Збройні пригоди у Щорсі

Досить часто Андрій Іванович Третяк виходив на берег, аби подивитися на розлитий Снов. Навесні його широкі води забирають значну площу суходолу. Та до дворища і городів цій воді не дістатися. Височенні кручі, наче брами замкових веж, обіймають у цьому місці річку, що розлилась. Проте неймовірна пригода з сивочолим ветераном трапилася не навесні, а восени, коли могутній Снов входив у свої звичні береги.

Небезпечна знахідка
Того дня Андрій Іванович за своєю звичкою взяв дванадцятикратний бінокль і зійшов на берег, з котрого, як на долоні, видно все: шумів ласкаво очерет, погойдуючи стебла, ніби перешіптуючись між собою, а між ним плавали качки, прощаючись з рідною річкою перед тим, як відлетіти у вирій.
Браконьєрів на річці не було. Та й зрозуміло: трохи ліворуч з високих круч було помітно кілька прикордонників, які пильно спостерігали за порядком на водоймищі та прилеглій території. Обстеживши очима річковий простір, Андрій Іванович уже хотів йти додому, але на хвильку затримав свій бінокль на якомусь об’єкті. «От вража сила, — із зацікавленістю подумав досвідчений слідопит. – Що ж то може бути?»
Сфокусувавши свій зір на світло-сірому об’єкті, що знаходився на прив’язаному до стовпчика чиємусь човні між густим очеретом, споглядач ще раз роздивився навкруги і, не помітивши нікого, почимчикував до дивної зна¬хідки. Пізніше він ще не раз пошкодує про те, що підійшов до того місця…

«А я люблю справедливість…»
— Ви так послідовно все розповідаєте, — зауважив я у розмові з Андрієм Івановичем Третяком, мешканцем села Нові Боровичі Щорського ра¬йону, на що він відповів: «Мені те ж саме казала і слідча з міліції. А це тому послідовно, що я все по правді розказую. Бо я люблю справедливість».
От що значить правда, від сили якої нікуди не втечеш. Та проблема лише у тому, що вона, ота правда, по-різному поляризується: дехто раз неправду скаже і буде розкаюватись довгий час, а дехто все своє життя бреше і вважає себе чесною людиною, бо правду і чесність кожний розуміє по-своєму.
— Підходжу я до того човна, — продовжує далі розповідати Андрій Іванович, надаючи детективної інтонації своїй оповіді, — і бачу: в кінці човна лежать три чохли з-під мисливської зброї, а посередині – сірий мішок. Я нічого не чіпав, а вирішив простежити, хто ж все-таки прийде за цим «добром» Але ні в понеділок, ні у вівторок ніхто так і не прийшов за тими речами…
А в середу терпець у ветерана увірвався, і він вирішив роздивитися, що ж там таке могло бути. Як з’ясувалося, у чохлах знаходилися три справжнісінькі мисливські рушниці, а у мішку – кілька металевих прутів та набої.
У четвер, коли зі Щорса приїхав до ветерана купляти картоплю його знайомий Янчевський Микола Іванович, він вирішив віддати щорсівському гостю знайдені трофеї, але з умовою, що у п’ятницю Андрій Іванович сам приїде в Щорс і здасть цю зброю правоохоронцям: не везти ж усе те потім автобусом.
Так і зробили. Але реалізувати задумане не судилося…

Зірваний план
— Чому ви не зателефонували у міліцію стосовно цієї знахідки? – запитав я в Андрія Івановича.
— Мені таке питання ставили і міліціонери-слідчі, — оповідає вісімдесятишестирічний співрозмовник. — А я кажу: розповідаю точно про все так, як було у мене на думці у ті хвилини, і як саме я діяв, і яка мета у мене тоді була, а не про щось інше… Аби ж я знав, що така буде морока, та до біса воно мені б оте все здалося. Хай ота зброя знаходилася б там хоч сто років. Я її туди не ставив, то і в міліцію теж не телефонував би.
Коли Андрій Іванович приїхав у Щорс, то біля ринку, де було домовлено зустрітися з Миколою Янчевським, і звідки вони повинні були відвезти зброю до міліції, нікого не було. Він не знав, що вночі, з четверга на п’ятницю, у помешканні друга, якому напередодні віддав зброю для тимчасового зберігання, був проведений обшук…
Невідомі в масках — міліціонери
Як тільки привіз Микола Янчевський з Нових Боровичів передані трофеї, відразу поставив їх у сарай.
А на ранок у двір господаря нагрянули правоохоронці — аж 12 осіб з понятими, які чомусь у сарай не заходили. Там спочатку побували самі міліціонери, які винесли звідти лантух, що був привезений із села, в якому опинилися на додачу до зброї і набоїв ще й наркотики — коноплі, а вже тут, у дворі, пред’явили всім для показу його вміст. Самого Миколи Янчевського при цьому не було, бо він тоді вимушено знаходився у районній лікарні. І ось чому.
21 вересня вночі, перед самісіньким обшуком, працівники Щорського районного відділу міліції спільно зі своїми колегами з обласного УМВС проводили важливу операцію із затримки особливо небезпечного для суспільства злочинця, який мав, за отриманою інформацією, у своєму господарстві цілий арсенал зброї. А тому було вирішено не церемонитися з правами людини (і хто їх, оці права, тільки вигадав у наш час?), дотриманням інших відповідних процедур, і по-справжньому, по-кіношному (без будь-яких розпізнавальних міліцейських знаків, у масках) перекрили дорогу, яка вела від Снову до райцентру. По тій дорозі з рибою, яку наловили знайомі
М. Янчевського, а потім передали йому, їхав він сам на своїй «Волзі»…
Миттю Микола був повалений на асфальт добре навченими для цього хлопцями в чорних масках. На лежачого Миколу звалився один із правоохоронців і після того, як раптово затриманий почав проситися, бо задихався, вигукнув: «Ще на одного падла буде менше». Потерпілий був, звичайно, шокований, але все пам’ятав до того моменту, як його вдарили по голові автоматом. Трохи згодом у результатах судово-медичної експертизи з’явиться запис про отри¬мання тієї ночі Янчевським різного ступеня тілесних ушкоджень, у тому числі і струсу головного мозку…

Професіоналізм чи недолугість?
Не буду втомлювати читача різними непослідовностями та окремими суперечностями набутих під час проведення цієї операції матеріалів. Можливо, ми ще зупинимось на цьому пізніше. Але на один документ все-таки слід звернути увагу.
У постанові слідчого прокуратури Щорського району, юриста 1-го класу М.С.Дрозда про відмову в порушенні кримінальної справи відносно скарги Третяка Андрія Івановича, мешканця с. Нові Боровичі, зазначено: «Враховуючи те, що в діях інспектора з дозвільної системи Щорського РВ УМВС України в Чернігівській області ст.лейтенанта міліції Єрмоленка В.В. формально вбачаються ознаки складу злочину, передбаченого ст. 366 Кримінального кодексу України, але через малозначність дії Єрмоленка В.В. не представляють собою великої суспільної небезпеки…, а тому у діях Єрмоленка В.В. вбачаються ознаки дисциплінарного проступку».
А що ж саме зробив міліціонер, на злочинні дії якого вказує сам прокурорський праців¬ник району? А «нічого» начебто «особливого». Узяв і повністю підробив пояснення Андрія Івановича Третяка, яке нібито він давав з приводу того, що сталося навколо зброї. І сфальшував підписи за старенького дідуся – навіщо, мовляв, задарма тому напружувати свій зір?
І прокуратура не вбачила ніякої суспільної небезпеки у тому, що за фальсифікованим документом притягають людину до відповідальності. Як констатують у прокуратурі, поганого наміру у діях міліціонера не було, але чомусь, за міркуванням самих правоохоронців, погані задуми мали і Андрій Іванович Третяк, і Микола Якович Янчевський.

Штрихи наостанок
Взагалі Андрій Іванович Третяк – вельми цікавий співрозмовник: слухав би і слухав цікаві розповіді про прожите ним життя… Професійна діяльність на аналітичний розклад усіх ситуацій, мабуть, вплинула. Недарма ж працював він страховим агентом. Ось як, наприклад, ветеран відповів мені, коли я навмисно висунув версію про сумнівність знайденої ним зброї:
— Мені подібне щось і міліціонери говорили. То я їм так сказав: «По миру ході, ході, да єрунди не говорі. Душа твоя нічого не чувствує, так шо ти берешся говорить?»
Та хто ж зазирне у наші душі, що страждають через павутиння, яким свідомо обплітаємо їх?
Сергій КОРДИК.