Ми писали — що змінилося?
Після публікацій «Сіверщини» в школу Тихоновичів підведено воду, а в школу Сибережа — газ
«Пишете, пишете, а толку», — іноді кажуть журналістам знервовані читачі газет. По-своєму читач має рацію: він хоче бачити зрушення на краще після публікації одразу і негайно. Інша річ, що в житті не завжди так виходить. Особливо, якщо йдеться про, так би мовити, вічні наші суспільні проблеми. Наприклад, чого ж ми отак живемо, не зовсім так, як могли б і хотіли б? На такі теми можна дебатувати до безкінечності. І треба.
Але є і цілком конкретні публікації про конкретне місце дії і такі-то проблеми. Читач і тут хоче негайної дієвості: щоб негайно відремонтували дорогу чи водопровід, тут же пустили в рейс автобуси чи підключили газ. Що тут сказати? Прагнення людей зрозумілі. Але й претензії їхні до газет дещо завищені. Бо призначення засобів інформації — загострити вагу до якоїсь проблеми. Увагу і громадськості, і влади. Може, й підказати шляхи вирішення проблем, а не просто покритикувати. А от вирішувати проблеми мають ті, кому належить: не рядовий читач і не газета, яка свою справу зробила, а відповідні служби. Загально кажучи, влада. «А якщо не вирішують?» — запитує той же читач. Тоді робіть висновки стосовно такої влади конкретніше — таких її посадовців. Висновки на виборах.
Цей відступ необхідний у зв’язку з тим, що газеті іноді варто повернутися до попередніх публікацій. Хочу теж повернутися до деяких своїх публікацій цього року. Особливо тих, що з районів, з глибинки, тих, де, окрім просто розповідей про наше життя, про добрі справи і добрих людей, йшлося про конкретні проблеми. Ми ж писали про це, щоб звернути на них увагу, посприяти вирішенню.
Отож 3 серпня цього року я опублікував у «Сіверщині» репортаж з фотографіями «Тихе життя Тихоновичів» — про симпатичне поліське село у Щорському районі, його історію і сьогодення. Серед серйозних проблем була названа й така: негайно потрібно провести до місцевої середньої школи воду. Та вода, якою користувалася школа, була визнана санітарною службою непридатною для користування через зношеність системи і особливо свердловини. А, між тим, Тихоновицька середня школа — одна з найбільших у районі, в ній 144 учні, в тому числі 120 харчуються у шкільній їдальні.
Цими днями телефоную до сільського голови Петра Григоровича Халімана. Він почав з приємної новини.
— Хочу подякувати газеті, що привернула увагу до наших проблем, допомогла їх вирішити. Одразу скажу: до школи підведено новий водогін, подано чисту й свіжу воду. Для школи окремо пробито свердловину. Кошти на неї в сумі 2000 гривень виділено з районного бюджету через відділ народної освіти. Хочу подякувати за сприяння начальнику цього відділу Миколі Федоровичу Коршуну. А ще голові нашого СВК «Райдуга» Анатолію Івановичу Ігнатенку — його спеціалісти швидко і якісно виконали всі роботи щодо води.
Попутно додам, що ми повністю забезпечили паливом на зиму і школу, і всі інші соціальні об’єкти села. Вони у нас, як і писала газета, поки що опалюються дровами. Окрім школи, це і медична амбулаторія, і будинок культури. Хочу подякувати за сприяння у завезенні дров лісничому Тихоновицького лісництва Олександру Павловичу Сидоренку та директору лісгоспу Володимиру Володимировичу Приходьку.
— Петре Григоровичу, а як же справи з газифікацією села, яка почалась з вашої ініціативи ще в 90-ті роки, але потім, на жаль, зупинилася через брак фінансової підтримки з боку держави?
— Зрушення, хоч і невеликі, вже є. На жаль, за ці роки застарів проект газифікації по селу, але з районного бюджету нам заплановано виділити 45 тисяч гривень на його оновлення. Для підведення газу від вуличних газопроводів до будинків селян залучатимемо кошти самих мешканців через кооператив. Також сільській раді вже виділено з районного бюджету 15 тисяч гривень на розробку проекту газової котельні для медамбулаторії. Ще можу додати, що сільська рада зі свого скромного бюджету виділила кілька тисяч гривень на паливо для цієї амбулаторії і будинку культури.
Отже, потроху сільські проблеми вирішуються. Добре було б, якби бюджет чи спонсори надали допомогу і в оновленні меблів для школи. Бо у деяких класах діти сидять за партами, яким мало не півстоліття. Проте не все зразу.
* * *
28 вересня у моїй публікації «Сиберіж чекає інвестора і фельдшера» також порушувався ряд проблем з життя цього села, що в Ріпкинському районі. Особливо невідкладне було питання газифікації місцевої школи. Гарне сучасне двоповерхове приміщення й досі, на жаль, опалюється від котельні, що працює на вугіллі. Власне, газ у село вже підведений, одна з гілок газової магістралі підтягнута до самої школи, газовий стояк виведено буквально за кілька метрів від будинку. Залишалось спорудити на цьому місці невеличку газову котельню. На цей рік вдалося добитися виділення з бюджету коштів на цю котельню — 95 тисяч гривень. Посприяв і відомий в області політик, керівник апарату обласної держадміністрації Володимир Приходько, випускник цієї школи. Але знову справі завадили загальноукраїнські політичні проблеми, недолуга політика тодішнього уряду Януковича. Задекларовані кошти було виділено аж у другому півріччі. Поки кошти дійшли до села, поки було проведено тендер, настала й осінь. Причому за час цієї тяганини вартість спорудження невеликої котельні підскочила вже до 120 тисяч. Між тим, в надії на газ у школу було завезено небагато вугілля, яке цими днями закінчується. Про це з тривогою повідомив мені у телефонній розмові сільський голова Віктор Хоменко, якого дуже турбує зволікання із завершенням будівництва котельні.
Я зателефонував до завідувача Ріпкинського районного відділу освіти Володимира Дмитровича Насона. Ось що він повідомив:
— Можу сказати приємну вість: будівництво шкільної газової котельні нарешті завершено. Підключаємось до існуючої опалювальної системи. На день виходу газети у світ, сподіваємось, школа вже опалюватиметься газом.
Отже, наша газета хоч якось прагне допомогти жителям області у вирішенні проблем. Звичайно, в цьому заслуга не одної лише газети, працюють люди, відповідні служби, які розв’язують ці проблеми, але ж і преса не дає замовчувати наболілі питання, виносить їх на загал.
Школа опалюється. А от з альтернативною
енергетикою доведеться зачекати
7 липня ц.р. у публікації «Обпеклися на мокрому» наша газета розповіла про експеримент з альтернативною теплоенергетикою в селі Тур’я Щорського району. Простіше кажучи, зі спробою налагодити опалення місцевої школи за допомогою відходів деревини. Школа тут велика, двоповерхова. На її опалення витрачали дуже значні кошти. До того ж ціна на вугілля постійно зростала, при тому що саме це вугілля низької якості. От і виникла така ідея — опалювати відходами деревини: тирсою, стружкою, обрізками. Тим паче, що в Щорському, як і в інших північних районах області, вистачає і деревини, і відходів її обробки. Чули в районі і про цікавий досвід такого альтернативного опалення в деяких регіонах, та й у тій же Польщі, про що, зокрема, писала і наша газета.
На жаль, експеримент виявився невдалим. Для сільської школи за сприяння районного керівництва було закуплено установку для подрібнення і спалювання в діючій шкільній котельні відходів деревини. Але жодні спроби сільських і районних спеціалістів не дали результату — установка виявилася вкрай неефективною. Промучившись з нею деякий час минулого опалювального сезону, мусили повернутися до традиційного опалення школи вугіллям.
Але як бути далі? Хто повинен відповісти за збитки, завдані цією затією? Адже на купівлю, встановлення, налагодження цієї горе-установки було витрачено немалі кошти. Ці питання і порушувала наша публікація.
І ось як завершилася ця історія. Сільська і районна влада добилися-таки від виробника цієї недосконалої установки повернення коштів. А виготовили її на одному з підприємств міста Шаргород Вінницької області. Установку в школі було демонтовано. І доставляти її аж на Вінниччину нашим землякам довелося самотужки, своїм коштом. Такою була домовленість з виробниками. Але в районній раді хочуть, щоб ці виробники повернули кошти, заплачені за установку.
А школа й далі опалюється вугіллям. Як повідомив нашій газеті директор школи І.Попко, цього разу вугілля завезене непогане, в школі тепло. Та й вистачить палива десь до кінця лютого. А там буде новий бюджет, нові кошти, буде й паливо. Щодо невдалого експерименту з опаленням, то в Тур’ї шкодують, що нічого не вийшло — не з їх вини, звичайно. І чекають, поки конструктори й машинобудівники зроблять для опалення надійнішу техніку.
«Пишете, пишете, а толку», — іноді кажуть журналістам знервовані читачі газет. По-своєму читач має рацію: він хоче бачити зрушення на краще після публікації одразу і негайно. Інша річ, що в житті не завжди так виходить. Особливо, якщо йдеться про, так би мовити, вічні наші суспільні проблеми. Наприклад, чого ж ми отак живемо, не зовсім так, як могли б і хотіли б? На такі теми можна дебатувати до безкінечності. І треба.
Але є і цілком конкретні публікації про конкретне місце дії і такі-то проблеми. Читач і тут хоче негайної дієвості: щоб негайно відремонтували дорогу чи водопровід, тут же пустили в рейс автобуси чи підключили газ. Що тут сказати? Прагнення людей зрозумілі. Але й претензії їхні до газет дещо завищені. Бо призначення засобів інформації — загострити вагу до якоїсь проблеми. Увагу і громадськості, і влади. Може, й підказати шляхи вирішення проблем, а не просто покритикувати. А от вирішувати проблеми мають ті, кому належить: не рядовий читач і не газета, яка свою справу зробила, а відповідні служби. Загально кажучи, влада. «А якщо не вирішують?» — запитує той же читач. Тоді робіть висновки стосовно такої влади конкретніше — таких її посадовців. Висновки на виборах.
Цей відступ необхідний у зв’язку з тим, що газеті іноді варто повернутися до попередніх публікацій. Хочу теж повернутися до деяких своїх публікацій цього року. Особливо тих, що з районів, з глибинки, тих, де, окрім просто розповідей про наше життя, про добрі справи і добрих людей, йшлося про конкретні проблеми. Ми ж писали про це, щоб звернути на них увагу, посприяти вирішенню.
Отож 3 серпня цього року я опублікував у «Сіверщині» репортаж з фотографіями «Тихе життя Тихоновичів» — про симпатичне поліське село у Щорському районі, його історію і сьогодення. Серед серйозних проблем була названа й така: негайно потрібно провести до місцевої середньої школи воду. Та вода, якою користувалася школа, була визнана санітарною службою непридатною для користування через зношеність системи і особливо свердловини. А, між тим, Тихоновицька середня школа — одна з найбільших у районі, в ній 144 учні, в тому числі 120 харчуються у шкільній їдальні.
Цими днями телефоную до сільського голови Петра Григоровича Халімана. Він почав з приємної новини.
— Хочу подякувати газеті, що привернула увагу до наших проблем, допомогла їх вирішити. Одразу скажу: до школи підведено новий водогін, подано чисту й свіжу воду. Для школи окремо пробито свердловину. Кошти на неї в сумі 2000 гривень виділено з районного бюджету через відділ народної освіти. Хочу подякувати за сприяння начальнику цього відділу Миколі Федоровичу Коршуну. А ще голові нашого СВК «Райдуга» Анатолію Івановичу Ігнатенку — його спеціалісти швидко і якісно виконали всі роботи щодо води.
Попутно додам, що ми повністю забезпечили паливом на зиму і школу, і всі інші соціальні об’єкти села. Вони у нас, як і писала газета, поки що опалюються дровами. Окрім школи, це і медична амбулаторія, і будинок культури. Хочу подякувати за сприяння у завезенні дров лісничому Тихоновицького лісництва Олександру Павловичу Сидоренку та директору лісгоспу Володимиру Володимировичу Приходьку.
— Петре Григоровичу, а як же справи з газифікацією села, яка почалась з вашої ініціативи ще в 90-ті роки, але потім, на жаль, зупинилася через брак фінансової підтримки з боку держави?
— Зрушення, хоч і невеликі, вже є. На жаль, за ці роки застарів проект газифікації по селу, але з районного бюджету нам заплановано виділити 45 тисяч гривень на його оновлення. Для підведення газу від вуличних газопроводів до будинків селян залучатимемо кошти самих мешканців через кооператив. Також сільській раді вже виділено з районного бюджету 15 тисяч гривень на розробку проекту газової котельні для медамбулаторії. Ще можу додати, що сільська рада зі свого скромного бюджету виділила кілька тисяч гривень на паливо для цієї амбулаторії і будинку культури.
Отже, потроху сільські проблеми вирішуються. Добре було б, якби бюджет чи спонсори надали допомогу і в оновленні меблів для школи. Бо у деяких класах діти сидять за партами, яким мало не півстоліття. Проте не все зразу.
* * *
28 вересня у моїй публікації «Сиберіж чекає інвестора і фельдшера» також порушувався ряд проблем з життя цього села, що в Ріпкинському районі. Особливо невідкладне було питання газифікації місцевої школи. Гарне сучасне двоповерхове приміщення й досі, на жаль, опалюється від котельні, що працює на вугіллі. Власне, газ у село вже підведений, одна з гілок газової магістралі підтягнута до самої школи, газовий стояк виведено буквально за кілька метрів від будинку. Залишалось спорудити на цьому місці невеличку газову котельню. На цей рік вдалося добитися виділення з бюджету коштів на цю котельню — 95 тисяч гривень. Посприяв і відомий в області політик, керівник апарату обласної держадміністрації Володимир Приходько, випускник цієї школи. Але знову справі завадили загальноукраїнські політичні проблеми, недолуга політика тодішнього уряду Януковича. Задекларовані кошти було виділено аж у другому півріччі. Поки кошти дійшли до села, поки було проведено тендер, настала й осінь. Причому за час цієї тяганини вартість спорудження невеликої котельні підскочила вже до 120 тисяч. Між тим, в надії на газ у школу було завезено небагато вугілля, яке цими днями закінчується. Про це з тривогою повідомив мені у телефонній розмові сільський голова Віктор Хоменко, якого дуже турбує зволікання із завершенням будівництва котельні.
Я зателефонував до завідувача Ріпкинського районного відділу освіти Володимира Дмитровича Насона. Ось що він повідомив:
— Можу сказати приємну вість: будівництво шкільної газової котельні нарешті завершено. Підключаємось до існуючої опалювальної системи. На день виходу газети у світ, сподіваємось, школа вже опалюватиметься газом.
Отже, наша газета хоч якось прагне допомогти жителям області у вирішенні проблем. Звичайно, в цьому заслуга не одної лише газети, працюють люди, відповідні служби, які розв’язують ці проблеми, але ж і преса не дає замовчувати наболілі питання, виносить їх на загал.
Школа опалюється. А от з альтернативною
енергетикою доведеться зачекати
7 липня ц.р. у публікації «Обпеклися на мокрому» наша газета розповіла про експеримент з альтернативною теплоенергетикою в селі Тур’я Щорського району. Простіше кажучи, зі спробою налагодити опалення місцевої школи за допомогою відходів деревини. Школа тут велика, двоповерхова. На її опалення витрачали дуже значні кошти. До того ж ціна на вугілля постійно зростала, при тому що саме це вугілля низької якості. От і виникла така ідея — опалювати відходами деревини: тирсою, стружкою, обрізками. Тим паче, що в Щорському, як і в інших північних районах області, вистачає і деревини, і відходів її обробки. Чули в районі і про цікавий досвід такого альтернативного опалення в деяких регіонах, та й у тій же Польщі, про що, зокрема, писала і наша газета.
На жаль, експеримент виявився невдалим. Для сільської школи за сприяння районного керівництва було закуплено установку для подрібнення і спалювання в діючій шкільній котельні відходів деревини. Але жодні спроби сільських і районних спеціалістів не дали результату — установка виявилася вкрай неефективною. Промучившись з нею деякий час минулого опалювального сезону, мусили повернутися до традиційного опалення школи вугіллям.
Але як бути далі? Хто повинен відповісти за збитки, завдані цією затією? Адже на купівлю, встановлення, налагодження цієї горе-установки було витрачено немалі кошти. Ці питання і порушувала наша публікація.
І ось як завершилася ця історія. Сільська і районна влада добилися-таки від виробника цієї недосконалої установки повернення коштів. А виготовили її на одному з підприємств міста Шаргород Вінницької області. Установку в школі було демонтовано. І доставляти її аж на Вінниччину нашим землякам довелося самотужки, своїм коштом. Такою була домовленість з виробниками. Але в районній раді хочуть, щоб ці виробники повернули кошти, заплачені за установку.
А школа й далі опалюється вугіллям. Як повідомив нашій газеті директор школи І.Попко, цього разу вугілля завезене непогане, в школі тепло. Та й вистачить палива десь до кінця лютого. А там буде новий бюджет, нові кошти, буде й паливо. Щодо невдалого експерименту з опаленням, то в Тур’ї шкодують, що нічого не вийшло — не з їх вини, звичайно. І чекають, поки конструктори й машинобудівники зроблять для опалення надійнішу техніку.
Петро АНТОНЕНКО.
| Коментарі (0) |