2014 рік: ювілей Т. Шевченка чи зимові олімпійські ігри у Сочі ?

7 квітня 2010 року Президенти України і Росії підписали спільну заяву про підготовку до святкування 200-річчя з дня народження українського поета Тараса Шевченка у 2014 році.
Крім того, в заяві стверджується, що “Україна та РФ будуть розвивати культурно-гуманітарне співробітництво, яке є важливим інструментом збереження та поглиблення відносин дружби та взаємної довіри їх народів, примноження спільної історичної, культурної та духовної спадщини”.
Невже в «братніх» обіймах душитимуть не тільки українську мову, але й далі поширювати радянський культ Шевченка на зразок імперського міфу про ВОВ ?
Ось дві думки з цього питання відомих діячів культури.

Брати Капранови – українські книговидавці: «Цей дивний культ великого художника і поета мав дві мети. З одного боку громадян переконували, що саме з Шевченка починається українська культура, а тому українцям не варто розраховувати на щось крім ролі молодшого "в єдиній родині народів-братів", у складі якої є значно старші культури.
А з іншого боку цей культ рішуче наголошував - на Шевченку українська культура і закінчується. І не просто на Шевченку, а на затвердженому переліку його канонічних образів. А тому всім, хто захоче вийти за ці раз і назавжди накреслені межі, буде непереливки.
Шевченка не можна було любити як захочеш. Його треба любити "як положено". У визначених рамках ювілеїв і офіційних заходів».

Андрій Курков – відомий український російськомовний письменник: «Тарас Григорович Шевченко – далай-лама України, якого ще хлопчиком помітили і "вичислили" російські масони (в усіх сенсах, в тому числі в історичному і в позитивному) і викупили з кріпацтва, щоб допомогти йому стати Далай-ламою всієї Росії, а не тільки України.
Тут спрацював синдром "щойно звільненого раба": тобто отримана свобода стала означати відсутність пана і відсутність обов'язкової тяжкої праці.
Далі ви знаєте, звичайна еволюція міфотворення: нормальна жива людина, після смерті м'ясорубка історичного імідж-мейкерства, далі - ікона, яка влаштовувала радянську владу так само, як влаштовує пост-радянську, при цьому значення Шевченка урівнялось зі значенням "Кобзаря" і навпаки, інший Шевченко, "не-кобзарний", наче і не існує».

Тож є над чим замислитись…
І в першу чергу над тим, щоб не перетворився 2014 рік не тільки у Росії, але й Україні на рік… зимових олімпійських ігор у Сочі.

Сергій Соломаха