Кінець світу вже відбувся!?

А ви не помітили цього і вважаєте, що Христос ще прийде і вас врятує? Ні, всіх достойних було врятовано. А ми з вами живемо в пеклі або принаймні проходимо митарства. Не вірите?
Дослідник Голодомору на Чернігівщині Сергій Горобець (на фото) отримав минулого тижня із рук Президента Віктора Ющенка медаль «За працю і звитягу».
— Цю медаль отримав фактично авансом, за ще не зроблену роботу. У мене є книга про голодомор у с.Петрушин Чернігівського району, де я довго працював, зібрав великий матеріал. Тепер досліджую цю проблему в межах Чернігівського району.
Раніше вважалося, що Чернігівський район не надто постраждав від Голодомору, бо має річки, ліси. Але коли вдалося попрацювати в архівах РАГСу з книгами реєстрації актів громадянського стану, то картина змінилася. Звичайних громадян не допускають працювати з цими книгами. За законом така книга має зберігатися в РАГСі 75 років від дати останнього запису, потім книгу передають до архіву, де її ще будуть опрацьовувати років п’ять. Прізвища мені не дозволили виписувати.
— Які факти дозволили Вам зрозуміти реальний стан у Чернігівському районі в 1932 — 1933 роках?
— Вжахнула різниця між цифрами. Того року смерть була масовою. Наприклад, за попередні роки помирало в середньому 50 осіб за рік, а в час Голодомору — різкий стрибок смертності – 150 осіб, далі — знову 50 осіб. Зрозуміло, що причина смерті 100 осіб скоріше за все голод. Причому в багатьох селах причини писали найрізноманітніші. Тільки в книгах сіл Киїнка і Шестовиця вказано, що смерть настала від голоду і недоїдання. У всіх інших селах писали що завгодно – старість, дитячі хвороби. Наприклад, у сільраді Клочківки 15 — 20 разів підряд писали, що смерть настала через «серцеву недостатність», у Петрушинській сільраді у серпні, коли померло до 100 осіб, взагалі перестали фіксувати причини смерті. Наприклад, у селі Роїще від початку року смертність росла таким чином: 6,7,8 смертей, у травні – 20, потім знову – 20, а далі – типова картина: 2, 3, 4, 5 смертей.

Люди бояться повторення
— Що розповідають очевидці про ці події?
— Була розроблена анкета зі спеціальними питаннями, на які мали дати відповідь усі жителі Чернігівського району старше 75 років. Але цей метод не спрацював. Кажуть, щось таке було, але масової смертності не пам’ятають, стверджують, що голод після війни був страшніший. Коли називаєш конкретне прізвище, то підтверджують, що помер, але від чого — не пам’ятають, чи кажуть, що то була випадкова смерть. Тільки в незначній кількості анкет люди пишуть, що кудись пішли, а там гора трупів, чи бачили, як люди помирали.
— Чому такі свідчення? Можливо, й Голодомору в нас не було?
— Голодомор був – про це свідчать документи. Хто вижив? Колгоспники (в них забрали коней, худобу, зате вони їли баланду) та діти чиновників. А померли куркулі, дворяни, військові. Мертві за себе не скажуть. Та й досі люди в селах бояться: зараз скажемо, що люди помирали, а потім прийдуть до влади комуністи і покарають.
Наприклад, приміське село Іванівка. За червень там померло 48 осіб за середньої кількості 5 — 6 смертей у попередні роки. Мені кажуть: «У нас смертності не було, то помирали немісцеві, бо через нас проходив Київський шлях». Але ж документи свідчать, що то все були місцеві мешканці! Навіщо голові сільради було записувати до себе в книгу смерть невідомих йому людей? За це б йому ой як попало б!
— Що ж робити, аби відтворити реальну картину трагедії Голодомору в Чернігівському районі?
— Потрібно змінити законодавство, бо, наприклад, деякі книги реєстрації актів громадянського стану велися до 1941 року, тобто їх до архіву надішлють лише у 2016 році.

Чому українці помирали, як барани?
— У яку цифру ви оцінюєте кількість жертв Голодомору на території Чернігівського району, і які населені пункти найбільше постраждали?
— Від 3-х до 5 тисяч осіб із сіл Петрушин, Роїще, Седнів. Найменше постраждали Пакуль, Ведильці, Кархівка.
— Чому таке могло статися?
— Як свідчать документи, дивна вимальовується картина: там, де голод був менший, люди ще допомагали один одному, там, де він був сильніший, кожен відповідав практично сам за себе. Також незрозуміло, чому селянами оволоділа така апатія, адже свого часу царський уряд нічого не міг з ними вдіяти – були постійні повстання. А громадянська війна! А тоді... Дійсно, для людей настав кінець світу – насувається голод, жорстока антилюдська влада, церкви познищувані, йти нікуди...
Дивує й зараз індиферентність суспільства, яке не згадує про цю велику трагедію. Ми встановили торік 5 пам’ятних знаків жертвам Голодомору, а нас питають: навіщо ви це понаставляли? Та й про що говорити, коли є ще одна моральна проблема: Комуністична партія навіть не змінила назви.