Завод закрито!

- На сьогоднішній день звільнено 180 чоловік, - розповідає керівник відділу кадрів Носівського цукрового заводу Наталія Смоляк, - важко їм і мені. Багато хто все життя пропрацював на цьому заводі. А тепер або на біржу або на роботу в Київ.
Економічна криза прийшла в Носівку, зокрема, на підприємство, що великою мірою формувало бюджет району. Буряки, які завезли на переробку, вивозяться, обладнання, яке можна легко вкрасти, знімається і ховається у найдальші склади, ставиться на консервацію, люди звільняються. Залишається лише охорона.

Не хочу розстроюватися!
- Не хочу нічого казати. Не хочу от і все!Не хочу розстраюватися! – рішуче відповідав на мої питання директор заводу Михайло Заболотний. Проте спільними зусиллями колег його якось розговорили. - В цьому році, коли ми запустили завод, я думав, що все буде нормально. Ми залучили спеціалістів з інших заводів, провели ремонт, закупили вугілля, запустили піч. Але...На наш завод записали борг у 750 тисяч гривень, який мав інший завод, який, як і наш був у власності «Євросервіс – Україна», а потім з мене почали вимагати 100% предоплату за газ – 4 млн гривень. Кредитів банки не дають, таким чином ми змушені закриватися. Ви, до речі ,знаєте скільки повинні платити підприємтва за тисячу кубів газу? 260 доларів, а не як Юля Тимошенко каже по 179,5 доларів США. То така його ціна на кордоні, а потім накручують за транспортування і таке інше. Для того, щоб розрахуватися, заводи збувають цукор по будь-якій ціні.
- Хто наживається на цьому?
- Я їх називаю «чорні круки», звичайні оптові перекупники. Вони вже збили ціну за кілограм закупівлі цукру до 2, 70 гривень, при собівартості до 4,00. А що залишається робити заводам, або гинути або продавати. Повірте на слово, взимку ціна на цукор підскочить до п’яти гривень.

Чи винен «грузинський єврей»?
Потрібно знайти ефективного власника. Потрібно давати державну дотацію на вирощування цукрового буряка. Я вже пропрацював на заводі 34 роки, але я технічний директор. В минулому році була майже подібна ситуація, так я взяв у борг у Івана Куровського 2 тисячі тонн цукру, а зараз все. Закриття заводу це трагедія для району. Дійсно, великою мірою робота заводу була центром існування для великої кількості людей робітників та їх родин, жителів посьолку, учням школи № 2 міста Носівка – всім їм допомагав завод.
- Як вам зараз психологічно?
- Дуже важко, для мене колектив це був як сім’я, до мене йшли зі всіма проблемами, є люди, з якими я пропрацював більше 30 років. А тепер треба їх звільняти. Минулий раз, після того як я врятував завод, наступного дня ліг у лікарню – прихопило сердце, відчуваю, що скоро доведеться знову лягати.

Виходжу з кабінету Миколи Васильовича, перед його кабінетом стоять двоє чоловіків, в очах розгубленість, говорити відмовляються. Хто ж винен у тому, що сталося? Звичайно ж, політика уряду, але і власники теж. Як висловився Микола Васильович, господар -- «грузинський єврей» з Києва вирішив не підтримати заводи, і всі активи перевів на іншу фірму. Мовою документів закриття заводу пояснюється так:«В зв’язку з неможливістю фінансування та враховуючи малий обсяг заготівлі сировини вважати недоцільним розпочинати виробничий сезон на ВАТ «Носівський цукровий зовод». З п’яти заводів, що належали «Євросервіс – Україна», тепер залишилося може тільки два.
Посьолок, що біля заводу, почав будуватися разом із заводом ще наприкінці 19 ст, за часів засновника Мусіна-Пушкіна. Тепер це місце проживання пенсіонерів та щойно безробітних.
Підхожу до чоловіка, який годує курей.
- Це вперше таке лихо, - каже він, - на біржу піду, або в Київ, Чернігів поїду. Якщо завод запрацює, викличуть. То й повернуся.
Представитися він відмовляється, зате говорить свою посаду – машиніст парової турбіни.
По дорозі з Носівки до Чернігова почув цікаву версію: завод закрито через дії Івана куровського. Який вирішив таким чином прибрати до своїх рук завод. Подібне трапилося минулого року з Носівською птахофабрикою.

Олександр ЯСЕНЧУК