Євген Сверстюк: Виявилось, що Ющенка треба захищати і перед тими фігурами, які були на трибуні" -

Філософ Євген Сверстюк розповів про кадрові помилки при становленні нової Української держави, причини розвалу помаранчевої команди та потяг українців до єдності, який виявляється всупереч намаганням Кремля "поділити і проковтнути по частині".

Пане Євгене, часто можна чути, що незалежність не виправдала всіх тих сподівань, які були в українців на початку 90-х. Що заважає наповнити цю незалежність реальним змістом?

- Сьогоднішній день є продовженням попереднього. Україна була у катастрофічно приниженому і зруйнованому стані, і образом цієї руїни був Чорнобиль – візьмемо це як метафору. Україна була наповнена людьми Кремля. Власне, вони й керували, вони обирали кадри. І від того, що була проголошена незалежність, на цій землі нічого не змінилося.
Але, звичайно, проголошення незалежності – це очікуваний віками акт, історична подія, від якої починається інша історія країни. Якою мірою ця історія може бути відірвана від попередньої? Була так звана УРСР – стала незалежна Україна, з тим же складом Верховної Ради, з тим же секретарем по пропаганді, який став Президентом України... Отже, чуда не треба було чекати. Але ми всі чекали, що все зміниться – і кардинально.
Тобто ми вважали, що ті люди, які боролися за незалежність України, або мріяли про неї, стають господарями життя, а ті, хто боровся проти самостійності України, – відходять на маргінес. Так можна було б зробити, якби у нас було, як у німців після повалення берлінського муру: у Західній Німеччині є кадри, політики, консультанти і фінанси, тому можна було одразу зробити люстрацію та відсунути людей вчорашнього дня від влади.
А у нас фактично вони, "вчорашні", залишилися при владі. І ті люди, які були національно активними, вони теж переважно були членами КПСС. І відповідно залишився відділ кадрів України в Кремлі – він завжди там був... Але багато чого залежало від нас самих. І ми побачили в 2004 році, що головний шеф Кремля "дригає ногами" – і нічого не може зробити. Він зганьбився перед цілим світом. А перед ним ми побачили у низькому поклоні три фігури: Кучма, Янукович та Медвечук. Помаранчева революція показала, що народ все-таки має слово, має силу, і від народу, якщо він згуртований, дуже багато залежить.

Помаранчева революція стала великим піднесенням української нації, але чому все закінчилося розчаруванням?

- Це розчарування таїлося вже у самому піднесені. Це нагадує шевченківську поему "Гайдамаки" - свято в Чигирині, де зібралися старі, малі, вбогі й багаті, та всі чекають свята. І, звичайно, був дуже цікавий збіг обставин – ніякого Майдану без ідеалізованої фігури не було б. Віктор Ющенко був тією ідеалізованою фігурою. Коли його отруїли, це набрало ще більшого значення в усьому світі, він був напівживий – але ще більше ідеалізований.
Ви стежили за трибуною Майдану. Там були не тільки співаки, а й політики, і всі пхалися на ту трибуну, кожен зі своїми думками. І вже тоді була небезпека: не дай Боже, щоб уся ця публіка, що вийшла на трибуну, стала при владі. Але ж вона – стала.

Але ж Ющенко йшов на вибори під демократичними гаслами, і, мабуть, не зосереджував усю владу в президентському кабінеті, бо просто не хотів їм зраджувати. Чи нація просто була не готова до такого демократичного президента?

- Він, звичайно, йшов під демократичними гаслами, і було цілком зрозуміло, що нація не була готова до цього. В усій системі, в кабінетах залишилися люди Кучми. І їх не так легко було замінити. Вони у мить прикинулися людьми Ющенка, вони вмить познаходили свої ніші, і, власне, вони робили все, щоб його дискредитувати.
Мене часто називали "захисником" Віктора Ющенка, хоча тоді він не потребував захисту, а просто потребував людей, які говорять про нього без лукавства. Справа в тому, що я включився в цю газетну битву, начитавшись виступів професіоналів, які заробляли на своїй агітації проти Ющенка. Корчинський був куплений на пні; Табачник був так налаштований і за своїм покликанням, і теж куплений – він систематично у "Газеті 2000" публікував такі непристойні вигадки, що в якийсь іншій державі лише за це його можна було б прогнати з політичної арени як чоловіка безсоромного та безвідповідального, бо він доходив до того, що одягав кандидата в президенти у нацистський одяг...


Але, виявилось, що Ющенка треба захищати і перед тими фігурами, які були на трибуні.

Знаєте, коли я подивився по телебаченню, як Тимошенко каже, що він сам себе отруїв, то я не повірив. А коли, я побачив, як Президента БЮТ не допускає до звіту в парламенті... Ну, це було безпрецедентно.


Це – руїна влади, і виправити це все було надзвичайно важко.


Так, Ющенко часто брав таких, які самі напрошувалися. Але ми успадкували з Майдану дуже суперечливу ситуацію, і я би заперечив тим людям, які так легковажно і легкодумно говорять, що все було в наших руках. У наших руках була тільки надія і можливість взяти владу й згуртуватися навколо однієї особи, як то робиться в кожній країні.

Отже, якби були ті люди вірні, то ми очевидно не мали б такої ситуації зараз.

А коли помаранчеві поділились на двоє, то я не розумію, як думала та людина, яка хотіла сама стати Президентом, поділити ті голоси на двоє і не вирахувати, що матиме вдвоє менше.



Тобто в самому таборі сприяли цьому розколу?

- Звичайно, це була ганебна ситуація, коли в уряді Прем'єр вважає Президента найбільшим своїм ворогом. Ви знаєте, є в різних країнах суперництво, і є суперечки – принципові і не дуже принципові – між різними особами. Але є політична культура, яка вимагає того, щоб із хати сміття не виносити, вимагає командної гри або хоча б видимості цієї гри. Але коли одна частина команди грає проти іншої – це просто гра на поразку.

Що можете сказати, порівнюючи часи президентства Віктора Ющенка і Віктора Януковича?

- По-перше, серед усіх президентів України це був єдиний український Президент. Я місцями міг не погоджуватися із чимось, але я розумів, що це говорить культурна людина, яка знає, що говорить, і знає, чого хоче.
У той час, коли я ніколи не розумів, про що говорить Кучма і Янукович.

Чи не вважаєте Ви, що те, чого Віктор Ющенко намагався досягти у відновленні національної пам'яті, в економіці, в гуманітарній сфері, нинішня влада звела нанівець?

- Ні, я думаю, що певні починання на державному рівні, які мали історичний фундамент, ніколи не зникають. Хоче цього або не хоче наступник, він має бути продовжувачем. Він може затівати якісь скандали, дрібні авантюри навколо певних положень – але він не може не бути Президентом тієї ж країни, що і його попередник. Отже цілком зрозуміло, що раз акцентовані певні моменти історії, раз створений інститут пам'яті, раз створений музей Голодомору, раз створений Арсенал, раз вже започатковано вивчення історії України за джерелами і за фактами, - то від цього відмовитися вже не можна.

Це була б катастрофа, якби ми мали Януковича у 2004 році.

Але після п'яти років, коли люди позбулися страху і коли так чи інакше демократичний лад утверджувався в Україні, він змушений був із цим рахуватися.

Після перемоги Віктора Януковича в одному з інтерв'ю Ви сказали, що Янукович і Партія регіонів – це "покарання нації соромом". На Вашу думку, воно дало якийсь результат?

- Знаєте, сором є рушійною силою багатьох історичних подій. Він побутує там, де є совість і є моральний розвиток. Мені здається, що наше суспільство дуже опущене, і дуже багато є тих, хто Бога не бояться і людей не соромляться. Дуже багато є байдужих людей. І коли я кажу "нації соромно", то я маю на увазі тих, хто здатний соромитися. І якщо не всі розуміли, що людина із кримінальним минулим не може бути зразком у державі, то зараз до багатьох це доходить.

Щодо фігури Віктора Ющенка. Він деякий час тримався в тіні. Зараз він йде на вибори з об'єднанням "Наша Україна", яке несе ті ж ліберально-демократичні ідеї.
Як Ви вважаєте, об'єднання із такими ідеями потрібне українському парламенту?

- Я думаю, що в нормальній країні у парламенті потрібна християнська партія, потрібна консервативна партія, це все потрібно.
І питання не в тому, чи це потрібно, а чи добре підготовлена ця політична сила. Бо нині люди голосуватимуть не за того, кому симпатизують, а за того, хто пройде.
Багато, кому симпатизують, не будуть підтримані на виборах, бо вони все одно не проходять. Я маю на увазі рейтинги.

І я думаю, що ті сили, які завжди були – і відверто, і потаємно – проти Віктора Ющенка, вони є і зараз.


Знаєте, я колись читав про одне плем'я, яке роздирало вождя, що потерпів поразку, і з'їдало його. Взагалі, над рівнем національної культури українців у східних регіонах практично ніхто не працює. Це люди, залишені напризволяще. Там працюють комуністи, російська агентура, там є російські газети і російське телебачення.
Там нічого українського немає.
Я думаю, що треба дивуватися, що в українського народу є такий потяг до єдності, що вони не можуть нічого зробити, крім передвиборчого піару. Бо є органічний потяг до єдності.
Я хотів би нагадати, що у 1918 раптом виявилося, що ті різні частини Російської і Австрійської імперії, які не мали ніякого зв'язку, раптом заявили про соборність.
Це дуже важливий факт, і він не вичерпується тими роками.

Цей чинник діє всупереч намаганням Кремля: поділити і проковтнути по частині.

Днями в Україні святкували річницю УПА, але – не на державному рівні. Це – одна з тих сторінок, яку в різних частинах держави досі читають по-різному...

- Тут я повинен сказати: якщо вас, люди, не об'єднує якийсь моральний принцип, національна гідність, то нехай вас об'єднає образ, прийнятий нашими предками, – Покрови Пресвятої Богородиці. Думаю, що в сучасному споживацькому світі, погоні за легким щастям, все-таки жевріє в душі людині потяг до чогось вічного і святого. І ми з ним не розминемось. Треба працювати на тому вічному грунті: закон, правда, справедливість і любов до ближнього.
Протягом 70 і більше років у нас культивувалася ненависть між людьми, причому на рівні теорії. Це було не просто результатом недоумства певних керівників – класова ворожнеча була концептуальною. Люди інфіковані цією хворобою, і нам довго йти, щоби пройнятися тим ідеалом закону і справедливості, який диктує не тільки серце, але й розум.

Скажіть, у Вас є позитивні відчуття при погляді в майбутнє?

- Так. Я прожив досить довгий вік, і знаю, що таке короткий проміжок історії. Такі проміжки часом здаються поганим сном. Будемо намагатись вийти із поганого сну. І починати ранок із усмішки.