Людина у супермаркеті

Виконуючи редакційне завдання, я хотів переписати в супермаркеті «Союз», розташований по вул. Доценка, що навпроти дванадцятої школи, склад інгредієнтів, котрі входять до томатних паст, однак за півхвилини, неначе з-під землі, виріс начальник охорони і заборонив мені це робити. «У нас знімати і переписувати заборонено», — наказав він мені.
А коли я показав журналістське посвідчення і сказав, що виконую свою роботу, охоронець, уважно розглянувши документ, додав, що треба звертатися заздалегідь і вирішувати такі питання з керівництвом.
Та все ж мені вдалося «таємно» роздобути деяку інформацію (розвідувальним шляхом, наче на фронті), яку потім використав у публікації. Однак після цього я дізнався, що деякі охоронці одного з економ-магазинів «Квартал», де я зробив знімок, покарані в дисциплінарному порядку: стягнули по 100 гривень з кожного. Питання про покарання продавця, в котрої я лише поцікавився, який майонез і томатну пасту краще беруть покупці, наразі теж актуальне.
Цікаво, яку ж таємницю приховують від широкого загалу чернігівські торговельники мережі «Союз» та «Квартал»?

Чому інструкції окремих керівників вище законів?

У супермаркетах і економ-магазинах діють інструкції місцевого значення щодо таких безглуздих заборон (нотувати ціни товарів, переписувати склад продукту, фотографувати), оскільки, як вважають творці таких «документів», ці магазини є приватною власністю. Якщо це так, то чому тоді взагалі пускають людей на територію таких об’єктів? А може, в тих продуктах, що ми купуємо, закладені елементи хімічної зброї чи складові іншої військової таємниці?
Здавалося, мусила б бути неабияка прозорість у цьому питанні. Це ж так зрозуміло: купуючи товар, платимо за це зароблені гроші, то й маємо повне право на інформацію щодо такого товару. І неважливо, в який спосіб покупець цікавиться про той чи інший товар (продукт). Записує він собі в блокнот за¬значену ціну на ярличку чи її фотографує, переписує перелік складу продукту чи зачитує на диктофон – не має значення. Але нам категорично забороняють це робити. Відомчими інструкціями перешкоджають законному право отримати повну інформацію про продукти та речі, які отри¬муємо у свою власність (розпорядження, користування). Таким чином, посадові чини, ігноруючи норми законів, встановлюють свої правила, що суперечать приписам, визначеним вищими нормативними актами, ніж службові та відомчі інструкції. Аргумент, що такі магазини є недержавною власністю, аніскільки не дає права їх власникам творити все, що заманеться.
Переписувати вказані ціни в магазині, не ховаючись, – прерогатива покупця, тому що крамниці не є секретними об’єктами. Позиція юристів, які працюють на своїх «магазинних» босів, вправно закріплюється на користь тих, хто диктує сьогодні споживачеві свої умови. І начхати їм на те, що в демократичному суспільстві жодна інструкція, що суперечить будь-якому нормативному акту, не може бути визнана як правочинна. Невже «союзним» та «квартальним» юристам, які консультують своїх менторів, треба й це доказувати?

Таємниці інтер’єру супермаркетів

«Заходжу в звичайний магазин. Купую дві пляшки пива, пельмені і судака. За кожним треба стояти окрему чергу, але я ніколи не піду в супермаркет, де черга лише для каси. Бо в супермаркеті мені завжди погано… В супермаркеті я як на конвеєрі, як на великій фабриці, де я ніхто, де я гвинтик, одиниця, якою можна нехтувати. Не знаю чому, але саме в супермаркетах та в метро я більше за все відчуваю самотність…». Ці слова я прочитав нещодавно в одній із книг. Чи бува, це не про наші чернігівські супермаркети так влучно сказано?
Прибічники усіляких заборон обґрунтовують подібні рішення тим, що інтер’єр – це ноу-хау кожного власника. Але ж, погодьтеся, той, хто хоче зафіксувати той інтер’єр, знайде можливість в будь-який спосіб це зробити. Та й мета покупця, якщо він уже прийшов до продуктового магазину, не обмежується зацікавленістю лише одним інтер’єром. Його цікавлять перш за все продукти харчування, які він купує, споживає, а отже, має повне право знати, із чого вироблений той чи інший продукт, хто його виробив, хто і як його продає. До речі, нещодавно приїхав один знайомий з Ізраїлю і поділився враженнями. Там не тільки не заборонено фотографувати в супермаркетах, а й навіть заохочується, оскільки вважається це додатковою рекламою закладу. Так це там, де під боком – кровні вороги іншої нації… А кого ж так бояться керівники «наших» супермаркетів?
Уявімо на хвилинку подібну ситуацію, коли хтось з нас, скажімо, прийшов до ресторану чи кафе і поцікавився в офіціанта або кухаря, де вони беруть продукти або з яких компонентів зроблена їжа. А у відповідь почуємо: «Знати це вам заборонено». Як тоді б ми реагували? Аналогічна ситуація зараз існує в чернігівських супермаркетах, де все зашифровано, утаємничено від покупців.

Секретні рецепти в ковбасах і бомба в пакеті молока

Якщо так розвиватимуться події й далі, то незабаром власний кодекс законів матиме навіть окремо взятий торговий заклад.
Ситуація, що набирає обертів, звичайно, впливає не на користь споживача, має невтішні симптоми, бо ніхто з контролюючих органів не стає на перешкоді чиновницьким ігрищам. Видані ними різні інструкції такого характеру порушують статтю 40 Конституції України, в якій закріплено право людини на отримання інформації, статтю 9 Закону України "Про інформацію", де зазначено, що "всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій...". Також такі чиновницькі «документи» порушують статтю 32 та 35 Закону «Про інформацію», згідно з якими громадянин має право робити виписки з наданих йому для ознайомлення офіційних документів, фотографувати їх, записувати текст на магнітну плівку тощо.
Офіційні документи містять перелік, коли інформація не підлягає обов’язковому наданню для ознайомлення. Тут є інформація, що визнана державною таємницею, відомості конфіденційного характеру, інформація про оперативну й слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду в окремих випадках, а також що стосується особистого життя громадян та інформація фінансових установ, підготовлена для контрольно-фінансових відомств.
То, може, керівництво «Союзу»-«Кварталу» розтлумачить споживачам: чи належить хоч який-небудь продукт, що реалізується в магазинах цих торговельних мереж, до вищезазначених обмежених законом посилань?
Виходить так: якщо покупців знімають на відеокамеру, то це робити можна, а от щоб занотувати, зафіксувати (не має значення, кульковою ручкою чи фотоапаратом) дані про об’єкт купівлі чи отримати певну консультацію щодо продуктів, — заборонено.
Чи часом не сховали працівники супермаркету вибухівку в пакет молока? Адже фотографувати військову техніку та різні спецприладдя заборонено. А може, в ковбасних виробах криється запатентований секретний рецепт хімічної зброї проти людей? Бо військові об’єкти та різні начинки, що застосовуються у військовій сфері, теж фотодокументувати не можна.

Слова і справи

Інтернет-сайт мережі магазинів «Союз» та «Квартал» розповсюдив вітання генерального директора компанії «Союз» Станіслава Друцького з новорічними святами, де він, зокрема, бажає своїм працівникам та покупцям «більше удач, ніж невезіння, більше успіхів, ніж проблем та багато цікавих і приємних подій». Якщо вірити цим словам пана Станіслава, розпорядження його заступників про покарання охоронців магазину «Квартал» має бути скасовано, бо ці охоронці ні в чому не винні. Станіслав Друцький на папері так смачно бажає гараздів усім споживачам спільно з партією, що пропагує загальнолюдські цінності і повагу до людини. А може, добродій Друцький, який очолює торговельну мережу «Союз», хоче таким чином підставити свою рідну партійну організацію? Адже цей приклад, коли керівники компанії «Союз» безпідставно покарали своїх підлеглих, може викликати в певної частини людей підозру щодо торжества справедливості, яка є фундаментальним принципом у діяльності цієї партійної структури. Цікаво, а що скажуть керівники партії «Батьківщина» з цього приводу?

«Ви мене своєю публікацією так підвели, що навіть і не знаю, як переживу. Усе життя пропрацювала і ніколи не думала, що таке може бути зі мною на схилі літ. Тепер невідомо, як вирішать зі мною: чи допрацюю ще до пенсії?» Так мені сказала продавець зовсім недавно, коли вже після публікації я запитав у неї про «її справи». Невже якась є таємниця в тому, щоб відповісти покупцеві, який продукт більше користується попитом? Навіщо для цього треба мати спеціальний дозвіл? Навпаки, продавець-консультант зобов’язаний надати інформацію, якою цікавиться споживач.
«Наш покупець — це головний експерт, індикатор наших успіхів і досягнень. Ми завжди раді почути Ваші відгуки про роботу мережі, розглянути будь-які Ваші пропозиції й, звичайно, урахувати критичні зауваження». Красиві гасла «Союзу» та «Кварталу»? Вчитуємося далі: «Впевнені, що тільки завдяки нашим спільним зусиллям ми зможемо створити магазин, в якому завжди свято — свято смачних покупок!» Ще задушевніше: «Успішність компанії визначається ставленням до неї головного експерта, яким у цьому випадку є наш покупець. Ми робимо все для того, щоб процес здійснення покупок був приємним, а якість надаваних нами послуг – високим». Порівняли з реальністю? А ось як Станіслав Друцький прокоментував плани розвитку своєї торговельної імперії. «Пріоритетними завданнями розвитку компанії є забезпечення ефективних двосторонніх комунікацій з покупцем, підтримка стандартів і функціональності магазинів "Квартал", — наголосив він, — забезпечення комфортного і швидкого здійснення покупок, шанобливе й уважне ставлення до покупця, якісне обслуговування, додатковий сервіс у магазинах». Щоб переконатися в цьому – відвідайте магазини цієї фірми.

Сергій КОРДИК, оглядач «Сіверщини» з прав людини