Засідання звичайне, 252-е
Для джерельчан ця зустріч стала неабияким святом: не так уже й часто на засіданнях клубу вшановують науковців, до того ж, тих, хто відкриває забуті сторінки історії рідного краю. До речі, перший виступ Олексія Антоновича у клубі книголюбів був присвячений долі Миколи Костомарова, його перебуванню у Дідівцях.
Закоханість в історію, бажання дослідити її починаються з батьківського порогу, зі шкільних уроків історії, з виховання любові до малої батьківщини. Саме про ці сторінки життя Олексія Антоновича розповіла у своєму виступі голова клубу Галина Черкасова. Так, це підґрунтя, приховані джерела творчості, а більш свідоме ставлення до історії рідного краю з’явилося, за словами Олексія Антоновича, у 70-х роках, коли він почав збирати з місцевої та обласної преси цікаві в історичному плані факти. Велике враження справила на майбутнього краєзнавця і будівля по вулиці Свердлова, 57, де він працював у відділенні зв’язку: старовинна споруда спонукала замислитися над минулим, дізнатися, хто мешкав у ній і чим займалися її власники. Але головним рушієм були люди, захоплені історією Прилук, люди, чий ентузіазм, знання та щире бажання долучити оточуючих до своїх надбань примушували інакше подивитися на сьогодення. І першим серед краєзнавців Олексій Антонович називає Олексія Андрійовича Денисенка, який і ввів його у храм Кліо – Прилуцький архів. А потім відбулося знайомство з Георгієм Федоровичем Гайдаєм, Борисом Олександровичем Павловським, Дмитром Овсійовичем Шкоропадом та його товаришем – Олександром Івановичем Клочком... А скільки старожилів Прилук своїми розповідями та згадками доповнювали те, про що не можна було прочитати в офіційних хроніках!
Однак робота історика – це насамперед дослідження документів. Працював же Олексій Савон наполегливо, прискіпливо: опановував фонди різних відділів бібліотеки Академії наук України, звертався за допомогою у столичні інститути різного профілю, досліджував матеріали чернігівських музеїв. Зараз видати книжку за наявності коштів - не проблема, от тільки що в тій книжці буде…Олексій Антонович не ходив, за висловом Георгія Гайдая, з букварем по історії, а будував свої розповіді на перепровірених фактах, ретельно зважував, про що і як сказати, тож читач, не вагаючись, може користуватися його книжками.
На запитання, звідки Олексій Антонович бере теми для робіт, він відповів: “З життя, із зустрічей, розмов з людьми, мандрівок по селах, де бачив справжні витвори з глини, дерева, металу і дивувався народному вмінню та розумінню краси, що ховається у найменшому виробі”. Саме так народилася книга про матеріальну культуру Прилуччини.
А ідея створення енциклопедичного довідника про рідне місто виникла на засіданні краєзнавчого товариства ім. В.І.Маслова у 1994 році, коли Дмитру Шкоропаду, котрий щойно закінчив четвертий, останній, том «Історії Прилук», запропонували створити довідник по місту, на що Дмитро Овсійович погодився за умови: він охоплює період до 1900 року, а члени товариства збирають матеріал по двадцятому століттю. Цю пропозицію активно підтримав Олексій Савон, у такий спосіб ставши другим автором унікального видання.
Анатолій Григорович Риженко у своєму виступі на засіданні зупинився на творчих надбаннях прилуцького краєзнавчого товариства та його друкованому органі – газеті «Скарбниця», наголосивши на великому значенні спілкування однодумців, що народжує бажання досліджувати минуле рідного краю.
Та яке дослідження може бути без архіву? Яке покоління молодих науковців виховає місто, котре добровільно віддало унікальне зібрання рукописних і давніх пам’яток? Цього наболілого питання торкнулася колишня завідувачка Прилуцьким відділенням облдержархіву Людмила Шпилько, пригадавши, як Олексій Антонович постійно знаходив час, щоб попрацювати з фондами. Вона також розповіла присутнім про дуже відповідальне ставлення цього краєзнавця до власних публікацій: збираючи матеріал, Олексій Антонович 193 кілометри прилуцьких вулиць здолав пішки й проїхав на велосипеді не один раз. Кілька разів пройшов руслами річечок, що впадають у басейн Удаю. А скільки фотодокументів зробив під час подорожей! На жаль, за 30 років наш край втратив багато історичних пам’яток, тому дослідження Олексія Антоновича та його фотоархів уже сьогодні мають велике значення.
На відміну від деяких авторів, що поспішають на усіх рівнях представляти свою персону і досягнення, Олексій Антонович завжди говорить не про себе, а про інших людей, з якими познайомився, які допомогли у роботі, про цікаві знахідки. Цей скромний чоловік постійно намагається залишитися у тіні.
Дуже доречно прозвучали на засіданні вірші Миколи Турківського, присвячені виданню енциклопедичного довідника. Їх за відсутності автора прочитала Ольга Середа, а Ігор Павлюченко запевнив присутніх, що буде перевидання «Прилуччини» з доповненням фактичним матеріалом та фотографіями, яких, на жаль, з об’єктивних причин дещо замало у книзі. Патріоти міста можуть також сподіватися, що книга Дмитра Шкоропада «Історія Прилук» вийде у повному обсязі – усі чотири томи з ілюстраціями.
Кажуть, що людину формують два важливих фактори: вона сама, тобто те, що особистість дозволяє собі, і оточення – ті, хто поруч. Доля дала нам неабиякий дарунок – спілкування з Олексієм Антоновичем Савоном та його книжками. І ми будемо чекати нових зустрічей з ним, нових публікацій цього лицаря краєзнавства.
Олена Клочко, позаштатний кореспондент газети “Град Прилуки”
| Коментарі (0) |