Головна › Новини › Тут я живу
Новгород-сiверськi химери
07-Вер-07 2752 0.0 0
Сучасна людська природа така, що ми помiчаємо тiльки те, що привертає увагу якимось блиском, свiтлом або що прорекламоване в буклетах. Це великою мiрою стосується i туристичної перлини Чернiгiвщини — Новгорода-Сiверського. Частково розкрив для мене невiдому Новгород-Сiверщину, за що йому й спасибi, Борис Домоцький.
Призупинити швидкiсть обертання планети Земля!
Подорож варто почати з Центральної площi — там споруджено пам’ятник князю Iгорю, який постiйно освiтлює затемнене Сонце. Ось як про це розповiдає «Слово о полку Iгоревiм».
«То було — на свiтле сонце
Подивився Iгор власне,
Подивився i побачив,
Що воно над вiйськом гасне».
Якщо подивитися, куди їде князь Iгор iз пiднятим мечем, то можна зрозумiти, що його лють викликали не тiльки половцi, а й назва однiєї з центральних вулиць — Карла Маркса. Та час не стоїть на мiсцi, i головнi противники Кирли-Мирли — капiталiсти — вже використовують його як рекламу. Так i з’явилася на фасадi кафе табличка — «Karla Marksa street».
Сiдаємо в автомобiль, наступна точка, про яку мало хто знає, — символiчна могила козацького полководця Iвана Богуна поблизу села Чернецьке. Як свiдчать хронiки, пiд час походу полякiв на Лiвобережну Україну пiд проводом короля Яна-Казимира з ними були й козаки Правобережного гетьмана Павла Тетерi. Не здобувши жодної значної перемоги, поляки запiдозрили у зрадi старого полковника, майстра ведення оборонних боїв Iвана Богуна. 27 лютого 1664 року вони розстрiляли його бiля с.Чернецьке, що пiд Новгородом-Сiверським.
На початку 90-их рокiв представники «Просвiти» та влади встановили хрест i пам’ятний монумент, хоча не доведено, що видатний козак похований саме тут. Далi по дорозi справа вiдкривається прекрасний лiс, росте там навiть коркове дерево. Дослiдний iнститут вивчав, як впливають розливи Десни на рiст дерев.
Продовжуючи козацьку тематику, потрiбно розповiсти, що далi вiдкривається вид на вiдомий серед мiсцевих як «мiнiстерський» пляж. На ньому полюбляв вiдпочивати Петро Шелест, автор неприйнятної радянською iдеологiєю книги «Україно наша радянська», де є зокрема така фраза: «Запорозькi козаки були героїчними захисниками українського народу. Козацькi звитяги вражали тодi весь свiт».
Продовжують жити i доволi непогано живуть послiдовники тої ворожої козацькому духу iдеологiї — комунiсти — в Новгородi й зараз. Щодо цих «комiкiв комунiзму» Борис Степанович розповiв одну iсторiю: «Нещодавно представники ПСПУ (вiтренкiвцi) зробили стенд, як у давнi часи, й вивiсили пiд склом газету на вулицi. На першiй сторiнцi було сказано щось приблизно таке: «На кавернадцятому з’їздi ПСПУ делегати з’їзду одноголосно проголосували за розпуск агресивного капiталiстичного блоку НАТО та направили рiшення до Брюсселю!» Вночi хтось дописав фломастером по склу: «А також з’їзд ПСПУ прийняв рiшення зменшити швидкiсть обертання Планети Земля на орбiтi». Попосмiялися над цим новгородцi. Так, комiчного там вистачає, сам бачив два роки тому таку картину: будинок, на якому таблички органiзацiй, що перебувають у примiщеннi, — Блок «Наша Україна», далi — «Комунiстична партiя України», а далi, як заключний акорд, — «Ритуальнi послуги».
Тут зустрiлися Мазепа та Карл ХII
Їдемо далi за село Комань, зупиняємось, перед нами з новгород-сiверських гiр вiдкривається прегарний краєвид — дорога, що веде на Сумщину, Десна, поле, а в далинi, за 30 км, видно Шостку, лiс — благодать. Саме тут, за версiєю Бориса Домоцького, плакала Ярославна. Тут було Iгореве «сiльце» —укрiплений пункт, що прикривав Новгород, називали його — Путивльський хутiр. Плакала вона саме на цьому хуторi, навiщо Iгорю посилати її було б до Путивлю, що стояв майже в степу, прямо в руки своїм ворогам — половцям?
— Полечу зозулею — спiвала-ридала, — по Дунаю, омочу бобровий рукав у Каялi-рiчцi, обiтру князевi кривавi його рани на помарнiлому тiлi, — плакала за полоненим Iгорем Святославичем молода його дружина Ярославна.
Справа пiдiймаються крейдянi гори. I ось ми в селi Дiгтярiвка.
Тут височiє напiвзруйнована, без купола Покровська церква, як написано в розумних книгах — визначна пам’ятка мурованої архiтектури 18 ст., її спорудив Iван Мазепа. За переказами, саме тут зустрiлися i разом стояли на службi Божiй Мазепа та Карл ХII — шведський король, звiдси почали вони свiй шлях до Полтави.
— Пiд час вiйни церква дiяла нормально, служив священик службу, та в 1958 роцi атеїсти розгромили її, — розповiдає голова Дiгтярiвської сiльської ради Тетяна Школьна. — У нас iснує в школi музей, де ми трохи зiбрали експонатiв, зокрема й церковних. Є i плитка з пiдлоги з печаткою Карла ХII, вiн, певно, подарував її церквi. У Чернiгiвському музеї зберiгається i малий дзвiн. А люди чекають на вiдродження церкви.
Пiдiймаємось стежкою по горi до церкви. Навiть напiвзруйнована вона викликає повагу.
— От яка штукатурка: 300 рокiв, а вона ще тримається. А в нас вiдремонтували притулок, через рiк штукатурка вiдпала! — дивується Борис Степанович.
По дорозi назад виходимо розiм’ятися з автомашини й бачимо знак. До старого товстого дерева колись хтось прибив поштовий ящик, пройшло багато рокiв, i врiс вiн у дерево, воно нiби обгорнуло його. Ще кiлька десяткiв рокiв — i затягне кора рану. Так i з природою: для того, щоб покращити екологiчний стан планети, людинi просто не треба втручатися. А якщо зникне людина з цього свiту, то швидко зникнуть i слiди iснування цього грiшного роду з лиця Землi.
Олександр ЯСЕНЧУК.
Новгород-Сiверський район.


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок



Коментарі (0)
avatar