Хочу зауважити одну цікаву деталь - за свідченням російського історика В. Ключевського, "великорос(тобто московець, "русскій") з'явився на історичній арені в середині 12 століття". Це дійсно так, бо князь Андрій Боголюбський, син київського Юрія Долгорукого й половецької принцеси, відмовився від батьківської спадщини в Києві й подався 1157 року у Владімір-на-Клязьмі, центр Владіміро-Суздальського князівства, населеного уґро-фіннами, і відокремившись від Києва, розпочав творити нову державу - майбутню Московію. Це ще дає зайвий привід московцям претендувати на історичну спадщину від Руси - України, бо їхній перший князь має київське коріння. Стосовно князя це вірно, але не не більше. Народ то залишився зовсім не слов'янським! Наслідуючи логіку московців, українці повинні претендувати на історичну спадщину від Швеції, бо наш королівський рід Рюриків походить звідти. Але це повна нісетнітниця, й нормальна людина не схоче це слухати.

На жаль, я не професійний політолог, а лікар, можу й помилятися, можу запропонувати й нове бачення. В основному ці політологи пишуть вірно - бо московському народу, починаючи з початку 16 ст. правителі й церква послідовно з диявольською впертістю, іґноруючи очевидні факти, нав'язували різні міти - "Москва - третій Рим", перейменували свою автохтонну назву Московія на Россію, вигадали слов'янське походження свого народу і т.д. Найбільше названі вище політологи бояться розвінчання міту про буцімто слов'янське походження "русскіх", які, за їхніми мітами, разом з українцями й білорусами є нащадками мітичної "единой древнерусской народности", а тому самостійне існування цих народів окремо аж ніяк не вписується в цей міт, бо прийдеться розкривати правду, а це загрожує не потрясінням, а навіть національною катастрофою, і це політологи добре розуміють. А правда, як на мене, полягає в тому, що московці генетично уґро-фінни, яким місіонери й королівська(князівська) адміністрація з Києва (Русі - України) накинула варіант староболґарської(церковної) мови й староукраїнську, які під впливом уґро-фінських субстратів (в основному в царині ґраматики й фонетики), а пізніше(в золотоординський період) тюрко-монґольських суперстратів(в основному лексика) дали поштовх розвиткові народної мови московського етносу, хоча за походженням цей етнос все ж таки переважно уґро-фінський. Ця обставина(мова) дала безапеляційну підставу вважати московців(росіян) вважати східними слов'янами за походженням, іґноруючи історичні факти. Для прикладу наведу французів, бо схема їхнього етногенезу багато в чому нагадує російський. Як відомо, територія Ґаллії(Франції) була ще за часів Юлія Цезара включена до складу Риму; він накинув ґаллам латинську мову, що потім зазнала сильного впливу ґалльського субстрату, а пізніше, після розпаду Римської Імперії, Ґаллію завоювали германці-франки, й мова населення зазнала ще вплив германських суперстратів, що дало поштовх розвиткові нинішньої французької мови. Як бачимо, основа мови за походженням романська(латинська), а загал народу в основному ґалльський(кельтський). Але французи, на відміну від "русскіх", не претендують на Рим чи Італію, не висувають абсурдних теорій про "єдиний латинський народ", а живуть своїм власним життям.

Не знаю, об'єктивно судити дуже важко, бо в Кьоніґсберзі я ніколи(на жаль) не був. Але чітко видно комуністичний червоний прапор, та й на помаранчевих зображена подоба серпа й молота. Про аналогію з польською "Солідарністю" не може бути й мови, бо та чітко й неоднозначно вимагала повного демонтажу всієї системи, а в даному випадку мова йде лише про відставку одіозних чиновників, не зачіпаючи основ системи. Та й Кьоніґсберґ для тієї держави особливого стратегічного значення не має - анклав повністю з усіх сторін оточений країнами - членами НАТО(Литвою й Польщею); зараз для Москви це зайва проблема, бо населення наочно може порівнювати свій рівень життя з Еуропою(хоча жителі, за винятком малочисельної німецької общини навряд чи сприймають всі еуропейські цінності), а виходи з Балтики також в руках членів НАТО - ФРН, Данії й Норвеґії. Набагато серйозніші для Путіна виступи в корінних провінціях й особливо партизанська війна на Північному Кавказі, що вже реально загрожує самим устоям його держави.

Треба це було робити відразу ж після інавґурації, а не перейматися інтересами "любих друзів" та кумів. Якщо пан Ющенко відповідальний політик, то він ще повинен відкинути тезу, що "Росія - наш стратеґічний партнер". Я не політик, а лише лікар, і то розумію, що кожний народ хоче жити гідно, навіть за рахунок інших, і це нормально. Навіть маленька Естонія перед східним монстром відстояла свої інтереси, і східний сусід, розуміючи, що естонці не піддадуться його тискові, вимушений був піти на рівноправний діалог. Ще раз повторюю, їхній президент веде політику в інтересах лише свого народу, і в нього немає таких понять, як "братський народ" чи "стратегічний партнер", і він заради оцих примар ніколи не поступиться інтересами рідної Естонії. До речі, там ніколи різним нацменшинам не надавали й не нададуть ніяких переваг на шкоду корінній нації. І там міґранти через механізм натуралізації мають довести своє право на громадянство. Не те, що в нас.

Згоден з паном Василем, але не лише "жиди і москалі" винні. Дуже велика частка вини й самих українців, що з радістю саджають їх собі на шию. Наочний приклад - президентські вибори тижневої давнини. І це за відсутності спецслужб, солдатів і танків на вулицях! Ніякі відговірки, що не було 350 років державності, не сприймаються. Наприклад, в словаків та словенців аж 1000 років не було державності, але це не знищило відчуття національної гідності, і вони не принижуються на весь світ, не називають колишні метрополії (навіть слов'янські!) своїми братами, а дійсно вибороли собі місце для життя в цьому жорстокому світі. А від українців цього точно не дочекаюся, коли навіть найосвіченіший президент в нашій історії (В. Ющенко) вважає колишніх (чи колишніх!) окупантів стратегічними союзниками! Те, що лозунг цього президента "Додому, в Еуропу" не спрацював, також не дивина, бо він полінувався ретельно вивчити етнопсихологію народу. Еуропейцям все ж таки видно краще, хто гідний ввійти до їхньої сім'ї. З повагою Юрій Хеннінґ

Цілком підтримую пана Василя та від себе додам, що В. Ющенкові треба було брати приклад з першого постсовєтського президента Естонії Л. Мері чи колишньої латвійської В. Вікерс-Фрайберґ, які не сюсюкалися зі своїми сепаратистами, не давали їм державних нагород, а ставили їх на місце, і таким чином уникнули поділу по Дауґаві чи Нарві. Вони раз і назавжди чітко визначилися зі своїми аналогами ОУН-УПА та зрадниками і окупантами. Скажене виття московських вовкулак на них ніяк не вплинуло. Навпаки, Москва стала розуміти, що ділові стосунки все ж таки мають взяти гору над імперськими амбіціями, бо чимало експорту на Захід йде через ці країни. Тому ці маленькі країни поважають в світі, вони члени НАТО та ЕС. То ж повторюю, варто вивчити їх досвід, ретельно проаналізувати свою роботу і помилки, а тоді робити плани на президентство. Запам'ятайте: політика - це жорстока штука, і в ній не повинно бути ніяких ілюзій та сентиментів, кумів та "любих друзів". Там працюють лише професіонали і прагматики.