Мезин проти Греції: загадки меандра

Відоме всьому світові зображення меандра приписують грекам. Але як воно з’явилося на стоянці первісних людей у Мезині за тисячі років до греків? Отже, з України походять і греки, і єгиптяни? І Христос був гуцулом?
У 1912 році на міжнародному з’їзді антропологів та археологів у Женеві український вчений Федір Вовк представив результати дослідження Мезинської стоянки, що належить до епохи пізнього палеоліту. Так світова наука дізналася про існування самобутньої культури, що існувала на території сучасної України в період від 17 до 10 тисячоліть до нашої ери. Про її самобутність свідчать сенсаційні знахідки – браслети з кісток мамонта та різьблені жіночі фігурки, вкриті меандром (декоративна звивиста лінія, що є неперервною і формує мотив, який повторюється). Меандр був особливо популярний у Стародавній Греції, де використовувався для прикрашання архітектурних елементів, для прикрашання посуду. Одне з перших у світі зображень меандра відоме з кістяного браслета, знайденого при дослідженні палеолітичної стоянки поблизу села Мезин Коропського району. Датується 18000 р. до Різдва Христового. Меандр вважається прасвастикою індоєвропейців.
Сьогодні можна відтворити зовнішній вигляд житла давньої людини, яке споруджувалося з кісток мамонта, каменю, дерев’яних жердин та звірячої шкіри – воно дуже схоже на сучасні яранги та чуми народів Півночі. Різниця лише у двох важливих деталях: наші пращури за основні конструкції використовували кістки мамонта і робили це майже 20 тисяч років тому.
Стоянка також відома великою кількістю художніх виробів – фігурками пташок, вкритими орнаментом, браслетами із мамонтового ікла. Вважається, що браслети були виготовлені із прямих пластин ікла мамонта, зігнутих у невідомий спосіб.
Мезинський музей
Вже понад 40 років досліджує Мезинську стоянку Василь КУРИЛЕНКО. Це справжній романтик археології, саме він створив музей Мезинської стоянки, що з часом перетворився на краєзнавчий музей. Василь Куриленко проводить археологічні дослідження прилеглої території, відкрив декілька давньоруських городищ.
Разом зі своєю провідницею Олесею Подде – екологом Мезинського національного парку – перетинаємо крейдяні пагорби і по берегу Десни наближаємось до села. Хочу знайти «чортові пальці» – закам’янілі» залишки молюсків, мешканців моря, хвилі якого плескались на цих землях багато мільйонів років тому, але не знаходжу – все вибрали туристи. Від порому піднімаємось на височенький пагорб, на ньому – давньоруське городище та сучасне кладовище.
Під горою стоять дві головні споруди в селі: храм св. пророка Іллі – переобладнаний колишній магазин та сам музей – найбільший сільський музей в Європі. Поруч у дворі Василь Єлисеєєвич разом зі своєю помічницею робить чергове відкриття – шукає кістки мамонта.
– 1946 року до мене додому, а я жив у селі поруч, зайшов багато одягнений чоловік, – розповідає археолог, – і напророкував мені, що я буду блукати по світах, займусь мистецтвом, а потім повернуся сюди. Усе справдилося.
1963 року я вступив до художнього інституту в Санкт-Петербурзі. Багато в ті часи ходив по музеях, зайшов до Кунсткамери – мене там вразило, що знахідки з Мезина, села поблизу мого рідного, розташовані на чільних місцях.
Потім почав спілкуватися з викладачами, професорами і зрозумів, що про Мезин вони знають краще, ніж я.
— Хто Вам допоміг у розбудові музею?
— Всеволод Левенок – брянський історик-краєзнавець. У 1937 році під час археологічного дослідження його з мішком та лопатою поблизу одного містечка затримало НКВС, кинули до підвалу. Енкаведисти звинуватили його у шпигунстві, під час допиту вибили око.
— Як Вам зараз працюється, які є проблеми?
— Проблем дуже багато, починаючи з того, що не всі розуміють значимість музею. От, наприклад, приходив пожежник, йому не сподобався поріг – погрожував штрафом. Не вистачає місця для експонатів – це скоріше не музей, а музейне зібрання. Тривожна ситуація з охороною: кілька років тому музей пограбували чотири рази за рік – вкрали деякі цінні ікони, мамонтові бивні. Добре, що хоч зараз телефон провели.
Дійсно, приміщення явно не розраховане для такої кількості експонатів: кераміки, крає– знавчих та етнографічних матеріалів, документів і найголовнішого – виробів з кістки, закам’янілих решток тварин.
Пан Василь розповів, що за, висновками істориків, Десна тече по кратерах давно згаслих вулканів:
– Десь на глибині 30 – 40 метрів я познаходив ось такі камінці, – розповідає він, – я їх назвав «вулканічними бомбами». Можливо, вони є залишками вулканічної активності.
— Не жалкуєте, що займаєтеся все життя Мезинською стоянкою?
— Починаю жалкувати: не зміг дописати наукової дисертації; якби я залишився в одному з університетів, де викладав, то зробив би більше корисного.
— У Вас є родина?
— Так, син у Москві, дочка в Молдавському державному університеті ім. Алеко Руссо працює старшим викладачем у відділі україністики. Живу в сусідній Свердловці.
Можливо, й завдяки тому, що пан Куриленко добре знає життя неандертальців, він залишається віруючою людиною.
Найстародавніший календар
У музеї, серед іншого, експонується малюнок, що був нанесений на витончений браслет із кістки мамонта. Цей малюнок можна розшифрувати як найдавніший календар і з яким споріднений трипільський орнамент та українські вишиванки й писанки. Мезинський, трипільський та український орнаменти є надзвичайно схожими. Отже, культурно-історична пам’ять українського народу сягає глибини двадцяти тисячоліть.
Радянський учений, кандидат історичних наук Б.Фролов звернув увагу на чудові витвори мистецтва кам’яного віку — два браслети з мамонтової кістки, знайдені ще 1908 року на верхньопалеолітичній Мезинській стоянці. Поверхні браслетів давній майстер оздобив складним орнаментом, що нагадує давньогрецький меандровий візерунок. Вивчення їх наштовхнуло на думку: це не що інше, як календарі двадцятитисячолітньої давності! Має п’ять зон, три з яких виконано меандром, а дві — зигзагами. Усього в зонах 30 меандрів, кожен з них складається з 12 ліній. Загалом таких ліній 360. Фролов пригадав, що жерці-астрономи Стародавнього Єгипту тривалість року розподіляли саме на 12 місяців, а кожен місяць — на 30 днів. До них додавали 5 «зайвих» днів, які не входили до жодного місяця і присвячувались пам’яті померлих. Виходить, єгипетська традиція започаткована ще у кам’яному віці?
Згодом дослідник зайнявся тими двома зонами, які складаються із зигзагоподібних ліній. У першій зоні орнамент такий: 6 зигзагів по 7 ліній у кожному – отже, 42 лінії. У другій зоні – 8 зигзагів, або 56 ліній. А загалом – 14 зигзагів, 98 ліній. Фролов знав про архаїчний місячний календар, описаний етнографом Є.Орловою, яким ще донедавна користувались чукчі. Він налічував 14 тижнів по 7 днів, усього – 98 днів. Етнографами описано також місячний календар з 10 синодичних місяців, що ним користувались індіанці Північної Америки. Індіанці пояснювали вченим, що такий календар найбільше відповідає суті людини (бо у неї, мовляв, по 10 пальців на руках і ногах, вагітність триває 10 синодичних місяців тощо). Можливо, з цим прадавнім місячним календарем наших предків пов’язано походження нашої десяткової системи числення. Але ж на мезинському браслеті нанесено 564 лінії, тобто 20 синодичних місяців! Як це пояснити? Виходячи з гіпотези, що наші давні предки рахували день і ніч окремо, Фролов вважає, що тут не 20, а лише 10 синодичних місяців, як і в календарі індіанців. Далі: якщо два «зайвих» зигзаги однієї зони приєднати до іншої зони, то в ній буде 282 лінії, тобто саме 10 синодичних місяців. А в трьох зонах загалом міститься 366 ліній – кількість днів сонячного року. Таким чином, на мезинському браслеті бачимо досить вдалу спробу поєднання сонячного й місячного календарів.

Олександр ЯСЕНЧУК.