В’ячеслав Чорновіл. Самотній лицар України

24 грудня — 70 років від дня народження В’ячеслава Чорновола
Він прожив усього 61 рік. І три місяці.
Народився у проклятому народом та історією1937-му. Загинув трагічної ночі 26 березня 1999 року. У так званій автомобільній катастрофі, в «шляхово-транспортній пригоді» на юридичному лексиконі, в яку не вірили й по сьогодні не вірять мільйони здравомислячих українців.
Будучи завжди начебто в самій гущі життя, в гущі подій і людей, він завжди був, по суті, самотнім, багато в чому не почутим своїми співвітчизниками, своїми найближчими соратниками. Юнак з благополучної родини з благополучною біографією, блискучий журналіст, він спокійно міг би зробити гарну столичну кар’єру. Аби тільки, подібно до багатьох, сидів тихо, спокійно, «не висовувався», боронь Боже, не критикував рідну радянську владу і комуноідеологію. Але він обрав СВОБОДУ. Щоправда, разом з нею — тюрми, табори, етапи і колючий дріт. Але навіть в ув’язненні цей худорлявий, інтелігентний молодик зовсім не випадково здобув серед загартованих політкаторжан звання політичного зеківського генерала.
Така вона, іронія історії, що і в незалежній Українській державі, за яку він поклав своє життя, Чорновіл знову виявився не почутим, не зрозумілим ні так званою національною політичною елітою, ні народом. Ця еліта виставила на перших у незалежній Україні президентських виборах одразу кількох кандидатів, навіть і не подумавши поборотися за перемогу на чолі з єдиним своїм реальним кандидатом. А наш так званий простий народ так само понуро й покірно проголосував за вчорашній день, за ставленика тих же комуністів. Менш як через три роки на позачергових президентських виборах ця еліта взагалі умудрилася не виставити кандидата, а на наступних, у 1999 році, змусила Чорновола зняти свою кандидатуру з президентських перегонів. Виставивши такого кандидата, про якого зараз не хочеться й згадувати. І це сталося задовго до самих виборів, ще наприкінці 1998 року. І всього за кілька місяців перед трагедією на київській трасі. Трагедією, яка колись, звичайно ж, як і багато інших таємниць історії, перестане бути таємницею.
Фрагменти інтерв’ю, яке дав В’ячеслав Чорновіл газеті «Сіверщина» ще у лютому 1994 року, коли приїздив до Чернігова під час виборчої кампанії по виборах парламенту. Тоді я мав досить довгу бесіду з головою Народного Руху України, і він не обминув жодного найгострішого запитання. Говорить В’ячеслав Чорновіл:
«Поки ми не почнемо широких реформ усередині самої України, ніяка допомога нам нічого не дасть. Ми її просто проїмо».
«Економіка України справді страшенно спотворена, бо ненормальна. Наша економіка мала сировинно-напівколоніальний характер».
«Коли міняється тільки фасад, тільки вивіска, і починають оперувати такими поняттями, як незалежність, державність, символіка, а нічого по суті не міняється — ні економічні, ні політичні реформи не проводяться, то можна було передбачати, до чого це приведе Україну».
«Ми й сьогодні не маємо повноцінної незалежності. Ми не маємо повноцінних кордонів, які б захистили наш споживчий ринок. Ми необороноздатні, наскільки це необхідно для держави. Ми не перебудували своєї економіки, щоб мати якийсь внутрішній економічний цикл. Ми ще дуже відносно незалежні».
Нагадаю, все це сказано майже 14 років тому. Тепер спитайте себе, чи не залишаємося ми й досі «дуже відносно незалежними»?
Не треба довго й далеко шукати причин нашої такої «відносно незалежності». Можна процитувати ще одну цікаву публікацію «Сіверщини». Це всього через два роки, лютий 1996-го. Промовистий уже сам заголовок — «Вороння на сліду Чорновола». Ось що розповідає автор публікації, тодішній голова Ніжинської організації Народного Руху Володимир Максимонько, повідомляючи про візит Чорновола до Ніжина (до речі, на Чернігівщині Чорновіл бував багато й охоче). «У прокомуністичній газеті «Ніжинський вісник» ще й досі продовжують його обливати багном. Напрошується питання: кому це вигідно? Чому газета не пише про пекучі проблеми Ніжина — заводи, які простоюють, безробіття, періодичне відключення води, навіть холодної (про теплу й говорити не доводиться), відключення світла». А далі автор пише, як новоявлені правителі в Україні, ллючи бруд на Рух і його лідера, прикривають свою нездарність. Процитуємо: «Мер Ніжина М.Приходько — член Комуністичної партії. Жодного представника Руху в його апараті нема. Голова обласної ради П.Шаповал — також комуніст…» Чи не правда, знайомі імена? Може, хіба що дехто поміняв Компартію на партію «литвинів».
Варто ще нагадати слова Чорновола, надруковані в «Сіверщині» 5 липня 1997 року: «Ми зробили велику помилку, коли не взяли владу після проголошення незалежності. Якби тоді обирали парламент, нас була б більшість, був би нормальний уряд. Якби я не бачив, як живуть сьогодні Польща, Чехія, Естонія, яка теж була союзною республікою, то я б, може, трохи сумнівався. Причина кризи не в незалежності, а в тому, що демократичні сили жодного дня не були в Україні при владі». Це сказано 10 років тому. Чи, може, сьогодні?
Нарешті, процитуємо фрагмент новорічного інтерв’ю В’ячеслава Чорновола, надрукованого в нашій газеті в січні 1999 року. «Негатив від подій 1998 року — загальна втома і нашого народу, і наших політиків. Це мене дуже хвилює. А тому болісно розмірковую над тим, як подолати існуючу зневіру, як нам відшукати сили для того, щоб здійснити якісний ривок і повести за собою більшість. На жаль, і люди стомилися, втратили бачення перспективи, бо ми довго топталися на місці».
… До трагедії на нічній трасі залишалося менше трьох місяців.