Солженіцин — агент КДБ?

Був період, коли я — український самостійник — захоплювався Солженіциним, його сміливістю й талановитим викриттям комуністичного деспотизму. Проте 25-річне життя в концтаборах і тюрмах разом з російськими демократами переконало, що демократизм російських демократів щоразу закінчувався на моїх словах про вихід України зі складу Союзу.

Пафос допису Солженіцина в тому, що в Україні «в затхлых шовинистических умах» почався «провокаторский вскрик о «геноциде» українців. «Но те чудовищные искажения исторических событий — … не доходили до западных стран — и у них не было повода накапливать защитный иммунитет от неохватной дерзости и объёмов такой лжи».

Персонально. Цікаво, чи Шведська академія присудила б Нобелівську премію О.Солженіцину, якби вона знала, що знаменитий письменник був таємним агентом із псевдо Вєтров, і що він, будучи політв’язнем, увійшов у довіру до українців Мегеля, Малкуша, Кравченка, які керували підготовкою політв’язнів до повстання, доніс владі, і всіх людей групи, про яких Солженіцин написав у доносі, 22 січня 1952 року розстріляли?
По суті газетного допису Солженіцина.

Ви, представник російської імперської політичної еліти, перелякалися малої часточки великої історичної правди про геноцид української нації російською імперією (і в часи дому Романових, і в комуністичні часи), і вас особливо лякає вихід цієї правди на міжнародний рівень. Ви звикли до того, що знущання з українців було внутрішньою справою імперії, і світ про це нічого не знав. Світові про Україну говорили не українці, а російська проімперська інтелігенція. І тепер, коли Україна вирвалася з вашої російської тюрми народів і починає говорити правду про українсько-російське минуле, ви правду називаєте «ложью», а нас — людьми «из затхлыми шовинистическими умами».

І геноцид українців Московія коїла не тільки Голодомором 1932 — 1933 років, а й значно раніше й пізніше.
КПРС — передовий загін російського імперіалізму — після окупації України в 1922 році винищував українців не за індивідуальну вину, а за належність до тої чи тої української верстви — це був геноцид.
Коли 1921 — 1923 років з України вивозили хліб, а в Україні з голоду померло понад 2 млн осіб — це був геноцид.

Коли 1932 — 1933 рр. з українських сіл зібрали (з використанням армії) все їстівне, оточили військом Україну і не давали можливості виїхати для порятунку куди-небудь з України — це був геноцид. І таким його визнала Міжнародна комісія з розслідування голоду в Україні 1932 — 1933 р.

Коли 19.12.1941 р. проти німецьких танків Жуков спрямував три кавалерійські дивізії, мобілізовані з українців Кубані, і німці за три години їх перебили — це був геноцид;

Коли вожді СРСР Л.Берія і Г.Жуков 22.06.1944 р. підписали наказ № 007/42 про виселення всіх українців у Сибір — це геноцид.

Коли1946 — 1947 рр. хліб з України забрали і вбили голодом 1946 року 369 тисяч, а 1947 року — 628 тисяч українців, це — геноцид.

Ви змушені будете сприйняти факти про геноцид, бо факти — уперта річ. І вам слід би думати не про повернення України під свою владу, а про справедливе розлучення з Татарстаном, Башкортостаном та іншими націями, що в різний час були загарбані вашими імперськими попередниками.
Ваш ідеолог Плевако сказав: «Да и не в русском духе отдавать то, что единожды нами приобретено было».
Доведеться віддавати! І, до речі, в інтересах вашого ж російського народу краще зробити це з вашої ініціативи, й швидше.