Час, коли падають міфи

Є час розкидати каміння і є час його збирати – писав богомудрий Екклезіаст. Посмію додати: є час творення імперій і є час їх розпаду. Є час творення великих імперських міфів і є час, коли вони розсипаються.

Всі імперії творять міфи. Це закономірно. Але не від усіх імперій після їх розвалу залишаються хоча б добрі римські дороги, які є по сьогодні навіть у Британії. Що залишиться від міфів великої Російської імперії після її розвалу?

Велика російська культура? Гай-гай. Не будемо починати аналізу від Московії часів Івана Грозного – там нема про яку культуру в європейському розумінні говорити: данник кримського хана, московський цар, за влучним висловом Стефана Баторія, предки якого „служили за підніжку татарським царям, коли ті сідали на коня і лизали кобиляче молоко з гриви татарської клячі”(Цитата за Євгеном Маланюком. „Шкіци до типології культур”. Журнал „Визвольний шлях”, книга 6 за 2007 рік, стор. 49), до європейської культури не надається. Хоча треба віддати належне: не можна на історію і культуру Чингісхана та чингізидів дивитися з точки зору ХХІ чи й навіть ХVI століття. То була для свого часу таки велика держава не тільки за розмірами, але й за влаштуванням життя, зрештою за культурою. В азіатських системах координат. І московити як правонаступники Золотої Орди мають право на її спадщину. Та чомусь від неї категорично відхрещуються...

Хоча в реаліях, як спостеріг у 40-их роках минулого століття Євген Маланюк, від політики Москви все одно „на милю несе Іваном Грозним з ідеалами Чингісхана” (за Юрієм Саєнком, доктором соціологічних наук. „Якою ми бачимо Росію”, журнал „Універсум”, № 1-2 за січень-лютий 2006 року, стор. 23). Наприклад, в Орді – скіфські баби з родовими відмітками, а в СРСР – статуї Лєніна. Орда – кожен кочівник є воїном, СРСР – „народ и армия едины”. Воював СРСР по-ординськи: не вмінням, а числом. Заградзагони — вся десятка нищиться за одного втікача. Єдине, що не хребти ламали, як у чингізидів, а стріляли. Прогрес, одначе... Обожествлена мумія предка досі лежить у головному храмі московської влади... Далі приклади можете продовжити самі – їх багато.

Монгольське родове походження відзначають і сьогоднішні більш-менш чесні російські мислителі. Скажімо, відомий журналіст Васілій Голованов пише: „Если бы Россия ограничилась отправкой в Индию караванов, то, наверняка, русские купцы достигли бы Индии и навезли в столицы неведомых товаров. Но государство российское, сокрушив Золотую Орду (ой, як „сокрушали” – знаємо: після Куликовської битви Московія ще сотні років була улусом Золотої Орди – В.Ч.), унаследовало особый тип отношения к пространству, характерный как раз для монгольского мира, м о н г о л ь с к о й ойкумены (виділ. авт. – В.Ч.): достигнуть Индии – значило овладеть ею. А овладеть – значило захватить всё лежащее между Россией и Индией пространство целиком» (Васілій Голованов. „Тотальная география Каспийского моря». Журнал «Новый мир», № 4 за 2006 р., стор. 128).

Василь ЧЕПУРНИЙ.

Далі буде.