Всеукраїнський незалежний медійний простір "Сіверщина"

Про каву

finka — Wed, 28 May 2025 13:00:54 GMT

Ранок без кави – все одно що день без сонця.

Однак кава має бути справжньою. І з цим сьогодні – проблема. Холодного осіннього вечора днями мені випало розмовляти з бізнесменом, який тривалий час прожив у Німеччині та Австрії. І коли нам подали каву, то саме вона стала приводом для цікавої розмови. Бізнесмен підтвердив мою давню підозру про те, що в Чернігові обмаль точок, де можна придбати справжню каву та й то -- на замовлення. І я його зрозуміла, коли розповів, що в Австрії каву подають у крихітних чашечках, але отих кількох ковтків напою вистачає для неабиякої бадьорості.

Тобто взагалі кави сьогодні на чернігівських прилавках повно. Здається, є на будь-який смак і на будь-який гаманець. Однак це ілюзія, бо якщо ви не знаєте смаку кави справжньої і ніколи не відчували на собі її дії, то далі читати вам не варто – це все одно що намагатися сліпому від народження пояснити вигляд червоного кольору.

Мені з кавою пощастило – навчили мене її пити у Львові, де вчилася у вузі і де кав’ярні – мало не на кожному кроці. Там я зрозуміла, що таке справжня кава і як маленька чашечка кави може дійсно заряджати бадьорістю не на одну годину та позбавляти відчуття голоду. І оте знання-відчуття змушує сьогодні перебирати сорти й види, доскіпуватися до причин, що ж таке сталося з кавою, яка далеко не завжди й на каву схожа.

Виявляється, ціна -- ціною, а в гонитві за споживачем і збагаченням виробники й постачальники витворяють з кавою казна що: до меленої кави додають подрібнені на пудру цикорій або навіть жолуді; з кави випаровують у спеціальних установках кофеїн, який йде для потреб фармації, а саму каву збагачують ароматизаторами, які тільки обдурюють наші носові рецептори, Каву просто нещадно фальсифікують і під виглядом кави у неспеціалізованих торгових точках, а то й у солідних магазинах можна в красивій упаковці купити те, що має запах кави, але кавою не є.

Найбільш невиний в такій сумній ситуації варіант – це коли до гарної кави підмішують каву низькосортну, але продають її все ж таки за високою ціною.

Найгірше ж, що під виглядом кави нам можуть пропонувати широку палітру представників рослинного світу:
- цикорій,
- буряк,
- моркву,
- кульбабу,
- палений паточний цукор,
- винні ягоди,
- жолуді,
- жито,
- ячмінь,
- овес,
- пшеницю,
- ячмінний солод,
- горох звичайний,
- горох кавовий (Astragalus boeticus),
- китайські боби (Soja hispida),
- звичайні боби,
- кінські боби,
- горіхи: звичайний, грецький, земляний

І як вам перелік? Якщо ж ви, як і я до недавнього часу, думаєте, що маєте багато розуму і не купуєте меленої кави, а тільки в зернах, то знайте, що сьогодні вершиною творчості промислових фальсифікаторів є справжнє ноу-хау. Вони вже додумалися навіть до того, що продають нам під виглядом кави… штучні боби з пшеничного, ячмінного, бобового та маїсового тіста, з якого, на спеціальних апаратах вже навчилися готувати зерна, які дуже ретельно підігнані під справжні.

Розчинну ж каву справжні поціновувачі напою радять взагалі обходити дальнім шляхом.

У чернігівських кав’ярнях також вишукано подають каву в маленьких горнятках. За пристойну ціну. Однак ефекту від тієї кави – нуль. Тільки запах.

І наостанок – притча, побачена в Інтернеті, поки моя кава готувалася…

Прийшов учень до Вчителя й каже:
«Учителю, я втомився, у мене таке тяжке життя, такі труднощі й проблеми, я день у день пливу проти течії, я не маю більше сил, що мені робити?»
Учитель замість відповіді поставив на вогонь три однакові посудини з водою. В одну вкинув морквину, в іншу — поклав яйце, а в третю насипав каву. За якийсь час він вийняв з води морквину та яйце і налив у горня кави з третьої посудини.
«Що змінилося?» — запитав він учня.
«Яйце й морквина зварилися, а кава розчинилася у воді», — відповів учень.
«Ні, — сказав Учитель, — це лише поверховий погляд на речі. Подивися — тверда морквина, побувавши в окропі, стала м’якою й податливою. Тендітне й рідке яйце стало твердим. Зовні вони не змінилися, вони лише змінили свою структуру під впливом однаково несприятливих обставин — окропу. Так і люди: міцні зовні можуть впасти в розпач й перетворитися на слабаків там, де тендітні й ніжні лише стають рішучішими і міцніють».
«А кава?» — запитав учень.
«О! Це найцікавіше! Кава повністю розчинилася в новому чужому середовищі й змінила його — перетворила окріп на чудовий ароматний напій.
Є особливі люди, які не змінюються під впливом обставин — вони змінюють самі обставини, перетворюючи їх на щось нове й прекрасне, отримуючи користь і знання із ситуації».

Інеса ФТОМОВА

Прапор Конфедерації

Василь — Fri, 16 May 2025 13:41:32 GMT

Ні, ну це ж треба -- син голови чернігівської "Просвіти" замовив батькові купити у США прапор ...ні, не З'єдинених Стейтів Америки (так колись казала діяспора), а Конфедерації. Мова йде про мене та сина Арсена.

На врочистому обіді на честь журналістів --учасників програми Едварда Мурроу працівнику Держдепу Аарону я з гумором розповідав:" Уявляєте, син українського націоналіста захоплений історією вашої громадянської війни!". Аарон гумор оцінив, щоправда, уточнив через перекладача чи таки я нічого не поплутав і чи таки дійсно прапор Конфедерації хочу знайти. Впевнившись, на шматку паперу, тут же, за столом відірваному (подобається мені американська безпосередність !), написав мені, мало по- англійськи тямущому, назви книг та прізвища їх авторів про громадянську війну в США. А перекладачка Лариса, що колись була москвичкою і радянські страхи досі даються взнаки, порадила обережно питати про прапор Конфедерації, бо тема протистояння Півночі і Півдня досі для американців болюча.

В маленькому містечку Національного заповідника у штаті Теннесі я й почав з хоробрістю зайця досліджувати ряди сувенірних крамничок. Мені здавалось, що слово "прапор" звучить англійською як "флег" навіть при моїй вимові і проблем не виникне. Далебі! Прапора ніде не було. Тобто скрізь пропонували прапор США, але не Конфедерації. А в одному гамазейчику чомусь стали пропонувати сфотографуватися у стилі ретро, часів громадянської війни, з оголеними дівицями у ванні. Тобто -- ні дівиць, ні ванни не пропонували, на жаль, а тільки мигами пропонували вставити кудись голову і мене клацнуть у такому антуражі. Ага, щас!

Довелось кликати безвідмовного перекладача Ґреґа -- нарешті в рядовому магазинчику, в нетрях його товарів, нам знайшли прапор Конфедерації. Продавець здивовано запитував -- звідки, мовляв, цей пан, що таким екзотом цікавиться? Мого розуміння англійської вистачило, щоб поправити перекладача: мовляв, я то говорю російською, але я не з Росії. А таки з України. Здається, слово "Юкрейн" продавець повторив з повагою...

Взагалі ж прапор Конфедерації досі в США вважається неполіткоректним. Тобто його можна зустріти десь на машині, в оформленні (ненав'язливо) магазинчика, що я й бачив у штаті Теннесі. Не більше. Але й то тільки у південних штатах.

... Вчора, 12 квітня, США відзначили 150-річчя громадянської війни: саме цього дня пролунали перші її постріли.
Війна почалася незабаром після вступу на посаду новообраного президента Авраама Лінкольна. Він обстоював скасування рабовласницької системи Півдня. Одинадцять південних штатів відокремилися і проголосили себе Конфедеративними Штатами Америки. Вони прийняли власну Конституцію і обрали власного президента Джеферсона Дейвіса. Білий дім оголосив цей крок протизаконним бунтівним актом, але Південь створив власну армію і першим почав воєнні дії. То була страшна й безжалісна братовбивча війна. У перебігу її, наприклад, війська Півночі під командою генерала Вільяма Шермана дощенту спалили місто Атланту.

У самій лише битві під Геттісбергом у Пенсільванії втрати вбитими й пораненими сягнули понад 50 тисяч вояків з обох сторін. На місці битви створили Національний цвинтар, де Лінкольн виступив зі знаменитою промовою, сказавши, що «ця країна, під Богом, дасть нове народження свободі, і уряд її – від народу, народом і для народу – не зникне з лиця землі».

У Сполучених Штатах протягом чотирьох років Громадянської війни загинуло 620 тисяч вояків і півмільйона були поранені. У грудні 1865 року заборону рабовласництва було закріплено 13 поправкою до Конституції США. Довідка з сайту радіо "Свобода".

Погнали наші городських...

Василь — Fri, 16 May 2025 11:23:47 GMT

Знаєте як далі ? "... Ми -- спереду, а їх -- не видно".

В "Літературній Україні" -- чергова порція хохляцького самоїдства: Володимир Яворівський поставив псевдохудожній злобний пашквіль на Ющенка. І під туманом художньої вигадки, в якому легко вгадуються силуети Тимошенко -- Кобри, Януковича -- Алігатора, ще й кидає багнисте звинувачення в чоловічій непорядності, в збезчещенні дівчини. Яка й досі голосує за нього. Одна на всю Теклівку, сиріч -- Україну.

Скажете -- художня вигадка? Я б теж так вважав, якби не прочитувалися чітко політичні реалії у бютівському переломленні Яворівського.

Йому б виправдатися за "Я-вор", за свій кримський каганат у Спілці письменників, за продаж письменницької поліклініки, будинків відпочинку, а він --у малоросійський наступ. Бо ж знає: найкраща оборона -- наступ. Таки да.

Погнали наші городських...

Турботлива чиновниця

Борис — Fri, 16 May 2025 10:05:53 GMT

Турботлива чиновниця

Так воно вже ведеться, що за спиною кожного наступного Президента стоїть постать певного рангу чиновника, слова якого бува, як йому ж здається, є для електорату значно зрозумілішими ніж від самого господаря країни.

У всякому разі на таких принципах базувалась політика другого та третього гарантів Конституції України. Та й четвертий – не зрадив традиції. Він не тільки не загубив за метушнею непростого політичного життя держави гарних напрацювань попередників щодо підвищення ролі «золотого слова» одного чи двох чиновників з і свого кола, а й довів до ідеального ситуацію, коли майже щодня маємо слухати мудрі й актуальні спічі чи розкішні коментарі пані Герман. Як там не є, нехай не завжди відверто, або як каже народ – не від душі, але пані Герман прагне щось мовити по-своєму на предмет чергової проблеми, що пішла у народ з вуст Президента чи виникла на підґрунті змісту Указу глави держави.

Здається тільки за нетривалого президентства Леоніда Кравчука ситуація мала інший вигляд та зміст. Бо ж відомо як сам Кравчук, схильний до красномовства та незаперечної логіки мислення, разом з помітним загартуванням на підґрунті ідеологічного вишколу часів "честі і совісті", міг дати фору будь-кому: як сусідам по кордону, так і вчорашнім однокашникам по "червоному прапору". За такого розкладу, через вдале маневрування як серед прихильників так і політичних супротивників, він не потребував мати поруч чи навколо себе тих, які щоденно щось тлумачили б на народний загал, відбілюючи, пояснюючи чи захищаючи щось з того, що вчора мовив сам Президент, або озвучувати перед публікою свої «турботливі» рекомендації керівникові країни!?

Часи змінилися. І у наступні роки державотворення після Леоніда Кравчука таких наближених до президентів ідеологів перевернулося немало, от тільки пригадати їхні імена - справа нелегка, так само, як і вимовити, піднявши з пам’яті, імена достойників президентської канцелярії.

Сьогодні президентське бачення різних явищ, подій чи навіть зміст ухвалених Президентом рішень - на ідеологічному підґрунті продукують найчастіше двоє людей. На одному полюсі - Д. Табачник, а на протилежному - пані Герман. І якщо міністр, посилаючи найчастіше на інтелігентну частину населення дражливі меседжі з сумнівним змістом щодо української історії та її героїв, не виставляє на показ свою "турботу" за Україну, то пані Ганна прагне остудити можливий спротив чи обурення народу з певних рішень Президента, демонстрацією особливого стилю власного бачення проблеми, ненав’язливої риторики, далекої, здавалось би від лукавства турботи за нашу долю!?

Ось так і тепер, коли пані Ганна, у розмові на одному з телеканалів, каже про своє звернення і до керівника адміністрації Президента, і до самого гаранта Конституції з невідкладного питання - зупинити проведення військового параду у столиці 24 серпня на честь 20-ї річниці Незалежності України!? Та й турбота, як їй здається, варта того. Бо на кону, за її ж словами - аж 180 мільйонів гривень(!!!), які вона що сили прагне зберегти для нас і без того не багатих.

Ну що тут сказати. Вічна політична гра, заради чого у дію втягується весь арсенал перевіреної зброї - від елементарного популізму на темі грошових підрахунків «зайвих витрат», яку завжди поважає обиватель, збуджено сприймаючи все навколо з власної квартирки свого жебрацького стану і аж до загального психологічного пригнічення населення.

Вкотре стає геть неприємно від гіркоти у власній душі. Чому ми такі? Чому, на відміну від братів зі старого континенту, опускаємося так низько у сприйнятті примітивних кроків чи пропозицій, що виходять з вуст чиновників, на власний розсуд, з особистих міркувань(!!!) готових перший знаковий етап у житті великої сучасної держави звести до лукавих пропозицій «економії» заради чергового піару та відбілювання неприйнятного народом кроку першої особи!? Що економимемо і на чому? Риторика стара і зрозуміла, як Божий день - купувати тих, хто за певних умов втратив властивість мислити державницькі - на підґрунті своєї величної історії, а так і прямує шляхом психології споживача!?

Дивно, що підсумки двадцятиріччя країни на свій розсуд, у занадто простий спосіб, через елементарну статистику, як виявляється, мають підводити кілька людей, геть перекреслюючи всю звитягу, зусилля моїх пращурів з десятками мільйонів братів-українців впродовж багато вікової історії та з патріотами Незалежності у ХХ сторіччі!!! Отже, спасибі за турботу пані Герман з адміністрації Президента!?

ОБЕРЕЖНО, ПОЛІЦІЯ!

evgen23 — Fri, 16 May 2025 10:04:12 GMT

Я не про французьку комедію середини 80-х з незрівнянним Філіпом Нуаре в головній ролі. Я про ситуацію, яка загострилася в Україні, починаючи із 17 січня 2014 року після прийняття у Верховній Раді цілого ряду антиукраїнських і антидемократичних законів.
А що опозиція? А наша опозиція нас береже і бореться за не наші права.
А окремі із них, той же Олесь Доній чомусь проголосував за антибюджет, пояснюючи
свій зрадницький крок відповідальністю перед виборцями. Дивно, з якого це часу – зрада світоглядна і політична стала називатися відповідальністю перед виборцями?
Залишається єдине. Або мовчати: тихіше їдеш, далі будеш (в глибшій дірі). Або емігрувати.
Самому звільняти простір. Або ж боротися. Я вибираю останнє.
Домовлятися можна з людьми традиції. Людина аморальна і цинічна не знає, що таке домовленість і що таке гра за правилами. Вона розуміє тільки силу.
Мовчати нема куди далі. Далі Тюрма і Сибір. Мої родичі там були. Повернулися. Нехай не всі. Але їхня нескореність, їхня віра і їхня духова міць додали й мені сили.
Тому кожен із тих, хто готовий до Оборонних боїв, повинен прийняти власне рішення і
зробити власний вибір. Я вибираю Честь і Гідність.
Україна понад усе!

Чи граєте ви в шахи?

Василь — Fri, 16 May 2025 10:01:39 GMT

Невеселі міркування про неспортивні реалії нашого буття

Питання про вміння грати в древню і, кажуть, вельми інтелектуальну гру хотів би задати нинішнім можновладцям. Особливо тим, від яких залежить прийняття якщо не доленосних, то все-таки важливих для життя рядового загалу рішень — законів, постанов, підзаконних актів (останні, до речі, в нашому житті віддавен відігравали важливішу роль, ніж закони).

Певен, що більшість відповість на питання ствердно. І тоді дозволю собі задати друге: "А на рівні якого розряду?" Це важливо, бо від кваліфікації гравця залежить те, на скільки ходів наперед він прораховує подальший розвиток партії, а значить — свої подальші дії.

Сам колись захоплювався шахами, але вчасно зрозумів, що чемпіонських лаврів не досягну, тож переключився на спортивну гімнастику. Не стільки очікуючи високих результатів від другого виду спорту, скільки для користі тіла. Бо ж відомо, що в здоровому тілі — здоровий дух.
Так ось, якщо політик не грає на рівні майстра спорту, то йому краще стати гімнастом. Менше шкоди для загалу принесе. Ну, хіба що, невдало приземлившись після вправи на брусках чи поперечині, собі шию скрутить. Але то справа особиста…

Цей задовгий вступ зробив, щоб підготувати читача до сприйняття отих самих невеселих міркувань, про які у підзаголовку сказано. Насамперед Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо обмеження споживання і продажу пива та слабоалкогольних напоїв", прийнятого Верховною Радою України 21 січня 2010 року (за прийняття його проголосувало 359 народних депутатів — якби в чомусь путньому така одостайність!).
Пояснюють, що метою цього законодавчого акту (не просто метою – основною метою, виходить, є ще й неосновні, про які чомусь мовчать) є стимулювання здорового способу життя, підвищення культури споживання слабоалкогольних напоїв.

Ну, за здоровий спосіб життя хто ж обома руками не проголосує? Щодо культури то тут деякі застереження є. Виходить якщо естетично (із кришталевого келиха, за столиком, застеленим свіжою скатертиною), то воно і здоровому способу життя не завадить. А якщо, як дехто звик, "з горла", плямкаючи губами і охкаючи від задоволення, то шкоди — не оберешся. Але це вже так — дрібне чіпляння звичного до правок не завжди вдатно виконаних текстів професійного журналіста. Краще розповім про один випадок.

Якось повертаючись смерком із пляжу, почув поруч вищання гальм і майже інтелігентне звертання-вигук: "Чоловіче!" (як законослухняний громадяни передаю у перекладі державною мовою). Що гукали саме мене, сумнівів не залишалося, бо на відстані добрих двох десятків метрів нікого більше не було.

Зупиняюсь, напівобертаюсь і бачу двох одягнених у міліцейську форму молодиків, що зупинили свої (мабуть, службові) скутери.
— Ви до мене? — починаю діалог.
— До вас. Ви чому це з пляшкою ходите?
— А в чому річ?
— Закон про заборону розпивання пива у громадських місцях знаєте?
— А я не розпиваю.
— Але ж пляшка відкоркована.
— Щодо права переносити в руках відкорковану чи закорковану пляшку у законі нічого не сказано. Закони треба знати вам, хлопці, — і показавши, що в пивній пляшці ніс звичайну воду, попрямував своєю дорогою.

Якщо чесно, то деякі деталі спілкування з правоохоронцями (точніше, мабуть, правоохоронцями бо ж вони мені не представлялися, а форму пошити — не проблема), то я їх опустив. Просто після першого їхнього питання я поцікавився, чи не хотять вони, щоб поділився з ними вмістом пляшки, на що вони чемно відмовилися.
Ось такий рядовий випадок. А чи ж рядовий? Вважаю, що ні. І ось чому. Цитую офіційний документ обласного управління статистики, яке оприлюднило подані нижче відомості про криміногенну ситуацію на Чернігівщині з посиланням на органи внутрішніх справ:

"Протягом січня-червня 2010 р. зареєстровано 5186 злочинів (в 1, 5 раза більше, ніж рік тому), з них 2002 (38, 6 відсотка) — тяжкі та особливо тяжкі… Збільшення кількості злочинів сталося в м. Чернігові та в усіх районах області, крім Носівського". І далі: "Із загального числа причетних до злочинів осіб (2366), учтановлених органами внуктрішніх справ, …16, 4 відсотка знаходились у стані алкогольного сп'яніння".

Я знаю, чому графа про стан алкогольного сп'яніння постійно фігурує у зведеннях про криміногенну ситуацію: такий стан вважається обставиною, що обтяжує злочин. Це правильно. Але я завжди виводив із себе людей у правоохоронних одностроях, коли у неофіційній обстановці (а серед правоохоронців, працю яких глибоко поважаю і серед яких завжди мав немало добрих знайомих і навіть друзів) запитував: "Якщо п'яних серед злочинців у кілька разів менше, ніж тверезих, то боротися, виходить, треба насамперед із тверезими?"

Жарт, звичайно. Хоча в кожному жарті присутня доля істини. Я, приміром, коли дозволяли продовжувати свої міркування, завжди говорив, що найсерйозніші злочини коять тверезі. П'яний може вихопити в перехожого гаманець, може почати бійку, але організувати рейдерську атаку і захопити підприємство, яке коштує в мільйон разів більше, ніж вміст найтовстішого гаманця, може тільки тверезий. Але це вже трохи інша тема.

Повернемося до згаданого вище Закону "Про внесення змін…", яким якраз і внесено зміни да Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів". Так ось зміни ті забороняють споживати пиво, алкогольні і слабоалкогольні напої зокрема у "закритих спортивних споруда (крім пива у пластиковій тарі)". Як вам подобається таке уточнення? Людині, що знає хімію в об'ємі програми середньої школи, відомо, що не буває пластикової тари, яка була б абсолютно нейтральною до будь-якого напою, у тому числі й води. То навіщо ж нам локшину на вуха вішають, твердячи, що про наше здоров'я хтось піклується?

І все-таки я не проти згаданого закону, хоч він і має явні мінуси. Виходжу з принципу, що краще поганий закон, ніж хороше беззаконня. Я проти законодавців, які не вміють грати у шахи. Так, добре, що у нас стало менше галасливих компаній на вулицях, розбитих пляшок на дитячих майданчиках чи на шкільних подвір'ях. Але погано, що натомість стало більше у півтора раза злочинів, із яких майже 39 відсотків – тяжкі та особливо тяжкі. Погано, що в нашій області злочиність зросла в усіх, крім Носівського, районах і в обласному центрі.

Що ж робити? Вчитися грати у шахи, тобто прораховувати свої дії на якомога більший період. Думати, чим наша справа обернеться. Із цього приводу питання до законодавців: скільки років маринується проект закону про муніципальну міліцію? Чому він не прийнятий? Кажуть, створення нової правооохоронної структури — річ дорога. Неправда. Муніципальна міліція може і повинна працювати за принципом повної самоокупності. Штрафів, накладених за розпивання того ж пива, викидання сміття на вулицях, куріння у невстановлених місцях, забруднення довкілля і т. ін. цілком вистачить на зарплатню цій міліції. Але тоді правоохоронці, яким належить боротися з гвалтівниками і грабіжниками, убивцями і розкрадачами державного майна і особистого майна громадян, займатимуться своєю важливою справою, а не відволікатимуться на зауваження перехожим, які ходять вулицями з відкоркованими пляшками. Кожному, як кажуть, своє.

Особистий досвід — штука дуже суб'єктивна. Повторити те, що корисне одному, з користю для іншого не завжди вдається. Але скажу – раптом комусь знадобиться. На моєму городі горобці випивають більшу частину напівдостиглих шапок соняшників. Я дивлюся на це з гумором. Як і моя давно покійна бабуся, яка завжди казала, що пташкам теж треба жити. Але якби навіть від соняшникового насіння, вирощеного на власному городі, залежало моє благополуччя, а я був суперолігархом чи міністром оборони, ніколи б не віддав наказу вдарити по горобцях з гармат. Для цього цілком досить дитячих рогаток чи майстерно виготовленого опудала.

Олександр ОЛІЙНИК.

"Схаменіться!" - мій виступ на Майдані

Василь — Sat, 26 Apr 2025 14:14:53 GMT

На чернігівському євромайдані я роздумував про різдвяний піст.

Древні іудеї, коли Понтій Пілат не хотів розпинати Христа, кричали: "Розпни Його! Кров Його - на нас і на дітях наших!". Що сталося далі з єврейським народом - знають усі...

На київському Майдані пролилася кров - і кров журналістки Тетяни Чорновіл, і побитого беркутівцями 42-річного чоловіка, що помер від побоїв, і кров студентів та молоді, яка ховалася в Михайлівському Золотоверхому монастирі, як від орди. Це вже не Майдан 2004 року, коли Ющенко хвалився: "І шибка не тріснула!". Цього разу тріснули голови.

На кого ж впаде кров Майдану? Чи ж тільки на виконавців і Януковича - головного замовника? Ні. Впаде і на тих регіоналів та комуністів, що підтримують погром. Скажімо, на депутатів обласних та районних рад, які відмовилися засудити жорстокий розгін мирного Майдану, і на тих регіоналів, які підтримали уряд Азірова своїм голосуванням (привіт чернігівцю Атрошенку!), і на тих крадіїв, що ворушать мільйонами і ними підтримують криваві розборки влади.

На новорічні та різдвяні свята в аеропорту Бориспіль замволено кілька сот спеціальних (чартерних) рейсів -- вони летять відпочити від Майдану і визиску українців у Таїланд, в Індію, в Австрію... Думають, що коли припече - там і врятуються. Наївні: сьогодні світ - це глобальне село. А в селі не сховаєшся!

На храмове свято мого села, а це 4 листопада - Кзанської ікони Матері Божої, мої земляки, 40- річні дядьки, казали:" Ну, що - залишається терор!" . Ще не було Майдану, а вони вже говорили про терор.

Тому я, голова мирної громадської організації - товариства "Просвіта" імені Т.Шевченка попереджую владу: "Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде! Настане суд, заговорять і Дніпро, і гори, І потече сторіками...". Далі я не став продовжувати. Бо вони Шевченка все одно не читають. Та вони взагалі нічого не читають, крім хіба есемесок та банківських рахунків.

Тож і буде по Шевченку.

За Юлю українці не вийдуть!

Василь — Sat, 26 Apr 2025 14:14:08 GMT

Я не поділяю багатьох політичних підходів Юрія Луценка і Юлії Тимошенко. Більше того – їх ліберальні погляди вважаю шкідливими для України. Впевнений у їх нездатності реформувати довірені галузі. Зрештою, про жодну симпатію не йдеться. Але, якщо треба, готовий вийти на захист їх від тюрми.

Коли Юлію Тимошенко посадили першого разу, як голова обласної «Просвіти», я писав листа Генеральному прокурору з пропозицією взяти її на поруки. Наївно? Можливо. Готовий зробити це й зараз. Але зовсім не збираюся голосувати за політичні сили, де будуть ці в’язні.

Арешт Юлії Тимошенко був розрахований точно: п’ятниця, кінець робочого тижня, час відпусток і дач. Проте українці не вийшли на її захист не тільки через це – люди втратили віру політичним лідерам. Невипадково підприємницький майдан всіляко відмежовувався від усіх політсил. Тут також українці чудово розуміють: Юлія Тимошенко, попри її позірне українство, не збиралася розігнати олігархічну владу. Так, як і Ющенко. Недарма кум останнього -- Саакашвілі, коли його запитали про причини провалу помаранчевої команди, відповів:» А вони й не збиралися робити реформи!». Розумієте, Грузія змогла побороти корупцію – фантастика! А Україна не може? Бо ніхто не думав її ламати. Юлія Тимошенко -- також.

Тож і сидять Луценко та Тимошенко фактично за своє небажання ламати систему.

Що зовсім не виправдовує їх арештів. І коли звільнити жінку просить Патріарх Філарет, коли в суд приходять посли, коли і Європа, і Америка, і Росія в один голос протестують, а молодий і зелений суддя зачиняє жінку за перешкоджання судовому процесу – це означає боязнь влади. Недарма більшість депутатів- регіоналів уникають коментарів. Адже вони розуміють: сьогодні Юля – завтра можуть бути вони.

З іншого, оптимістичного боку, далекоглядна влада могла би посадити Юлію Тимошенко для виправдання розірвання угод з Росією по газу. Але в таку мудрість уже не віриться.

Проте не хочеться, щоби українці ставали хмизом у багатті протистояння, затіяного владою. А зараз не вистачає тільки сірника. Хтось уже його підносить?

Ніссан: кохання і нафта

Спудей — Mon, 31 Mar 2025 15:06:03 GMT

Прийшла весна, несміливо виглядають коліна із-під спідничок, хоча й холодно. Писати про політику, якісь проблеми, геть не хочеться. Хоча нині все відбувається ніби за «Майстром і Маргаритою» Булгакова «Страшний в цьому році місяць ніссан» (у євреїв місяць друга половина березня – початок квітня). Землетруси, вибух на томній станції у Японії (за що їх так бідолашних!!!), громадянська війна у Лівії (до якої долучилося й НАТО, чомусь вони перед цим не помічали жорстокої громадянської війни у Судані, Сомалі – там же нафти немає!), «нестримне зростання благополуччя» в Україні, не додає оптимізму. Але люди кохали, діти народжувалися навіть під час війни. Тож весна вимагає свого.
Декілька номерів назад, я написав, що для того щоб краще оцінити майбутнього обранця, потрібно з ним досить тривало поспілкуватися, ідеальний варіант – спільне життя. Прочитавши це, одна поважна людина сказала – це заклик до блуду, тобто сексу без вінчання. Тож відповідаю: досить тривалий термін спільного життя та ведення господарства не забов'язує до сексу, коли ти кохаєш людину то ти отримуєш задоволення навіть від щирого спілкування з ним. Мені звичайно можуть заперечити, це все слова, теорія. Проте це насправді так. Досвід моїх гарних приятелів, мій особистий твердить це – можливо. Медицина до речі говорить про те, що відсутність статевого життя веде до хвороб.
Декілька років назад, з моїм знайомим трапилася прикра історія. Класичний випадок: побачив гарну дівчину, не знаючи її характеру, швидко одружився, через півроку почалися скандали, через три роки спільного життя він пішов з дому. Як і повинен йти чоловік без скандалів, криків. Просто після сварки, одягнувся, спакував невеличкий наплічник і пішов. Вірні друзі допомогли на початку пережити на початках. Трапилося то одної зимової ночі. За місяць він пережив чимало і гарного, і поганого. Сил розлучитися у собі не знайшов. Тож жодних втрат матеріальних, окрім духовних та нервів не має. Знову ж таки мені можуть заперечити. Він не виявив чоловічого характеру, потрібно було жінку поставти на місце, інші скажуть жінка могла б його і «приручити» або «переломати» його.
Можливо правда і на їх боці.

Жив да був чорний кіт…

finka — Mon, 31 Mar 2025 15:04:36 GMT

Наприкінці минулого літа у дворі моїх батьків помер кіт. Його котяче життя було недовгим, років півтора. Він прибився у двір майже кошеням невідомо звідки, був настільки худим, заляканим і нещасним, що тікав від найменшого шелесту.

Котик мав нещастя народитися зовсім чорним, і це служило не останньою причиною того, що люди, які траплялись на його котячих стежках, нещадно його ганяли. І не тільки ганяли, а й майже покалічили. На його худому тільці батько згодом намацав дві величезні ґулі — чи то наслідки переломів, чи то від ударів чимось важким. На додачу котик був ще й кастрованим…

Батька мого він «вирахував» безпомилково з-поміж усіх сусідів двору. Мій тато вміє «говорити» на котячій мові. От тільки сам не знає, що каже. Я багато разів за своє життя була свідком, коли тато, йдучи повз будь-якого кота, якось особливо занявкає і — все: одвічна котяча дружба гарантована. Різноманітні коти в усіх усюдах одразу йшли до батька. Як правило, чужий кіт пильно дивиться йому в обличчя і починає щось здивовано «перепитувати» й також «говорити». За цими «діалогами» я спостерігала з самого дитинства неодноразово — це виглядало дуже кумедно. А батько завжди з цього сміється.

Тож Чорниш, як прозвали його тато з мамою, щодня товкся у дворі — невтомно чатував, коли батько вийде. Тато виносив йому їжу, намостив на дереві дошку, щоб коту було зручно видряпуватися на дах сараїв, де кіт лежав і вигрівався днями.

Їсти тато виносив коту о 13-ій годині. І що дивно: кіт безпомилково знав кожного дня, котра година. Якщо батько з’являвся у дворі на півгодини чи на годину раніше, то кіт і вухом не вів. А о 13.00 — сидів біля мисочки напоготові. Одного разу кіт чи то заспав, чи то загулявся, не прийшов, як завжди, і з’явився на 20 хвилин пізніше, коли тато вже пішов, не дочекавшись. Сусіди бачили, як кіт нервово бігав колами довкола «трапезного» місця і залишився ні з чим. І що думаєте? Наступного дня рівно о 13.00 кіт вже був біля мисочки і далі жодного разу не помилився.

А влітку Чорниш заслаб. Чи то з’їв труєну мишу, чи хтось із людей чимось його навмисне отруїв. Кіт приходив, лежав на даху і нічого не їв. Батьки йому вже й смакоту всіляку приносили, тато трави десь на лугу різної нарвав — марно. Подивиться Чорниш сумним поглядом і лежить нерухомо. Хотів тато його віднести до ветеринара, але кіт, коли побачив у тата в руках сумку, то з останніх сил дременув геть і зник за сараями. Не приходив кілька днів. А потім з’явився. Але їв дуже погано. Вочевидь, захворів серйозно. І наприкінці літа помер. Саме йшов дощ, а він забився під стіл у дворі і перейшов у свій кращий котячий світ. Я чомусь думаю, що такий світ десь є…

Інеса ФТОМОВА.