Наше слово і наше "Слово"

Коли Микола Ткач надіслав свої дослідження "Слова о полку Ігоревім" у Москву, звідти його звинуватили в "незнаии русского литературного языка". Так і уявляється, як автор "Слова о полку..." сидить у московському кафтані і шпарить мовою, яка ще тільки з"явиться через кілька століть. Тобто -- російською. Творцями її, вважаються, Ломоносов та Пушкін. Які, зрозуміло, й близько до часу творця "Слова" не стояли.

Наш земляк із Сахнівки (поки що обзивається Ленінівкою) Менського району, професор Київського Національного університету культури і мистецтв Микола Ткач відчув у давньому творі повіви рідної української мови, засмаченої діалектами свого краю. Скажімо, слово "будяшеть" з "Слова о полку..." він знайшов у говірці Макишина Городнянського району.

Взагалі, біда з тими московськими дослідниками -- оно вся російська історіографія живе на основі літописів, начебто збережених і переказаних Васілієм Татіщевим, царським хабарником, "усмірітілєм" башкир. Щоправда, далеко не всі ті літописи збереглися, що й дає підстави підозрювати московитів у шахраюванні. Але на незнанні мови літописців легко піймати їх і зараз -- скажімо, той же Татіщев перекладає такі слова, як приспа, рушити, що й зараз відомі кожному українцеві. Але ж хіба можуть московити визнати: давньоруські літописи писалися давньоукраїнською мовою?!

Микола Ткач видав книгу-реконструкцію, переклад і словник-довідник "Слова о полку Ігоревім". Цікаво, що коли автор надсилав свої україноцентричні дослідження знаним русистам Ліхачову та Рибакову, тим не було що відповісти. Промовчали.

А "дівиці поють на дунаї" і мова йде зовсім не про річку Дунай: саме так, дунаєм, в українських народних піснях і досі називають будь-яку велику ріку.

Василь ЧЕПУРНИЙ.