Це підприємство потрібне людям!

Гальмування процесу створення потужного підприємства цементної промисловості на Чернігівщині вже має свою історію, але на жаль, не народжує раціональних ділових висновків у головах обласних чиновників, залишаючись на рівні безкінечних «переговорів».
Бо для того, щоб почати будувати, необхідно провести серйозну екологічну експертизу робочого проекту, якого ще немає. А щоб з’явився проект робочий, треба вже існуючий проект прив’язати до затвердженого земельного відводу під будівельний майданчик. Замість затвердження земельного відводу наші відповідальні (відповідальні?) працівники вимагають від інвесторів проект і… далі по колу.
Дивовижність цієї справи, як це дуже часто буває в епоху залежної незалежності, визначається тим самим протиріччям: низи хочуть, але не знають про таку можливість, а верхи не хочуть, бо навіщо їм, коли їм і так не зле.
Бо «хотіння» рядових громадян визначається потребою економічного і соціального розвитку не лише області й району, а й власної сім’ї, а отже – створенням робочих місць у кількох галузях виробництва. Тоді як «не хотіння» чиновників – це «професійна» реакція на будь–яку новацію.
Коли не вистачає справді професійних знань для солідної оцінки пропозиції, спрацьовує оте совєцьке перелякане – «Як би чогось не трапилося…» Немає рішення – немає проблем(?!).
На разі йдеться про «Проект плану робіт з проектування і будівництва цементного заводу у Новгород–Сіверському районі Чернігівської області», складовою частиною якого є Бізнес–план, що ось лежить переді мною. Документ, треба сказати, солідний і переконливий, вартий серйозного обговорення з позицій його реалізації. Адже кожному є зрозумілою проста річ: якщо у певній точці простору існує родовище якісної сировини, то у певний момент часу вона буде задіяна для використання.
І ось цей момент настав. Колись дуже аграрно розвинута, а нині депресивна Чернігівщина, де безробіття відчутно дається в знаки, має реальну можливість почати розробку покладів крейди і виробляти високоякісний цемент для п’яти областей України і Гомельської області Білорусі.
Чистота мінеральної сировини та її висока якість за хімічним складом, компактність родовища і невелика глибина залягання створюють додаткові сприятливі умови для майбутнього успіху в сфері виробництва і реалізації продукції. Тим більше, що згідно із даними геологічної розвідки, виконаної Харківською ГРЕ тресту «Південукргеологія», за середньої виробничої потужності підприємства 2,5 млн. тонн цементу на рік, родовище забезпечуватиме видобуток сировини впродовж 96 років.
Про реалізацію продукції особливо піклуватися не варто. Адже на території в радіусі 300 км (а це Чернігівська, Сумська, Київська, Черкаська і Харківська області), немає жодного цементного заводу.
Світова практика розвитку цементної промисловості переконує: як тільки з’являється цементний завод, одразу в радіусі його діяльності різко збільшується обсяг будівництва (перед усім – житлового) і набувають розвитку інші галузі економіки. Водночас активізується діяльність екологічних організацій, які з традиційних позицій очікують від цементників погіршення стану навколишнього середовища, а на практиці разом із ними піклуються про те, щоб цього погіршення не сталося.
У даному разі, діяльність заводу (будівництво і експлуатацію якого пропонується розмістити на ділянці земельного відводу розташованого у кількох кілометрах від райцентру) буде чи не першим в Україні зразком застосування екологічно чистої технології виробництва цементу в замкненому контурі.
Зрештою, конструкцію цієї німецької системи відокремлення технологічного ланцюга від зовнішнього середовища можна застосувати не лише у виробництві цементу, а й вапна, алебастру, інших будівельних матеріалів.
Сприятлива ситуація складається також у сфері фінансових результатів діяльності майбутнього цементного заводу, який щорічно сплачуватиме податків на суму кількох мільйонів гривень, забезпечуватиме європейський рівень заробітку (що майже втричі перевищує нинішню середню заробітну плату по району) і відповідний рівень соціальних послуг та гарантій своїм працівникам.
Наприклад, інвестори, на додаток до заводу, зобов’язуються побудувати сучасний молодіжний культурно–спортивний центр. Природно, що на етапі підготовки будівництва підприємства буде створено також житло і всі необхідні побутові умови для будівельників та працівників заводу. Фактично буде зведено нове селище.
Та й праця на цьому підприємстві не матиме нічого спільного з подібними заводами, побудованими в минулому столітті, технічний стан яких (так само, як і якість їх технології та продукції) визначався необхідністю заглядати у піч через «глазок».
Бо на майбутньому цементному заводі, який пропонує поставити фірма «Сімент Україна» з дочірнім підприємством «Сімент цемент», замість «глазка» весь технологічний процес здійснюватиметься під керівництвом комп’ютерного комплексу з відповідним програмним забезпеченням, що враховує динаміку сотень прямих і похідних чинників процесу, гарантує якість продукції й необхідний екологічний рівень середовища.
Виробнича потужність підприємства – 2,6 млн. тонн цементу на рік. Вже через два роки від початку будівництва передбачається здати в експлуатацію першу чергу виробництва на 1,3 млн. тонн, а ще через два роки – другу чергу, з виведенням заводу на повну потужність. Безпосередньо на підприємстві та у сфері його інфраструктури буде створено 1300 робочих місць (300 – на добувному кар’єрі, 700 – на заводі, 300 – в обслуговуючих підрозділах).
Вже отримано на місцевому рівні всі документальні дозволи для відведення земельної площі у 28 гектарів. Але, як це у нас нерідко трапляється, саме навколо дозволів виникають найбільші труднощі. Нині ініціатори будівництва заводу намагаються отримати рішення Чернігівської обласної Ради, яка має затвердити рішення сільської і районної Рад про відведення землі й дати дозвіл щоб розпочати розробку проекту будівництва.
І от саме на рівні Чернігівської обласної Ради почалися роздуми, коливання і запитання, відповіді на які – навіть задовільні – не приймаються і не сприймаються. Бо ще з психології відомо: коли людина вб’є собі в голову сумніви, то сумнівами живе й надалі.
А тим часом автори пропозиції продовжують оббивати пороги інстанцій, шукаючи партнерів зацікавлених у тому, щоб створити підприємство, про яке нещодавно можна було хіба що мріяти.
Адже в разі втілення проекту, крім заводу і видобувного підприємства поряд із заводом, відновлять свою діяльність причал і вантажно–розвантажувальна дільниця на Десні біля села Путивськ, активізується судноплавство, будуть побудовані системи автономного водопостачання та енергозабезпечення, очисні споруди, каналізація, утилізація промислових стоків та твердих відходів, збільшиться ефективне використання залізниці та інших складових інфраструктури, транспорту і зв’язку тощо.
Все це потребуватиме нових робочих рук, інженерно–технічного персоналу, фахівців із сучасних методів управління та сприятиме розвиткові інших галузей економіки району і області.
Цікаво й те, що противники будівництва цементного комплексу на території Чернігівщини не бачать (чи не хочуть бачити?) одну дуже важливу, Богом дану обставину, яку неначе спеціально створено для сприяння діяльності цементного заводу. Йдеться про Ірванцівський торфобрикетний завод, колектив якого якраз і потребує надійного і солідного сучасного партнера для спільного вирішення енергетичних проблем у масштабах інтересів майбутнього цементного заводу.
З огляду на дотеперішній сумний досвід ірванцівців та враховуючи вірогідність розвитку певних тенденцій в енергетичній сфері у Чернігівщині й прилеглих областях, обидва підприємства можуть мати позитивну перспективу плідної співпраці.
Очевидно, що інвесторам–цементникам є вигідним вкладати гроші в реконструкцію і розвиток Ірванцівського паливно–енергетичного комплексу на базі багатющого родовища торфу. Якщо навіть не піклуватися про покращення нинішніх показників якості брикету, що становлять 17% зольності й 5600 ккал теплотворної здатності, це екологічне паливо успішно конкуруватиме з вугіллям і матиме стабільний попит впродовж всього ХХІ століття.
А поки наші бюрократи граються у піжмурки з інвестором навколо питання створення цементного комплексу, сам інвестор продовжує у законний спосіб «пробивати» виділення майданчика під будівництво заводу в оренду на 49 років. Інвестор хоче вкласти у будівництво першої черги заводу 180 млн. євро, побудувати її впродовж двох років і здати «під ключ» у червні 2010 року. Відповідно, другу чергу, вартістю близько 70 млн. доларів США – в наступні два роки, з одночасним виходом на виробничу потужність 2,6 млн. тонн цементу на рік.
Євген Кононенко, директор департаменту цемента фірми «Сімент Україна»:
«Я виступав перед депутатами Команської і Горбальської сільрад. Люди з великим розумінням сприйняли мою інформацію і схвально зустріли наш проект, позаяк нині навіть лампочку вкрутити в залі сільради, де ми збиралися, виявилося не простою справою, бо немає коштів.
Обираючи місце для майбутнього підприємства, ми перебрали кілька варіантів. Адже існують не гірші родовища сировини на Сумщині, на Волині, у Вінницькій області. Але вирішили зупинитися на Чернігівщині, й саме у Новгород–Сіверському районі, позаяк цей район і сусідній Семенівський вважаються депресивними й перебувають на дотації. Звичайно, із цим не можна надалі миритися.»
Північ України на разі не має жодного цементного заводу. На Чернігівщину цемент завозять з Кам’янця Подільського по ціні 200 доларів США за тонну, тобто 1000 грн., тоді як п’ять років тому тонна цементу коштувала 22 долара.
І от нині компанія «Сімент Україна» пропонує побудувати завод, який постачатиме цемент за ціною, що за розрахунками авторів проекту мала б нині становити не більше 290 грн.
Чи є аналоги подібної пропозиції? Аналог є! Корпорація «Сімент–Групп» побудувала і здала в експлуатацію у жовтні 2006 року саме такий цементний завод у місті Фуше–Круше (Албанія) недалеко від столиці Тирана. Завод розташований у мальовничій зоні, забезпечено еколого–захисною інфраструктурою, яка зберігає навколишнє середовище, а повна собівартість виробництва цементу франко–ворота заводу становить 45 доларів США за тонну.
Так само й на Новгород–Сіверському заводі буде застосовано німецьку систему електронного управління «Сіменс–9», яка постійно розв’язує еколого–енергетичні проблеми, так регулюючи поточні параметри технологічного процесу, що кожна частка палива чітко відповідає дозованій частці сировини та продукції. Технологія передбачає замкнений цикл виробництва і – вперше у вітчизняній цементній промисловості – пило–металургійний метод на основній операції.
Постійний автоматичний контроль збалансованості компонентів робочої суміші та герметичність устаткування, а також недопущення відхилень від заданих параметрів технологічного процесу гарантує недопущення втрат матеріалів і викидів в атмосферу.
На кожному з п’яти технологічних переходів передбачено потужні фільтри; всі транспортуючі галереї зачинені, а транспортні галереї на відрізку від холодильника у напрямку навантажувальної дільниці буде прокладено під землею.
Завод створюється за модельним принципом. Якщо вийде з ладу будь–який технологічний об’єкт – робоча колона, піч, блок тощо – його одразу замінюють на новий. Територію кар’єру, що порушується видобутком сировини, буде рекультивовано.
Яке ж резюме випливає із наведеного?
Представники «Сімент Україна» запевняють, що вони ще минулого року були готові, щоб розпочати прив’язку проекту і будівельні роботи, але… Але, як у приватній бесіді зазначив один із інвесторів, майже кожен український чиновник на будь–якому рівні гальмує справу, яка так потрібна всім.
Вже згадуваний завод у Фуше–Круше, розташований поряд із рекреаційною зоною недалеко від узбережжя Адріатики, упродовж першого року після народження і введення в експлуатацію, стимулював небувалий розмах будівництва в цьому районі, в тому числі: створення підприємств різних галузей промисловості й сільського господарства.
Тим часом український «брат» цього підприємства знаходиться на етапі підготовки до зачаття, тобто ще дебатується на різних бюрократичних зібраннях.
Нещодавно, під час чергового обговорення, один «мудрий» чиновник істерично вигукнув: «Якщо ми дамо дозвіл на будівництво цього заводу, нас проклянуть наступні покоління!»
На що інший учасник наради цілком резонно відповів: «Вони нас таки проклянуть, якщо ми не дамо дозволу на будівництво, а отже на створення понад півтори тисячі нових робочих місць для нинішніх і наступних поколінь!»
…А час іде, відлічуючи реальні втрати української економіки загалом і втрат громадян зокрема.