ГЕНоТИП мiлiцiї: два з 1/2 роки по тому

Останнi подiї, свiдком яких стали не тiльки громадяни України, а й мiльйонна армiя телеглядачiв з iнших країн, коли здiйснювався штурм урядово-парламентською мiлiцiєю (фактично — соцiалiстичною), спецiального наглядового органу за здiйсненням правосуддя у нашiй державi — Генеральної Прокуратури, наводять на тривожнi думки. Ще б пак!
Силове захоплення цiєї структури й нейтралiзацiя працiвникiв Управлiння державної охорони, тобто законнодiючої ДЕРЖАВНОЇ служби України, є не що iнше, як дiяння, що мiстить ознаки протиправних посягань, за що в нормальнiй державi повинна наставати обов’язкова вiдповiдальнiсть. А взагалi-то — у сильно-владнiй державi не повинно iснувати навiть теоретичних можливостей i найменших причин для здiйснення таких брудних методiв. Та, видно, мiлiцiю ще нiчого не навчило! От якби за свої антинароднi й злочиннi дiї ще тодi — у перiод останньої виборчої президентської кампанiї — хоч би один із панiвних посадовцiв вiдповiв по-справжньому, а не вмiстився, пiсля приходу на мiнiстерську посаду пана Цушка, знову у своє високопосадове крiсло, то тодi таких ганебних дiйств i не було б.
А тому й не дивно, що силовики вдалися до атаки основного прокурорського офiсу країни.
Виламування дверей, вибивання замкiв, викручування рук охоронцям — усе це було пiд час штурму. А «правоохоронцям» в агресивнiй манерi пiдспiвували «народнi» обранцi, прикриваючись своєю депутатською недоторканнiстю: «Ми — депутати, то й нам це можна робити, а нас — зась — не чiпайте».
Услiд за цим замiсть того, аби вiдвернути небезпеку вiд законослухняних громадян з боку тих «фанiв», що запалили два-три смоляники на головному стадiонi країни в перiод футбольного матчу мiж командами «Динамо — Київ» — «Шахтар», бiйцi оперативного резерву днiпропетровського полку «Беркут» з величезною заповзятiстю накинулися на безневинних людей, активно застосовуючи спецзасоби — гумовi кийки, внаслiдок чого травмовані бiля двохсот осiб. Вiдбулося все до навпаки. Адже ж одне з головних завдань мiлiцейських пiдроздiлiв якраз i полягає у тому, аби не допустити рiзного роду провокацiй, протистоянь, правопорушень та запобiгти небезпецi, в результатi якої можуть постраждати невиннi особи.
Усi цi дiї мiлiцiянтiв у червоно-малинових кашкетах — це сигнал для Президента України й привiд для найактуальнiших i глибоко аналiтичних роздумiв. Чомусь нiхто не вказує на те, що всi силовi структури сьогоднi, а їх наплодилося вже стiльки, що, здається, нiхто їм i ради не дасть, можуть повернути й направити свою мiць проти законних органiв влади. Рiзновиднiсть цих сил очевидна: численна армiя бiйцiв «Беркута», охоронцi пiд гучною назвою «Титан», пiдроздiли «Тигр», «Ягуар», «Гепард», «Омега», «Барс», «Кобра»... — все це лише в МВС. А ще ж сила-силенна iнших усiляких антитерористичних, антидиверсiйних груп, загонiв, полкiв тощо. Реалiї сьогодення засвiдчують про те, що, знаходячись у пiдпорядкуваннi рiзних структур i виконуючи вказiвки окремих посадових осiб, вони можуть створити фатальнi наслiдки і взагалi для незалежностi самої держави, не кажучи вже про шкоду, яка може бути завдана громадянам.
Зрозумiло одне. Допоки такими серйозними державними структурами, як Мiнiстерство внутрiшнiх справ, керуватимуть «дядi Васi з водокачки» — порядку нiколи не буде. А вiдтак i залишатиметься небезпека для уразливих точок нападу, при яких завжди буде актуальне питання: який наступний об’єкт проти¬правних посягань? I чи не нацiлюється, бува, хтось уже сьогоднi на охорону самого Президента України? А чому б i нi? Адже це ж та структура, що на законних пiдставах займалась охороною Генеральної Прокуратури. Бити чи не бити в набат Президентовi — це питання не може бути сьогоднi для нього риторичним, оскiльки iснують чинники, якi впливають на розсiювання гравiтацiйного вiтру серед жовтоблакитного ландшафту, кольори якого вiдображають природне поєднання пшеничного поля i небесного простору. А коли у цю мiжпоєднуючу зону вривається буревiй — бути бiдi.

Колонка Сергiя КОРДИКА,
оглядача з прав людини, пiдполковника мiлiцii у вiдставцi