Мешканців «хрущовок» «суспільно необхідно» переселити?

Чернігів потрапив до числа 12 міст, які визнані пілотними, тобто першочерговими, зі здійснення програми уряду з комплексної реконструкції за¬старілого житлового фонду.
Йдеться насамперед про так звані «хрущовки». Назва пов’язана з колишнім лідером Радянського Союзу Микитою Хрущовим, ініціатором цього масового будівництва. Хоч найбільш широко воно розгорнулося вже після відставки Хрущова, яка сталася в 1964 році, тобто наприкінці 60-х — у 70-ті роки. Це було масове спорудження простого й дешевого житла, в основному панельних 5-поверхівок. Треба було переселяти мільйони людей з комунальних квартир, а також щось робити зі стрімким зростання кількості міського населення, спричиненим масовою міграцією селян у міста. Проблему якось було вирішено, хоча все одно люди чекали безкоштовного житла по 7—10, а то й більше років.
Але за швидкість і дешевизну будівництва довелося роз¬плачуватися якістю. Ніхто й не приховував, що ці будинки розраховані максимум років на 40. І ось цей час промайнув. Зайве говорити, що фікцією в більшості випадків є терміни планових капітальних ремонтів будинків — вони перестоюють без цих ремонтів десятиліттями.
Але в деяких містах чи не головною причиною знесення кварталів «хрущовок» є прагнення віднайти вільні земельні ділянки. І не лише для житлових будинків, адже на місці
5-поверхівки можна поставити будинок на 20 — 30 поверхів, а на решті землі будуватимуть щось інше. Для Києва фактор землі чи не ключовий, адже тут ціна на неї досягла шалених розмірів, і постійно точаться справжні війни за територію.
Наш Чернігів є одним з найменших за населенням обласних центрів країни і тим не менше потрапив до числа 12-ти по програмі. (Для довідки: в списку — всі міста-мільйонники, крім Одеси: Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, а також Луцьк, Чернівці, Вінниця, Хмельницький, Суми, Миколаїв, Полтава). Появу Чернігова в такій компанії частково можна пояснити тим, що ми найближчі до столиці, і місто вже відчуває натиск Києва: киянами купується земля і будівлі, відкриваються офіси столичних фірм, банків.
У нашому затишному, гарному місті також є квартали «швидкісної» забудови, зокрема в ра¬йоні ремзаводу, селищі ТЕЦ, на «Шерстянці». Та й у районі вулиці Рокоссовського немало таких будівель. Отже, нас чекає житлово-будівельна революція? Особливо враховуючи нову і дуже важливу ініціативу Президента Ющенка щодо широкомасштабного спорудження доступного житла. Аби нарешті покінчити із заклятою проблемою чи не всього останнього століття — житловою.
На шляху впровадження цієї ідеї є ряд серйозних проблем. Основна — навіть не пошук коштів, а те, як бути з тисячами чи й мільйонами, якщо по Україні, мешканців визначених під «реконструкцію» кварталів, будівель, які йдуть під знесення. Тим паче, що майже все житло фактично вже приватизоване. Де поселити цих людей? Тимчасово, щоб повернутися на це ж місце, чи в нові райони? При¬тому багатьом людям далеко не все одно не лише те, в якому домі, а й в якому районі жити. А якщо людина, сім’я взагалі не бажає виїздити зі свого дому, з обжитого місця на якесь нове? За нинішнім законодавством таке переселення можливе лише за згодою людей.
Нещодавно в Міністерстві регіонального розвитку і будівництва України пройшла нарада з цього непростого питання. Міністр Василь Куйбіда повідомив, що уряд готує в парламент проект Закону «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду». Так от там пропонується таке положення як «суспільна потреба» переселення і знесення будинків і кварталів. Простіше кажучи, коли буде визнано, що це потрібно суспільству, місту, людям, то будуть обходитися і без згоди людини на переселення. Цебто діючу норму закону пропонується змінити. Неважко передбачити, які конфліктні ситуації можуть виникнути.

Петро АНТОНЕНКО.