Гральний психоз

А ви коли-небудь грали на гроші? Признавайтеся. Напевно, грали, принаймні хоча б у звичайну лотерею. До речі, люди середнього і старшого віку можуть пригадати, як у блаженної пам’яті радянські часи існувало, окрім інших чудес, примусове «олотереювання» громадян. Лотерею в обов’язковому порядку могли втулити під час виплати зарплати, звісно, за ваші гроші. І спробуй відмовитися. Пам’ятаєте сцену знаменитої комедії «Діамантова рука»? Це коли начальниця ЖЕКу, яку грала Нонна Мордюкова, дає вказівку «поширити» пачку лотерейних білетів серед мешканців: «А хто не братиме — відключимо газ».
Принцип лотереї простий: щоб ви виграли 10 гривень, треба, щоб 10 осіб програли по гривні. Всі це знають, і всі грають у надії виграти. До того ж треба, аби з цих 10 гривень щось мав і той, хто організовує лотерею. Так що вам перепаде ще менше. І все одно грають. Як твердять вчені — через пристрасть до гри, до азарту, закладену в людській психології. Бо є надія вмить розбагатіти. Примарна, але надія… Добре, якщо ці ігри не виходять за рамки здорового глузду. На жаль, виходять. І це вже стає в Україні серйозною соціальною проблемою.
Не будемо довго зупинятися на класиці світової літератури. На тому ж романі геніального Достоєвського «Гравець». Або на блискучій психологічній новелі Стефана Цвейга (як і всі новели автора) — «24 години з життя жінки». Гляньмо на нашу дійсність.
У лідерах
цивілізації
Якщо хтось вважає, що Україна йде у хвості за всіма аспектами цивілізації, він помиляється. За багатьма аспектами дійсно ще відстаємо. Ніяк не навчимося нормально вирощувати хліб і картоплю, робити телевізори, автомобілі і багато чого іншого. Зате ми не відстаємо (більше того — в лідерах) по проституції, наркоманії, СНІДу, туберкульозу. Стрімко вирвалися вперед по ігровому бізнесу.
Подивімось, який ми маємо вигляд на фоні інших країн. Навіть тих, які не так давно називали «загниваючим капіталізмом», «диким Заходом». Так от, у «найкапіталістичніших» Сполучених Штатах Америки казино дозволено лише у двох містах: Лас-Вегас (штат Невада), центр ігрового бізнесу, і Атлантік-сіті (штат Нью-Джерсі). У більшості штатів дозволено відкривати зали гральних автоматів лише за межами міста. Або на іподромах, які й так є закладами ігрового бізнесу. У Франції заборонено взагалі відкривати гральні заклади в містах, які мають менше ніж півмільйона жителів. У Фінляндії діє лише одне казино. У Китаї, який стрімко поєднує так званий соціалізм з так званим капіталізмом, гральний бізнес дозволено лише в місті Макао — і це на півторамільярдну країну. У багатьох державах гральний бізнес заборонено через високий рівень релігійності населення. Це, наприклад, всуціль католицька Італія, мусульманська Туреччина, іудаїстський Ізраїль. Гляньмо ближче на наших північних сусідів — Росію. Вона теж швидко рухається по капіталістичному шляху, в тому числі й щодо грального бізнесу. Але численні соціальні проблеми, яких вистачає й без «ігрищ», змусили владу вжити серйозних заходів. У Росії недавно ухвалено закон, яким гральний бізнес обмежено кількома певними регіонами, причому досить віддаленими від центру: Алтай, Примор’я, Калінінградська область, ряд інших. Тобто на основній території країни гральний бізнес різко обмежується, практично оголошується поза законом.
А тепер порівняймо з нашою тихою, спокійною, богобоязливою Україною. Згідно із середньоєвропейською статистикою одне казино в містах континенту припадає на 200 тисяч мешканців. Тобто в Києві мало б бути їх трохи більше десятка. Але цю норму наша столиця перекрила у 6 (!) разів: у місті діє понад 70 казино. Що й казати про силу-силенну ігрових залів і просто гральних автоматів. Між тим, існує, як мінімум, дві серйозні проблеми. Перша — елементарний обман людей. Друга — ігроманія, цебто вже наркотична залежність людини від гри. Хвороба.
Однорукі
бандити
Так ще на зорі ігрового бізнесу хтось влучно назвав гральні автомати. Про що мова? Гральний бізнес, який не є незаконним, звичайно, повинен давати прибуток його організаторам. Котрі, до того ж, мусять ще й платити державі податки за цей вид підприємницької діяльності. І гравці мають все-таки час від часу щось вигравати, інакше хто ж гратиме? Питання у рівні виграшів і рівні оббирання гравців. Існує усталена практика нормального ігрового бізнесу, коли три чверті витрачених гравцями коштів (75%) йдуть на виграші. Решти чверті коштів при гарному обороті організаторам вистачає і на податки, і собі на прибуток.
Так от, у нас в Україні контрабанда і «піратство» процвітають не лише у випуску касет, дисків і такого іншого, а й у гральній сфері. Робляться такі автомати, а потім так «настроюються», що на виграші йде ледве п’ята частина отриманих коштів (менше 20%). А в деяких автоматах — майже нічого, мізер. Контролюючі органи — міліція, податківці — які час від часу «трясуть» гральний бізнес, просто не в силі технічно перевірити такі хитрі автомати.
Наркоманія ігроманії
Вчені, медики, психологи, психіатри б’ють на сполох: на додачу до інших новомодних хвороб цивілізації прийшла ще й наркотична залежність від гри на гроші. І це вже не жарт. Ігроманія офіційно внесена Всесвітньою організацією здоров’я до списку хвороб. В Україні вже тисячі ігроманів. Особливо небезпечно, що жертвами хвороби стають діти. В Європі, Америці, в тій же Росії тривають серйозні наукові дослідження хвороби, виробляються способи її лікування. У нас же поки що затишшя. Хоча чимало фахівців вважають, що для лікування ігроманії людину навіть варто на певний час ізолювати. За аналогією з лікуванням алкогольної чи наркотичної залежності. Якщо ці названі хвороби ще якось намагаються лікувати, то стосовно ігроманії практичного досвіду по суті нема.
Недавно в пресі пройшло повідомлення, як жертвою ігроманії став відомий у недавньому минулому футболіст київського «Динамо» та збірної СРСР Іван Яремчик. Він догрався до того, що програв квартиру, машину, все найцінніше майно — загалом на суму приблизно мільйон доларів. Гірко було читати сповідь самого ігромана, вже не чудового гравця футбольного поля, а жалюгідного гравця казино. Але натомість у засобах інформації немало й розповідей про ігрове захоплення (вважайте, ігроманію) багатьох відомих артистів, співаків, причому розповідається якось поблажливо, мало не з гумором. Ледве не реклама і пропаганда гри. А який вже тут гумор? Трагедії!
Як загнуздати
спрута?
Мислячі люди, в тому числі й у владі, починають розуміти всю небезпечність безконтрольної ігроманії. Про повну заборону, звісно, не йдеться, бо люди грали і грають тисячі років. Але розумне впорядкування необхідне. В Україні, звичайно, діє певна регламентація грального бізнесу, певні обмеження. Насамперед, щоб відсторонити ці ігрища від навчальних, дитячих закладів. Вживаються й більш рішучі заходи. У багатьох випадках це залежить саме від місцевої влади. Подекуди починають розуміти, що так званий прибуток до місцевого бюджету від ігроманії стає все більш схожий на гіркий прибуток від горілки чи цигарок. Це коли тютюнові компанії спершу отруюють людей, а потім жертвують щось на їх лікування. Тому рішучу боротьбу з гральними автоматами повела міська влада Києва. Правда, поки що це обмежується чисткою міста від звичайних вуличних гральних автоматів, але, мабуть, дійде черга і до більш організованої гральної сфери.
Граємось на Чернігівщині
Ми тут не у вакуумі, не в космосі, і від життя, від тої ж так званої цивілізації не відгородишся. Гральний бізнес давно прийшов і в нашу область. Іноді це набуває потворні форми, коли ліплять автомат на автоматі. Так в одному з гастрономів міста автомат притулили мало не в дверях, грубо порушуючи елементарні правила безпеки. Наприклад, на той же випадок пожежі. Цікаво, куди дивиться всюдисуща пожежна служба, без санкції якої і гвіздка не заб’єш? Уже манять у місті вивіски не просто гральних залів, а ось така «Рулетка». Словом, рухаємося…
… Один мій знайомий винайшов чудовий спосіб вигравати в лотереї та інші ігри. У що він тільки не грав: і в оті радянські лотереї, і в колись знамените «Спортлото», і в теперішні «Забаву» й таке інше. А якось каже: «Я тепер щотижня НЕ КУПУЮ лотерейку і маю на цьому 5 гривень». Не знаю, чи багатьом підійде цей рецепт? Бо люди грали і гратимуть. Головне, щоб не загравалися…

Петро АНТОНЕНКО.

А як справи в районах області?

Виявляється, дійшло вже й туди, в глибинку. Поки що до райцентрів, але дивишся — дійде й до сіл, на відміну від багатьох соціальних об’єктів. Редакція звернулася до наших позаштатних авторів, просвітян з проханням розказати, як там «грають і граються» в їхніх районах. Ось такі повідомлення:
ПРИЛУКИ. Ігор Павлюченко, підприємець: «Гральний бізнес давно вже дійшов до нашого міста. У центрі повно гральних автоматів у людних місцях. Правда, до казино з рулеткою справа поки що не дійшла».
ГОРОДНЯ. Андрій Жадченко, заступник голови районної державної адміністрації: «Ми змушені постійно вести боротьбу з негативними проявами цього бізнесу, хоч розуміємо, що він дозволений і дає якісь кошти до бюджету. Але, на жаль, у нас у країні ще не досить чітко виписане законодавство, або проблема виконання законів: для одних вони існують, для інших — начебто ні».
МЕНА. Валерій Магула, керівник апарату районної держадміністрації: «Гральні автомати є. Народ грає в надії щось виграти. Деякі чоловіки, в тому числі й небідні підприємці, всі вечори просиджують в ігровому залі. Час від часу поширюється чутка, що хтось виграв велику суму грошей, а потім виявляється, що до цього він уже стільки грав і стільки програв, що це перевищує й виграш. Періодично правоохоронці роблять перевірки, виявляють порушення. Якось було прикрили ці ігри, а потім змушені були знову дозволити, вийшло так, що мало не міліція ще й винна, що прикрила».