чернігівської «Просвіти». Березень 2009 року