реклама партнерів:
Головна › Новини › КРИМІНАЛ

Провінційне болото кривосуддя

Цей матеріал я готував для районної газети «Вісті Борзнянщини»: мешканці району мають право, на мій погляд, про найактуальніші новини з життя району дізнаватися в першу чергу саме зі шпальт районки.
На жаль…
«Не пропущу ніколи», — відрізав категорично редактор районки Ігор Фощан.
Що ж. Цього слід було очікувати.
Зойк жертв чи гра?
У провадженні Борзнянського районного суду в середині цього року з’явилася, мабуть, чи не найцікавіша за всю історію районного судочинства цивільна справа.
Подружжя бізнесменів Лукашів — позивачі. Відповідач — райпрокурор О.Луговий Звинувачення архісерйозні: втручання у приватний бізнес з метою його розвалу. Не менш серйозні претензії: стягнути 100 тисяч гривень матеріальної та 200 тисяч моральної шкоди. З прокурора, зрозуміло.
Не беруся передбачувати, яке рішення винесе суд. Однак висловлю особисту думку щодо суті позову, який густо замішаний на амбіціях.
Хто в районі не знає бізнесменів Лукашів — Миколу Анатолійовича та його дружину Тетяну Михайлівну? Багато хто відчув їх хватку. Практично все, що потрапляє в поле їх інтересів і має вагому цінність, щезає з економічної карти району. Як ЗАТ «ДРБУ-5», ТОВ «Світанок» (колишній райпобуткомбінат), ТОВ «Агропроменерго», ТОВ «Ніка», ПП «Спецбуд», Комарівський молокозавод. Нині подружжя посилено бомбує фермерське господарство «Борзна — Агросервіс» та колективне підприємство ПШМК.
Коїться це шляхом відвертого рейдерства за сприяння суду. Не можу стверджувати, що суди, точніше судді, не мають при цьому свого інтересу. Хоча не можу підтвердити і протилежного. Отож втручання в ці оборудки райпрокуратури (хоча, можливо, й запізніле, — Авт.) звичним до безкарності Лукашам здалося ледь не криміналом. Ото й рейвах на всю околицю.
Не відаю, чесно кажучи, на чиїх грошових дріжджах замішані капітали сім’ї Лукашів, але, поза сумнівом, упевнений, що саме ці вливання позбавили їх відчуття реальності і здорового глузду.
Судіть самі. У позові наводяться факти, що вони (Лукаші) начебто неодноразово давали райпрокурору О.Луговому хабарі у вигляді різних послуг. Називається й досить розмита дата.
Зупинимося лише на одному епізоді. Цитую позов: «У 2005 році на вимогу Лугового О.Є., з моєї вказівки директор СТОВ (далі йде назва підприємства і прізвище директора — Авт.) безкоштовно надав 1000 літрів пального для постійних поїздок останнього…»
Скажіть, який директор якого СТОВ ось так, ні сіло ні впало, за вказівкою якогось там Лукаша викине на вітер тонну бензину, що, як повітря, потрібен господарству, аби обсіятися. Все ж припустимо, що це справді так. 1000 літрів бензину, а прокурор їздить не на тракторі і не на вертольоті, а на автомобілі, в 2005 році коштували не менше 3000 гривень. Тобто за твердженням того, хто дав вказівку (він чи вона, з тексту позову не зовсім зрозуміло), Луговому дано хабара у великому розмірі. Причому на вимогу останнього і за змовою групи осіб (окрім Лугового та Лукашів, задіяний ще й директор СТОВ).
Для одержувача хабара такі дії згідно з частиною 2 статті 368 Кримінального кодексу України тягнуть на позбавлення волі від п’яти до десяти років.
Разом з тим, схоже, Лукаші геть втратили відчуття реальності, забувши, що закон карає й хабародавця. У даному випадку, згідно зі статтею 369 Кримінального кодексу — позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
Більше того: «подателі сього» стверджують, що мають підтверджувальні документи.
Ось тут на даний позов (і це повинен зробити Борзнянський районний суд) час поглянути через призму кримінально-процесуальних норм.
Письмова заява про давання хабарів (а саме це зроблено у позові) згідно зі статтею 96 Кримінально-процесуального кодексу України є явкою з повинною про скоєння злочину і є згідно зі статтею 94 того ж Кодексу підставою для порушення кримінальної справи про давання хабара. І суд відповідно до статті 4 КПК повинен був вжити заходів для порушення кримінальної справи.
Скажете, суд не помітив або не надав значення цим нюансам. Не вірю.
Пояснення, на моє переконання, може бути лише одне: декому із суддів вигідно розглянути справу саме під кутом інтересів подружжя Лукашів. Підґрунтя цього — приязні стосунки між Лукашами і суддівським корпусом, з одного боку. Наприклад, один із суддів донедавна співпрацював з М.Лукашем як юридичний консультант його фірм. Та й нині неофіційно консультує його.
З іншого боку, натягнуті стосунки між окремими суддями та О.Луговим як на підставі певних розбіжностей у підходах до окремих судових справ, так і на ґрунті особистої неприязні.
Погодьтеся, судді важко пробачити, коли прокурор ініціює судовий позов про примусове знесення незаконно збудованої дружиною судді споруди. Довелося докласти чималих зусиль, щоби змусити міську раду узаконити незаконне будівництво. Як не відігратися?
Більше того: маю вагомі підстави стверджувати, що й саму позовну заяву підготував не хто інший, як один із суддів.
Переконаний, що у кожного вистачає гріхів, за які людина заслуговує критики, а мо’, й покарання. Але все має бути в межах закону і законно. А не шляхом помсти. Давав, бачите, неодноразово хабарі. А купити не вдавалося, то давай помщуся.
Удар на
випередження
За два місяці до вищезазначеного позову М.Лукаш звернувся в Борзнянський райсуд з позовом до колективного підприємства Борзнянська пересувна шляхово-будівельна механізована колона про визнання за ним права власності на 61,4% статутного фонду підприємства на суму 506164 гривні.
Райсуд повністю задовольнив цей позов. Рішення ухвалене 9 серпня 2007 року. Саме тоді, коли в розпалі було провадження проти райпрокурора.
На мій погляд, чистої води рейдерство за допомогою замовного рішення суду. Втім, судіть самі. Колективне підприємство ПШМК засноване на спільній власності трудового колективу і належить трудовому колективу. Частка кожного члена колективу визначається його трудовою участю, стажем, професією; її розмір у зв’язку з цим постійно змінюється. Тому цю частку не можна ототожнювати зі статутною часткою (акціями) в акціонерних товариствах. Статут підприємства передбачає особисту трудову участь кожного члена товариства, окрім пенсіонерів. Відчуження майнової частки в грошовому виразі або майном можливе лише після виходу з членів товариства.
Як підтвердження позовних вимог Лукаш надав суду 39 папірців, які немовби є «договорами купівлі-продажу (поступки) пайових часток у КП «Борзнянська ПШМК».
Чому «немовби»? А як, скажіть, можна назвати папірець, на якому надруковано, що це договір купівлі-продажу, але жоден з них нотаріально не посвідчений?
При розгляді справи на судовому засіданні суддя І.Тіслюк (саме він розглядав і позов проти прокурора. Випадковий збіг? — Л.М.) не помітив (чи свідомо заплющив очі?), що:
1. Договори купівлі-продажу нотаріально не посвідчені, як того вимагає законодавство. Купивши майно на суму 506164 грн за 33000 грн, або в 15,3 разу дешевше від балансової вартості, Лукаш отримав прибуток у 47,3 тис. грн, але не сплатив жодної копійки податків чи державного мита.
2. Частина договорів навіть не підписані продавцем або покупцем.
3. Суд не вжив заходів для з’ясування, чому члени колективу продавали свої частки за ціною в 15 разів нижче вартості. Чи не примусили їх, адже це явне ошукування?
4. Суд не дав належної оцінки тому факту, що разом з так званими договорами купівлі-продажу кожним продавцем було надане М.Лукашу доручення на право «управляти і розпоряджатися своєю часткою. Які на відміну від договорів купівлі-продажу посвідчені нотаріально. Але термін дій цих доручень закінчився у липні 2006 року.
5. Чому, немов купивши майно, Лукаш одночасно бере доручення на управління? Але суд не зробив навіть спроби дослідити, які ж договори укладалися насправді.
6. Чому, уклавши договори в липні 2003 р., Лукаш звернувся про введення їх у дію аж через три з половиною роки?
7. І головне. Згідно зі статтею 225 Цивільного кодексу України, який діяв на час укладання зазначених угод, цитую: «Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові». А в нашому випадку власником майна є не кожен окремий член товариства, а колективне підприємство, у власність якого кожен передав свою частку. Повернути свою частку у персональну власність кожен може, лише припинивши членство в колективі. І лише тоді можна розпоряджатися своєю часткою на свій розсуд.
Чому всі ці нюанси залишилися поза увагою судді? Унаслідок низького рівня професіоналізму? Чи, мо’, очі затьмарив густий туман зелені? Питання дуже делікатні. Відповіді на них запрошую пошукати читача.
Не можу обійти увагою ще один (і головний) нюанс: згідно з висновком районної прокуратури від 03.08 минулого року жодного договору купівлі-продажу паїв персоніфікованої власності ПШМК Лукашем М.А. у працівників підприємства належним чином не оформлено та не зареєстровано.
Насамкінець — про долю кількох позовів райпрокуратури проти сімейства Лукашів, котрі вони в позові репрезентують як переслідування. Позови розсипалися внаслідок відмови персон, в інтересах яких виступав прокурор, підтримувати позов на судовому засіданні. Ситуація дивна лише на перший погляд. Я зустрічався з частиною «відмовників». Одні вперто відводили очі, з чого можна зробити висновок, що їм дали, на їхню думку, достатню мзду. А до колективу їм байдуже. Інші відверто натякали на погрози.
Винен у цих розвалах райпрокурор? Можливо, тим, що не перевів справу з цивільної у кримінальну площину.
P.S. Коли цей матеріал вже був готовий до друку, суддя І.Тіслюк виніс свій вердикт: провадження по справі закрити. Всі звинувачення Лукашів розсипалися, мов картковий будиночок.
Але… По-перше. Прокурору О.Луговому за три місяці таки добре попсували нерви. А головне – під шумок провернули рейдерську аферу проти ПШМК. По-друге. Чи знайде після цієї атаки райпрокурор та «іже з ним» в собі сили і бажання стати на захист інтересів колективу ПШМК? Час покаже.
Прикро, що в цих справах колектив районної газети займає позицію «наша хата скраю». Про моральний бік взагалі говорити не варто: де йде масоване розкрадання, править бал корупція, моральні цінності девальвуються.
Леонід МАЙСТАТ.
м.Борзна.

Від редакції
Наприкінці літа наш постійний автор Леонід Майстат відзначив 70-ліття. Та, як бачите з опублікованого матеріалу, перо його і зараз гостре.
З роси і води вам, Леоніде Овсійовичу!








Коментарі (0)
avatar