75-і роковини Катинського злочину, скоєного сталінським тоталітарним режимом під час Другої світової війни

Український інститут національної пам’яті звертається до медіа, органів державної влади та місцевого самоврядування з пропозицією у належний спосіб згадати жертв Катинського злочину, що був скоєний НКВД СРСР у квітні-травні 1940 року.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

У вересні 1939 року Третій Райх разом із СРСР розв’язали Другу світову війну, здійснивши агресію щодо Польщі. 28 вересня 1939 року розділ Польської республіки завершився підписанням «Договору про дружбу і кордони» між Третім Райхом і СРСР. У радянському полоні опинилося кільканадцять тисяч польських офіцерів та кілька сотень тисяч солдат – поляків, українців, євреїв, білорусів, литовців, вірмен, які були громадянами Польщі. Більшість солдат у листопаді 1939 року розіслали по домах. Офіцери залишилися в ув’язнені.

На початок березня 1940 року у трьох таборах військовополонених – Старобільському, Козельському, Осташковському – було ув’язнено 14 700 офіцерів польської армії, службовців прикордонної охорони та поліції. Іще 11 000 знаходилися у в’язницях Західної України та Західної Білорусі.

5 березня 1940 року нарком внутрішніх справ Лаврентій Берія представив на розгляд Політбюро ЦК ВКП(б) доповідну записку, в якій запропонував знищити полонених офіцерів польської армії: «Виходячи з того, що усі вони є закоренілими невиправними ворогами радянської влади, НКВД СРСР вважає за необхідне... розглянути у особливому порядку, із застосуванням вищої міри покарання – розстрілу».
На цьому документі особисто розписалися «за» Й. Сталін, К. Ворошилов, В. Молотов, А. Мікоян; М. Калінін та Л. Каганович погодили документ по телефону.
Резолютивна частина «Записки» була майже дослівно перенесена до Протоколу Політбюро ЦК ВКП(б) №13 від 5 березня 1940 року. Питання №144 цього протоколу передбачало знищення без суду і слідства 25 700 військовополонених. Питання містило лише 935 літер, і це означало, що на одну літеру приходиться 27 життів.
Починаючи від перших днів квітня 1940 року розпочалася «операція з розвантаження» таборів. Групами по кілька сотень військовополонених перевозили до місць знищення.
Бранців Старобільського табору (3820) розстрілювали у приміщенні Управління НКВД в центрі Харкова та ховали в лісі, на таємному цвинтарі у передмісті П’ятихатки. Тих, хто перебував у Осташковському таборі (6311) – в УНКВД Калініна (тепер – Твер) і були поховані в околицях села Мідне. В’язнів Козельського табору (4421) розстріляли під Смоленськом у Катині. Близька 7300 в’язнів тюрем Західної України та Білорусі розстріляли у різних містах СРСР. Частину з них на території України – у Києві, Харкові та – імовірно – у Херсоні.
Згідно із запискою голови КГБ О. Шелепіна першому секретареві КПРС М. Хрущову від 3 березня 1959 року під час «Катинського розстрілу» ліквідовано 21 852 бранців.
13 квітня 1943 року світ вперше дізнався про Катинський злочин, коли окупаційна влада Третього Райху повідомила по радіо про знахідку масових поховань (10 000) вбитих СРСР польських офіцерів.

СРСР відкинув звинувачення. У 1946 році СРСР намагався на Нюрнбергському трибуналі звинуватити нацистів у знищенні поляків у Катині. Проте Трибунал підставив під сумнів аргументи радянської сторони та не підтримав ці звинувачення. У вироку Трибуналу ці звинувачення відсутні.
СРСР визнав свою провину у знищенні польський військовополонених 13 квітня 1990 року спеціальним повідомленням ТАРС.

Протягом 1991–1996 років були археологічно досліджені місця масових поховань у Катині, Харкові та Мідному. Дослідження у Биківні 1989 та 2004–2011 роках також підтвердили знищення поляків саме сталінським комуністичним режимом.
16 квітня 2012 року Європейський суд з прав людини у Страcбурзі визнав Катинь військовим злочином, що був здійснений СРСР під час Другої світової війни.
Катинський злочин є одним із найдосконаліше вивчених і задокументованих злочинів комуністичного режиму.
Попри це Катинь до сьогодні є одним із найбільш «популярних» об’єктів для сучасних ревізіоністів у Російській Федерації, які намагаються спростувати причетність СРСР до цього вбивства.



МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО 75-Х РОКОВИН КАТИНСЬКОГО ЗЛОЧИНУ, СКОЄНОГО НКВД СРСР НАВЕСНІ 1940 РОКУ

Найбільш поширені історичні міфи та фальсифікації про Катиньський військовий злочин 1940 року

13 квітня 1990 року спеціальним повідомленням ТАРС СРСР визнав свою провину у знищенні польський військовополонених у квітні-травні 1940 року. Катинський військовий злочин Радянського Союзу відомий на весь світ. Проте, Катинь і до сьогодні є одним із найбільш «популярних» об’єктів для сучасних ревізіоністів у Російській Федерації, які намагаються спростувати причетність СРСР до цього вбивства.

СУТЬ МІФУ

11 000 поляків у Катині розстріляли нацисти.

СПРОСТУВАННЯ

Міф виник під час інформаційної війни у квітні 1943 року. Після відкриття німцями масових поховань у Катині СРСР опублікував заяву, у якій звинувачував нацистів у знищенні польських військовополонених офіцерів. Радянська комісія Бурденка у січні 1944 року стверджувала, що під час евакуації влітку 1941 року з прифронтової зони не вдалося евакуювати 11 000 польських інтернованих, які перебували у таборах ОН-1, ОН-2, ОН-3. Незабаром вони були розстріляні нацистами і поховані у Катині.
Насправді, у Катині ніколи не було поховано 11 000. Комісія під керівництвом доктора Бутца навесні 1943 року дослідила 4 143 тіла з 8 масових поховань. Остання восьма могила лишилася дослідженою частково через спеку, яка розпочалася у травні 1943 року та небажання відомства Геббельса визнати, що у першому повідомленні кількість похованих у Катині була перебільшена.
Навесні 1943 року під час ексгумації було знайдено 1 650 листів, 1 640 листівок та 80 телеграм із датами до квітня 1940 року та із Козельськом у адресі.
Усе це разом вказує, що у Катині були розстріляні тільки бранці Козельського табору, чисельність яких складала перед «розвантаженням» 4 500 осіб.
Решта з 14 700 приречених на смерть військовополонених з таборів у Старобільську та Осташкові були знищенні у Харкові та Калініні (Твері). Майже 6 500 бранців Осташковського табору були поховані у масових похованнях біля села Мідне, яке ніколи не знаходилося під німецькою окупацією. Протягом 17-20 жовтня 1941 року село опинилося на лінії фронту, але вже 21 жовтня Вермахт був відкинутий назад контрнаступом Червоної армії.
Розслідування Головної військової прокуратури РФ та археологічні дослідження усіх трьох місць масових поховань польськими експертами повністю викрили радянську фальсифікацію іще у 1990-х роках.

СУТЬ МІФУ

У Катині поляків розстріляли німці, бо у черепах вбитих знайдені кулі з німецьких набоїв.

СПРОСТУВАННЯ

Дійсно, у Катині були знайдені кулі і гільзи німецького виробництва – Geco 7,65 D. Так само, німецькі кулі цієї марки були знайдені і у масових похованнях поляків у Мідному, яке ніколи не знаходилося під німецькою окупацією.
У свідченнях генерала КГБ Дмитра Токарєва, який у 1940 році був начальником Калінінського УНКВД, міститься пояснення цього факту. Бригада виконавців використовувала для масових розстрілів дрібнокаліберні «вальтери», бо вони менше перегрівалися, ніж радянська зброя. Вони привезли з собою цілу валізку таких пістолетів.
Окрім того постріл із штатної радянської зброї спричиняв зовнішній крововилив об’ємом 1 літр крові. Враховуючи, що під час розстрілу протягом однієї ночі у Калініні знищували від 250 до 350 бранців – це означало 250-300 літрів крові на підлозі розстрільної камери. Дрібний калібр7,65 дозволяв значно зменшити зовнішній крововилив.
У Харкові використовували штатні ТТ. «Проблему» харківські чекісти вирішили в інший спосіб – «раціоналізувавши» метод масових страт. Постріл здійснювали не в череп, а у перші шийні хребці. Куля проходила через хребець і виходила через очний отвір. Це значно зменшувало крововилив.
Поховання польських бранців у Катині та Харкові були здійснені на таємних цвинтарях НКВД. Починаючи з 1938 році у Лісопарку в П’ятихатках було поховано близько 5 000 харків’ян та сумчан. Так само убитих польських громадян «підселили» до радянських жертв комуністичного режиму у Биківні (14 191 встановлених поіменно) та Катині, де точна кількість похованих радянських громадян не встановлена.

СУТЬ МІФУ

Катинські документи з «Особливої папки №1» – фальсифіковані, а значить провина Сталіна та комуністичного режиму не доведена.

СПРОСТУВАННЯ

Навіть якби документи «Особливої папки» ніколи б не були знайдені – це нічого не змінює у питання радянської відповідальності за цей злочин: «Катинська справа» - це сотні документів обсягом у тисячі сторінок.
«Особлива папка №1» - це лише 11 сторінок: оригінал «Записки» наркома Берії із пропозицією розстріляти військовополонених, сторінки із питанням 144 Протоколу №13 Політбюро УК ВКП(б), кілька копій, які були виготовлені для Берії у 1941 році та Записка голови КГБ СРСР Шелепіна – Хрущову від 3 березня 1959 року.
Окрім того, збереглися списки військовополонених усіх таборів, етапні списки, накази щодо організації і проведення цієї «операції» Управління у справах військовополонених НКВД, звіти керівництва таборів про її виконання, частково збереглися етапні відомості і списки, щоденні шифрограми начальників Калінінського та Харківського УНКВД про хід виконання страт.

Не існує можливості фальсифікувати такий величезний обсяг документів. Ці документи дають майже повну інформацію щодо усіх обставин катинського злочину і не залишають жодних сумнівів щодо відповідальності сталінського комуністичного режиму.