Народний депутат Віталій Корж пропонує ...вудку

Чому молодь тікає з села
Щоб милуватися красою, треба відчувати себе
рівноправним громадянином держави.
Авторитетна комісія підбила підсумки конкурсу: «Нинішнє і майбутнє українського села очима молоді» і оголосила переможців. Натомість нас всіх цікавить: про що писали молоді люди в своїх творах на цю тему? Отже подаємо фрагменти без жодних коментарів.

Найважливішою причиною переселення людей з села до міста є те, що в місті легше знайти роботу, отримати освіту, здобути високооплачуване становище, прокласти шлях у краще майбутнє для себе і своїх дітей, адже для цього там створено всі умови. В тому числі умови для доброго відпочинку після не дуже обтяжливої праці.

Натомість в селі, щоб якось протриматися, треба тяжко працювати. Навіть якщо тримаєш одну корову і кільканадцять соток землі, вже мусиш добре напружуватися щодня від зорі до зорі.
Якщо порівняти фінансове становище міських і сільських мешканців, то воно буде не на користь села. Я вважаю, що влада в Україні повинна повернутися обличчям до українського села і створити нормальні умови для життя і праці селян.

Бо сором сказати, але транспортне сполучення з райцентром існує далеко не з кожного села. Не кажучи вже про те, що далеко не в кожному селі існують заклади освіти, охорони здоров’я, культури і телекомунікації…

Юлія Артеменко,
учениця 11-Б класу ЗОШ № 2
м. Новгород–Сіверський

«Прагну, щоб мене почули…»
Доброго дня, шановні члени журі!

Звертається до Вас 15–річний Українець, мешканець села Сухополова на Чернігівщині, Жуков Богдан.
Мені, як і всім моїм сільським одноліткам болить ця тема. Тому, хоч я й мешкаю в іншому районі, сподіваюся, Ви не викреслите мене з числа учасників конкурсу.

Я написав два діаметрально протилежні твори про село. Одна моя робота – це страждання душі, яка болить від споглядання тихого вмирання українських сіл. Я не маю змоги подорожувати великими містами або за кордоном, проте часто буваю в селах Прилуцького та Ічнянського районів.

Це не ті населені пункти, про які можна цікаво прочитати в різних посібниках чи побачити на мапі. Це кладовища надій і сподівань нації на краще життя. Можливо, журі конкурсу бажало б отримати твори написані в мажорних тонах. Припускаю, що таких буде вдосталь. Можливо моїм ровесникам пощастило бачити радісні картини розквіту держави, а може їм хочеться, щоб їх роботи мали привабливіший, оптимістичніший вигляд, не знаю…

А я прагну, щоб мене почули, щоб побачили, що є підлітки, які розуміють ситуацію, «яка склалася»; розуміють аж занадто реально. І тому сподіваюсь, якщо Ви візьмете до уваги мій твір, він, можливо, змусить задуматися про долю села тих, від кого залежить відродження України.

Написав першу роботу – і защеміло серце. Подумав: а хто, як не моє покоління, відродить село?! І я дозволив собі помріяти. Так з’явилася друга, інша робота, пройнята вірою в щасливе майбутнє українського села. Так буває, коли ти оптиміст і навіть споглядаючи картини руйнації, віриш у відродження.

З великою повагою, простий український хлопець
Богдан Жуков,
учень 10–В класу Прилуцької гімназії № 5.

Багато хто з сучасної молоді мріє жити в місті, адже там асфальтовані дороги, театри, бібліотеки, велика кількість крамниць та інших благ так званої цивілізації. Проте мало хто з них замислюється над тим, як багато втрачає мешканець великого гамірного міста.

Бо чи можна серед висотних будинків помилуватися красою світанків і вечірнім заходом сонця, безмежними просторами, легеньким подихом вітру, вільним від смогу.

Чи зможе відчути міський мешканець, яке це щастя прокидатися під спів жайворонка чи солов’я, відчувати ніжні дотики перших променів сонця, прохолоду ранкової роси, дихати чистим і прозорим повітрям, яке п’янить тебе і кличе до творчої праці.
Я щаслива тим, що народилася і живу в селі, яке вважаю найкрасивішим у всій Україні. Мені навіть важко уявити своє життя в іншому місці.

Але Верховна Рада повинна прийняти Закон про місцеве самоврядування. Саме воно, місцеве, зможе на користь народу вирішувати проблеми благоустрою і землекористування, які так актуальні сьогодні й які треба вирішувати на загальних зборах мешканців села.
Сьогодні ми бачимо, що держава забула про село, про людей, котрі працюють на землі, вирощують хліб, який всьому голова.

На мою думку, саме від того, яким буде село, залежить майбутнє моєї України.

Вероніка Туровська,
учениця 11 класу СЗШ № 278
м. Київ

Що можна зробити в селі, щоб з нього не виїжджали люди?
Звичайно, забезпечити їх роботою. В нашому селі Стольне маємо величезний яблуневий сад і консервний завод. Колись наша продукція була відома не лише в районі й області. Нині завод замкнено. Але, якщо вкласти гроші в його переоснащення і модернізацію, то ми зможемо створити робочі місця й відродити одне з джерел прибутку села. Тоді сад можна буде поступово замінити на новий, а отже й прибуток буде більший. Те саме можна зробити з нашим млином і хлібопекарнею.

…Є ще один варіант подолання кризи на селі, начебто давно відомий – кооперація на приватній основі.
Бо як нині виглядає типове село в Україні? Майже у кожного є своє дрібне господарство: корова, теличка, двоє поросят, десяток курей, качки, гуси, кролі. Вважаю, що це – неправильний, архаїчний стереотип. Звичайно, у такої сім’ї завжди є сало, молоко, сир, масло, яйця, м’ясо. Але якщо впродовж року порахувати витрати на утримання такого господарства, то побачимо, що річний прибуток буде мізерний.

Потрібно організувати поділ праці на рівні села через підприємництво. Припустимо, у одного підприємця зосереджено виробництво молока. Тоді йому потрібно наймати людей. Таким чином він забезпечує роботою тих, котрі не хочуть бути підприємцями, але вміють добре працювати.

За умов нормального заробітку працівник молочно–товарної ферми не матиме сенсу тримати корову вдома, бо купуватиме молокопродукти й заощаджуватиме гроші на інші потреби. До того ж, у нього з’явиться вільний час для творчості.

У селі проживає багато людей, які вміють малювати, виготовляти вироби з глини, дерева тощо. Вони б могли відкривати майстерні, якби їх не душили податками. На жаль, нині, саме ті хто творить закони і потім впроваджує ці закони на селі, ставлять палиці в колеса сільськогосподарському механізму.

Юрій Шамрук,
учень 11 класу Стольненської ЗОШ І–ІІ ст.
Менського району

Село – колиска кращих представників Української Нації – відомих учених, науковців, політиків, підприємців, діячів культури, меценатів. Щоразу переконуюся в цьому, коли перечитую біографії знаних в Україні людей: «Народився в селі… в родині колгоспників», «Закінчив 8 класів сільської школи», «Пройшов шлях від тракториста до…». Такі й подібні фрази об’єднують історії життя багатьох видатних людей. У чому ж причина? Спробуємо розібратися…

…А восени моє з братом завдання – вибрати картоплю. Мій брат –десятикласник – навчається добре, має багато друзів, у цьому навчальному році навіть балотується на пост Президента гімназії, а прийшовши зі школи додому, має купу обов’язків по господарству: зварити кілька чавунів картоплі курям, накосити й наносити нутріям трави, почистити гній.

Знаю, що від цих подробиць хтось, можливо, морщить носа, проте ні я, ні мій брат не соромимося праці. Більше того, я відчуваю себе на голову вище від міських однолітків, якими батьки й досі опікуються, як малими дітьми.
Мамині слова, які ще донедавна сприймалися мною як вирок, я усвідомлюю тепер для себе як життєве кредо: «Уміючи все робити, ти не пропадеш в житті».

…А ще мій низький уклін тобі, рідне село, й усім моїм предкам за те, що в моє єство перелиті з молоком матері любов до землі, відчуття природи, повага до людей праці й гордість за своє селянське коріння!
Олеся Жукова,
учениця 7–В класу
Прилуцької гімназії № 5.

Коли по придесенню дозрівають трави і надходить пора сінокосу, село наповнюється новими ні з чим не зрівнянними ароматами. Це пахне сіно. Трави впродовж всієї весни напувалися ранковими росами, вбирали з матінки–землі цілющу силу.
Тепер вони віддадуть цю силу нашим рогатим годувальницям, щоб молоко було запашним, поживним. Зайде матуся ввечері до хати з відром молока (а на ньому густа піна, воно аж парує), наллє склянку… Хіба ж це з чим–небудь зрівняєш?!

Анна Сащенко,
учениця 8 класу,
с. Ліски Менського району

Куковичі… Моє рідне село, де я народився і виріс. В усяку пору ти миле і прекрасне серцю, яке вміє відчувати німу передсвітанкову тишу, вміє милуватися рожевим обрієм, що передує сходу сонця, яке тільки–но скупавшись у Десні, піднімається над світом і будить людей до безкінечної роботи… Бо, живучи в селі, ледарювати не можна…

Володимир Лавський,
учень 9 класу Куковицької
ЗОШ І–ІІІ ст. Менського району

У майбутньому я мрію стати архітектором. Я б повернулася після навчання в рідне село, разом із друзями ми б розробили новий план Городища і побудували б чудовий спортивний комплекс, супермаркет, лікарню, кінотеатр, Будинок побуту, створили б робочі місця для працівників різних спеціальностей, відреставрували архітектурну пам’ятку – Миколаївську церкву. Хай би приїжджали до нас звідусіль туристи і милувалися цією красою…

Юлія Харченко,
учениця 8 класу Городищенської
сільської школи Менського р–ну

Якщо влада не підтримає село саме зараз, у цей критичний час, тоді село взагалі перестане існувати: зникне джерело духовних цінностей, адже село – це основа Української Нації. На мою думку село можна відродити…

Сьогодні українське село переживає не найкращі часи. Люди залишились без роботи, молодь покидає рідні домівки і виїжджає до міст шукати кращої долі. На селі залишаються старі й немічні люди, які вже не в силах дати ради величезним просторам землі, впродовж кількох років здичавілої без робочих рук.

…На життя людини впливають різні обставини. І їх кількість настільки велика, що ми не спроможні все врахувати чи передбачити наперед. Проте вибір мети залежить не лише від умов конкретного суспільства, а й від задатків, нахилів і здібностей самої людини. Бо ж безглуздо займатися справою, до якої немає ніякого покликання.

Моя мрія – після закінчення школи вступити до педагогічного вузу. Адже од самого дитинства професія педагога видається мені своєрідним маяком добра для людей. Щоправда, доля вчителя надзвичайно складна, вимагає чималих здібностей, напруження всіх життєвих сил. Але ж недаремно кажуть, що дорогу долає лише той, хто крокує.

Олександр Помилой,
учень Блистівської школи І–ІІІ ст.
Менського р–ну

Впродовж попередніх десятиліть українське село визискували всі можновладці всіх влад. Настав час щоб повернути селу його силу і соки. Для цього потрібно організувати виробництво в ринкових умовах. Перед усім, влаштувати нормальні умови життя для спеціалістів: нові житлові будинки з необхідною інфраструктурою.

Якщо встановити для села податкові пільги хоча б на п’ять років, у кожному селі повинен з’явитися лідер, який організує односельців на елементарне наведення порядку (і це може бути умовою надання пільг): розчистити чагарники, засипати піском канави, відремонтувати дороги, використати будівельний матеріал з багатьох нежилих приміщень для побудови житла для фахівців запрошених з міста. Молоді спеціалісти робитимуть свій внесок у розвиток села – долучатися до ефективного управління сільськогосподарськими підприємствами.
Прийшла пора для широкого впровадження новітніх технологій у сучасне сільськогосподарське виробництво.

Микола Костюк,
учень 11 класу Орлівської
ЗОШ І–ІІІ ст.
Новгород–Сіверського району

Минув Рік села, голосно проголошений, але голослівний і такий, що нічого в селі не покращив, нічого селу не дав, нічим селу не сприяв. Не помітно, щоб держава, хоча б у цей рік, звернула увагу на село; «обіцянки–цяцянки» лише для струсу повітря.

Депутати та інші чільники звертаються до селян лише тоді, як починається передвиборна кампанія; кожен хоче перетягти електорат на свій бік. А може, врешті, вже слід краще подумати не про те, як успішніше провести виборчу кампанію, а як краще провести посівну, закласти добрива та попіклуватися про майбутнє збирання врожаю? Село, яке ще трохи допрацьовує на дідівських недоламках техніки, гостро потребує новітніх машин. Здавалося б це має стимулювати діяльність сільськогосподарського машинобудування, але наші «організатори» нагорі начебто цього не бачать. Не хочуть бачити того очевидного факту, що через село і починаючи з села замикається коло економіки держави.

…Село втрачає молодь, яка не знаходить собі місця. Як наслідок, у державі – демографічна криза, а затим замикають дитячі садки і школи.
…У вечірній час із культурних закладів на селі працює лише бар із багатим набором спиртних напоїв. Село біднішає і спивається.

Максим Ковшов,
учень 11 класу Печенюзької
ЗОШ І–ІІІ ст.
Новгород–Сіверського р–ну

У дворі крайньої хатини, крізь залишки паркану, бачу кольорові філіжанки рідкісних тюльпанів серед бур’яну. Якоюсь беззахисною видається ця краса серед навколишнього запустіння. Весна опустилася на землю, а тут – ніби вічна осінь…
Село невеличке, розбите навпіл старезною будівлею правління колгоспу. Крізь голі дошки колишньої стріхи пробивається лагідне сонце, не додаючи краси цьому символу руїни великої імперії. Пустка.

…Разом із дітьми зникає той дух сили й могутності, що народжував безсмертних героїв, що робив прекрасною неповторну культуру Української Нації.
Хочеться вірити, що відродиться той дух життя й линутиме над селом життєдайна радісна пісня.
Юлія Ходос,
учениця 11–А класу
Щорської районної гімназії.

Післямова
Ідея організації і проведення конкурсу виникла у мене під час інтенсивної роботи у селах Чернігівщини, де у численних зустрічах, у безпосередньому спілкуванні із земляками–виборцями довелось побачити, відчути й глибоко пережити увесь нинішній, створений безвідповідальною владою безлад, що, на жаль, став в Україні нормою організації життя людей, котрі працюють на землі.
І тоді постав цілий ряд запитань: що буде далі, чого очікувати, врешті - що про все це думає сільська молодь?

Саме тому думки молодих людей спонукали мене і моїх колег сформувати нову концепцію перспективного розвитку села «Дати вудку!» (газета Голос України №199-200 від 01.11.2007р.), яку ми плануємо розгорнути у державну програму піднесення села з колін.

Віталій КОРЖ,
народний депутат України

ПЕРЕМОЖЦІВ ВИЗНАЧЕНО, НАГОРОДИ БУДЕ ВРУЧЕНО

«Нинішнє й майбутнє українського села очима молоді» –– таку назву мав конкурс оголошений наприкінці серпня в ряді загальноукраїнських, обласних і районних газет.

Журі конкурсу в складі: директор Науково–дослідного Інституту українознавства, Президент міжнародної асоціації «Україна і світове українство», академік п’яти Академій Петро Кононенко, народний депутат України Віталій Корж, голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» Павло Мовчан, журналіст Євген Ґолибард, провідний спеціаліст Головного управління освіти Київської міської державної адміністрації Галина Тодосова –– успішно розв’язали всі організаційні й фінансові проблеми і вирішили:

Виходячи з фактичного стану справ щодо дотримання учасниками умов конкурсу та враховуючи рівень і зміст надісланих творів, вважати за необхідне відмовитись від чіткого їх розподілу за номінаціями і висунути для нагородження тринадцять робіт.
Констатувати, що жодна з них не заслуговує на присудження Першої премії.
Нагородити учасників конкурсу із врученням Другої премії:
– Юрія Шамрука, учня 11 класу Стольненської ЗОШ І–ІІІ ст. Менського району, (директор школи Бредюк О. М.) – за твір «Що б я зробив, якби керував селом»;

– Олесю Жукову, ученицю 7–В класу Прилуцької гімназії № 5, (директор школи Бурлака Н.О.) – за твір під заголовком «Відчуваю себе на голову вище».

Нагородити учасників конкурсу із врученням Третьої премії:
Богдана Жукова, учня 10–В класу Прилуцької гімназії № 5, (директор школи Бурлака Н.О.) – за твір озаглавлений «Дві точки зору про село. Реалії і мрії»;
Анну Сащенко, ученицю 8 класу, с. Ліски Менського району, (директор школи Михайленко В.А.) – за твір «Чому в селі жити краще»;
– Володимира Лавського, учня 9 класу Куковицької ЗОШ І–ІІІ ст. Менського району, (директор школи Сидоренко В. І.) – за твір «Начерк програми розвитку мого рідного села».

5. Після жвавої дискусії Спеціальний приз журі вирішено вручити Юлії Ходос, учениці 11–А класу Щорської районної гімназії (директор гімназії – Щербина О. В.) – за репортажний твір «У бабусі в гостях».

6. Заохочувальними призами нагородити учасників конкурсу: Юлію Харченко, ученицю 8 класу Городищенської сільської школи Менського району (директор школи – П’ясковський Л. Л.); Олександра Помилоя, учня Блистівської школи І–ІІІ ст. Менського району Чернігівщини (директор школи Лях М. В.); Миколу Костюка, учня 11 класу Орлівської ЗОШ І–ІІІ ст. Новгород–Сіверського району (директор школи Кунцевська З. Г.); Максима Ковшова, учня 11 класу Печенюзької ЗОШ І–ІІІ ст. Новгород–Сіверського району (директор школи – Черненко Г. М.); Вероніку Туровську, ученицю 11 класу СЗШ № 278 м. Київ (директор школи – Заграйчук С. В.); Інну Власенко, ученицю 11-Б класу Семенівської гімназії №2, (директор – Артеменко С. М.); Юлію Артеменко, ученицю 11–Б класу ЗОШ І–ІІІ ст. № 2, м. Новгород–Сіверський (директор школи – Герасименко А. І.).
7. Нагородити дипломами і грамотами учасників конкурсу та причетних осіб.
Оргкомітет конкурсу