Всеукраїнський незалежний медійний простір "Сіверщина"

Прилуки

Спудей — Wed, 25 Mar 2020 11:24:28 GMT

Прилуки та виступи селян у повіті. Громадянська війна
У березні 1917, коли в Петербурзі було повалено самодержавство, у Києві утворилася Центральна Рада, яка об'єднала всі українські політичні партії. Очолив її відомий укр. учений-історик Михайло Гру шевський.
У Прилуках 19 березня відбулися вибори Ради робітничих та селянських депутатів (див. Рада міська Прилуцька) народних депутатів та виконавчий комітет), а 20 березня відбувся урочистий мітинг на базарній площі, учасники якого радо зустріли звістку про повалення ненависного самодержавства в Росії. Влада лишалася в руках Земської управи, а потім перейшла до Комітету громадської безпеки, створеного за наказом Тимчасового уряду Росії, У цей же час в Прилуках з'являються перші більшовики; це були солдати-фронтовики Євдоким Селюк та Пилип Юрченко, а також робітник Олександр Бособрод. Вони виступали на мітингах і зборах, закликаючи робітників до об'єднання, до збройного виступу проти влади.
У червні 1917 Центральна Рада утворила свій уряд - Генеральний секретаріат - і почала домагатись проголошення автономії України в складі нової Росії. На ці вимоги в Петрограді відповіли дуже своєрідно: урядовці видали інструкцію про перетворення українського уряду - Генерального секретаріату - орган влади Тимчасового уряду.
У цей час влада в Прилуках від громадського комітету перейшла до міської Думи, яка стала на позиції українського національно-визвольного руху. У Думі обговорювалися питання про українізацію всіх міських шкіл та гімназій, всіляку підтримку одержували організації «Просвіти» в Прилуках, Гнилиці, Турівці, Варві, Іваниці. Та вже згодом влада в місті й повіті повністю перейшла до представництва Центральної Ради -Повітової Ради, яку очолив голова повітової організації Української партії соціалістів-революціонерів Назар Петренко (див. Рада районна Прилуцька) народних депутатів І виконавчий комітет).
25 жовтня 1917 Тимчасовий уряд був повалений і владу в Росії захопила невелика, але добре зорганізована партія більшовиків під проводом В. Леніна. Голова Ради міністрів О. Керенський втік, інші міністри були заарештовані. Більшовицька революція охопила широкі простори імперії, але зустріла супрошв в Україні, на Дону й на Кубані.
27 жовтня в Прилуках відбулися об'єднані збори всіх партійних та громадських організацій, на яких було засуджено "зухвалий виступ» більшовиків у Петрограді і створено військово-революційний комітет для захисту міста й повіту «од виступу більшовицьких партій і темних елементів». На зборах виступив голова селянської спілки Степан Неділько, який закликав усіх демократів об'єднатися навколо Центральної Ради.
7 листопада 1917 Центральна Рада оголосила про взяття верховної влади в Україні у свої руки та утворення Української Народної Республіки (УНР). А в грудні більшовики скликали в Києві Всеукраїнський з'їзд Рад для того, щоб оголосити Центральну Раду «ворогом народу». Та більшість на цьому з'їзді виявилася із представників українських партій. Тоді делегати-більшовики перебралися до Харкова і на з'їзді (12.12.1917), на якому були присутні делегати від третини всіх українських Рад, було проголошено створення Рад. Української Республіки. Рад. уряд обперся на військові формування, які прибули з Росії. Почалася тривала боротьба.
Зі сходу на Україну наступала 12-тисячна більшовицька армія Антоновз-Овсієнка та Муравйова, сформована в Росії. Цим військам уряд УНР зміг протиставити лише наспіх сформовані загони селян-ополченців, або як їх ще називали - вільних козаків, січових стрільців, наспіх створених з військовополонених галичан та київських ґімназистів-добровольців. Велика зукраїнізована армія, яка присягнула на вірність Центральній Раді, під впливом більшовицької аі ітації розпалася. Солдати розійшлися по домівках.
Угрудні 1917вПрилуках була створена нелегальна більшовицька організація; яка почала готувати повстання проти Центральної Ради. 14січня 1918 до міста зі ст. Гребінки прибув бронепоїзд і ешелон із загонами Муравйова, які в основному складалися з петроградських робітників. На станції був створений так званий військово-революційний комітет (ВРК). Муравйов озброїв 50 місцевих більшовиків, і вони разом з путивловськими пролетарями зчинили заколот у місті. За ніч були арештовані всі представники влади і роззброєні гайдамацькі загони. Ранком 15 січня ревком проголосив себе «высшей властью в уезде». 1 лютого більшовики зібрали з'їзд Рад, на якому було обрано виконком для організації влади в повіті. До складу виконкому увійшли лише більшовики. їхня влада протрималася в Прилуках два місяці. У середині березня в Прилуках вибухнуло перше антирадянське повстання. Більшовики та ревкомівці повтікали з міста спочатку ло Пиряти на, а потім до Полтави. Вони двічі намагалися повернутися до влади, та марно.
25 січня 1918 Центральна Рада 4-м універсалом проголосила незалежність України від Росії, але вже 9 лютого Київ було взято військами Мурав'йова. Центральна Рада покинула Київ і перебралася гга Волинь. Після переговорів делегації УНР у Бресті, Німеччина та Австрія мали надати Центральній Раді військову допомогу за поставки великої кількості продовольства. На терит. України вступила 450-тисячна німецько-австрійська армія. Ця політика Центральної Ради викликала розчару¬вання і невдоволення народу України. 29 квітня 1918 в момент, коли на засіданні Центральної Ради ухвалювали консти¬туцію і М. Грушевського проголошено першим українським президентом, був обраний гетьманом України Павло Скоропадський. Однак справжня влада тепер належала не президенту і не гетьманові, а німецьким військам. Та все ж гетьманові вдалося зробити чимало добрих справ: розпочалася українізація шкіл, відкриті 2 університети, академія наук, національні бібліотека, галерея мистецтв, історичний музей, оперний театр, хорова капела, симфонічний оркестр. Але гетьманський уряд не мав своїх збройних сил. В Україні зростало невдоволення Скоропадським. Почали вибухати селянські повстання проти німецьких окупантів, що відбирали хліб. У цій ситуації колишні діячі Центральної Ради створюють новий уряд - Директорію на чолі з Винниченком і Петлюрою. Війська Директорії 14 грудня 1918, домовившись з німцями, увійшли до Києва. Відбулося відновлення УНР. Проте і влада Директорії була нетривалою.
Прийшли німці й на Прилуччину. Формально при владі лишили повітовий комісар ЦеЕітральної Ради і повітова Дума, але справжніми господарями стали німці. Вони почали забирати хліб і худобу у селян, відбирати награбоване з поміщицьких маєтків майно, нещадно придушувати найменший супротив. Коли прийшов до влади гетьман Скоропадський, що мав садибу в Прилуках та маєток в Тросгянці, влада в повіті перейшла до рук повітового старости і... німецької комендатури. На Прилуччині, як і по всій Україні, розпочалися народні повстання. Спочатку очолити ці повстання намагалися більшовики, але з цього майже нічого не вийшло. їм лише вдалося переправити з Курська кілька десятків гвинтівок, якими озброїли селян-бідняків з Псрсволочни та сусідніх з нею сіл. Загін з 60 повстанців, очолений Миколою Скороходом, здійснив напади на маєтки переволочнянських поміщиків, де розстріляли 3-х вартових, та на садиби заможних селян-власників. Німецький каральний загін, висланий з Прилук, оточив повстанців біля Лисенкового хутора. Після короткого бою повстанці, покинувши зброю та спорядження, болотами вийшли з оточення і розійшлися по хатах. У цей час в м-ку Іваниці на Прилуччині за справу беруться петлюрівські ватажки повстанців Павло Вернигора та Петро Ковтун. Вони організували міцний загін, який, об'єднавшись з повстанцями під командуванням ватажка Ангела та отамана Гавришка, 25 листопада 1918 захопив Іваннцю. Звільняючи села і невпинно зростаючи чисельно, повстанські загони рушили до Прилук, куди 1 грудня вступили без бою. В повіті була проголошена влада Директорії, відновили роботу місіка Дума й повітова управа, запрацювали установи іа підприємства. Але місцеві більшовики знову зорганізувалися й розпочали свою роботу. Попи псли широку пропаганду агітуючи рядових петлюрівців не підгримувати Директорію, розходитися по домівках та забирати у багатіїв землю. їм вдалося перетягнути на свою сторону досвідченою ваіажка П. Ковтуна, якого поважали повстанці. Він з своїми прихильниками тричі допомагав більшовикам захопити владу в Прилуках, але всі ці спроби закінчувалися поразками. Під час цих сутичок був убитий головний більшовицький ватажок О. Бособрод.
У цей надзвичайно складний час більшовицький уряд Росії під приводом допомоги українському рад. урядові, який був сформований 28 листопада 1918 в Курську, розгорнув наступ на Україну. До більшовиків перейшли найбільш стихійні військові формування українських селян, зваблених красивими лозунгами про прекрасне соціалістичне життя. Під натиском радянських військ почався масовий відступ на захід петлюрівської армії. 26 січня 1919 петлюрівці залишили Прилуччину, і відразу ж у місті почали порядкувати більшовики. І знову ревкоми, реквізиція, націоналізація, конфіскація, масові арешти. Слід зазначити, що й петлюрівці займалися реквізицією і конфіскацією майна в Прилуках, особливо у євреїв, мали випадки арештів і розстрілів мешканців, які співчували більшовикам. На початку року міська організація більшовиків наліч. близько 100 членів партії, але після першої ж чистки вона скоротилася майже наполовину. Характерно, що за незначним виключенням всі члени партії були па керівних посадах. Як згадус очевидець: «Представники місцевих органів влади самі дискредитували Рад. владу споїм пияцтвом і розбещеністю». Комісія, яка прибула з центру, роззброїла червоногвардійський іагін, ліквідувала виконком, утворила ревком. Те ж саме творилося й на селі, у повіті. По всіх селах були створені ревкоми та комбіди, які складалися виключно з більшовиків і бідняків. Більшовики організували селянську бідноту і натравили її на міцних, заможних хазяїв, обізвавши їх куркулями і глитаями.
Київ червоноармійці захопили 5 лютого 1919, а до літа в їх руках була майже вся Україна. Більшовицькі війська відтіснили Директорію до Кам'янця-Подільського і в Україні була встановлена рад. влада з її системою реквізиції майна та збіжжя, з доносами, обшуками та розстрілами. По всій території України все більше й більше ширився супротив. За офіційними даними рад. уряду в червні й липні 1919 відбулося 328 народних повстань. Ширилися народні повстання проти рад. влади й на Прилуччині. Характерно, що часто піднімали на боротьбу селян представники місцевої інтелігенції, які виступали проти диктатури, насилля, проти нищення національної культури, за вільну й незалежну Україну. Селянські виступи відбулися в Линовиці, Гвківцях, Турівпі, Ольшапі, Іванипі. Ревкомівці відповіли на ці виступи терором: було взято 80 заложників, з яких 46 ні в чому не винних людей розстріляли.
Відчайдушну спробу відновити незалежну Україну в роки громадянської війни здійснив С. Петлюра. У серпні 1914 він, об'єднавши своє військо з Українською галицькою армією, організував похід на Київ. Тоді більшовицькі війська залишили вируючу селянськими повстаннями Україну.
З півдня сунула ще одна смертельна загроза - наступала білогвардійська армія генерала Дснікіна. На Прилуччині більшовики намагалися організувати загальну мобілізацію до Червоної армії, але зустріли відчайдушний опір. Молодь розбігалася, поповнюючи ряди повстанців. У серпні почалася евакуація органів радянської влади повіту і Полтавської губ. Разом з панічно відступаючими військами тікали у напрямку до Чернігова. Минаючи непокірну Іваницю, яка зустріла їх кулями, прилуцькі більшовики підпалили село з усіх чотирьох боків. Сталася страшна пожежа, в якій згоріло 330 селянських дворів та увесь хліб нового урожаю. 25 серпня денікінські війська увійшли в Прилуки. Вони розігнали міське самоврядування, і влада перейшла до т. з. штабу державної варти Прилуцького повіту. Почалися масові ірабунки, арешти, знущання. Російська офіцерня ґвалтувала українських дівчат, глумилася з єврейського населення. Життя в місті завмерло. Не краще було й на селі. Денікінські банди грабували й розстрілювали селян, силоміць забирали юнаків до «визвольної» армії, ґвалтували дівчат. Почався масовий супротив грабіжникам. У лісах під Переволочною успішно діяв партизанський загін посланця Директорії УНР Назарука, Згодом він передав командування М. Скороходу, якого добре знали та поважали за хоробрість місцеві селяни. Відомий також Срібнянський загін Ф. Вигінського. Об'єднавши свої сили, командири провели кілька успішних операцій проти денікінців. У Прилуках на зборах членів Української партії соціалістів-революціонерів та Української соціал-демократичної робітничої партії був утворений повітовий революційний повстанчий комітет. Ревком організував штаб, який керував озброєними повстанськими загонами на Прилуччині.
У листопаді під натиском Червоної армії почався безладний відступ денікінців на південь України. 30 листопада повстанський загін Грицька Короткого зав'язав жорстокий бій з денікінцями біля села Заїзда. Незважаючи на значну перевагу в силі, денікінці відступили до Прилук і далі на Богданівку. Загін Короткого зайшов у Прилуки 1 грудня і в цей же день місто зайняла 2-га Таращанська бригада. У Прилуках влада перейшла до новоствореного більшовиць¬кого ревкому, який почав видавати нечувано жорстокі накази. Згідно з цими наказами почали розстрілювати на місці, без суду, не тільки спекулянтів, але й тих, хто переховував харчові продукти. У місті бракувало продуктів, хліба, грошей, палива, поширювалася епідемія тифу. Повністю була паралізована робота залізничного транспорту. Ревком почав створювати репресивні органи з надзвичайно широкими правами. Були створені надзвичайні комісії («ЧК») по боротьбі з кризою палива, з тифом, з контрреволюцією і т. ін. Знову почали відбирати землю у «нетрудових елементів», хліб у «глитаїв», коней у «несвідомих». Озброєні загони агентів повітового продовольчого комітету та військові заготівельники розпочали тотальний грабіж селянства. На Прилуцький повіт була накладена «продрозкладка»: 1 млн. пудів хліба, величезна кількість голів рогатої худоби, свиней. Все це під виглядом допомоги «героїчній Червоній армії та робітникам голодних центрів» вивозилося до Росії.
У квітні 1920 було проведено повітовий з'їзд Рад, на якому ревком передав владу повітвикопкому. Комуністи знову захопили всю повноту влади у свої руки. До складу виконкому не допустили жодного представника українських чи єврейських партій, жодного безпартійного. Все це, разом взяте, призвело до нового вибуху селянських повстань проти радянської влади, проти насилля, грабунків, безправ'я. Селяни організовувалися в мобільні, добре озброєні повстанські загони, які за короткий час ліквідували по селах всі владні структури і вже почали добиратися до міста. Так. 9 березня 1920 срібнянський загін Криворучка зненацька увійшов до Прилук, захопив міську переповнену «підозрілими елементами» в'язницю і випустив усіх на волю. На межі Прилуцького та Лохвицького повітів декілька сіл було під контролем загону Харченка, петлюрівські загони діяли в районі м-ка Ічні та села Ладану. На Прилуччині діяли озброєні кулеметами та гвинтівками загони Марусі Чорної, Ґонти, Чалого. В селі Карпилівці місцевий учитель Нсчай організував селянський повстанський загін. А коли в сутичці з радянськими загонами командира було вбито, на його місце став учитель з с. Рибців. У районі Прилук діяли загони Недобора, Полонського, Тарасевича. 25 квітня 1921 з Чернігівщини на Прилуччину зайшов загін махновців, ЩО мав 500 вершників. Пройшовши рейдом по селах, він поповнився за рахунок місцевих селян і налічував уже не 500, а 1000 бійців. Для придушення повстань було кинуто регулярні війська, в Прилуки прибув кавалерійський полк. Незважаючи на це, повстання не вщухали. їх вдалося припинити лишень широкомасштабними репресивними заходами владних структур, терором, колективізацією, голодомором.
Д.О.Шовкопад О.А.Савон Прилуччина: Енциклопедичний довідник/За ред. Г. Ф. Гайдая. -Ніжин:, ТОВ «Аспект-Поліграф», 2007 –С. 20-24

Прилуки -- сучасне місто з древньою історією

finka — Tue, 26 Oct 2010 03:32:27 GMT

Прилуки – місто обласного значення, залізничний вузол. Місто розташоване на півдні Чернігівської області на берегах р. Удай, є адміністративним, економічним і культурним центром Прилуцького району. Територія Прилук – 42,8 кв. км. Місто має зручне автомобільне та залізничне сполучення з іншими регіонами України, Росії, Білорусії; знаходиться на відстані 135 км від столиці нашої держави м. Києва.

Населення становить 59 267 осіб.

Датою утворення міста вважають 1085 р., коли воно згадується в «Поучении» Володимира Мономаха та Іпатіївському літописі (1085-1092 рр.).

З 1362 року Прилуки входили до складу Великого князівства Литовського. Після російсько-литовської війни у 1504 році місто відійшло до Росії, а за Люблінською унією 1569 року – до Польщі. З 1590 року Прилуками володів магнат О.Вишневецький. У 1648-1781 роках – центр Прилуцького полку. У 1783 році місто одержало магдебурзьке право. З 1782 року Прилуки – повітове місто Чернігівського намісництва, а з 1802 року – Полтавської губернії. У 1923-1930 роках місто було центром Прилуцького округу Полтавської області. У серпні 1932 року Прилуцький район увійшов до новоствореної Чернігівської області.

Місто розташоване біля Удайської луки – там, де річка робить крутий вигин. Такий крутий вигин на річці зветься лука. Назва міста могла бути утворена від одного з двох дуже схожих слів. Слово прилук означає «край закруту, коліно»; слово прилука («прилучатися») в словнику Грінченка тлумачиться як «приєднання». Проте в цьому словнику є й інше значення слова прилука – «поляна серед лісів». Найвірогідніше, що в основі назви лежить лука, прилука – «закрут».

Прилуки розташовані на Полтавській рівнині. Рельєф погорбований; підняті рівнини чергуються з «блюдцями» понижень, ярами, долинами. Прилуччина багата на горючі корисні копалини (нафта, газ, торф), будівельну сировину (піски, глини) є бішофіт, водний розчин якого має цінні лікувальні якості.
Клімат помірно-континентальний з теплим, іноді жарким літом (середні температури +20, +25), м’якою зимою (середні температури -7). Опадів за рік випадає близько 500 мм.

Головною водною артерією міста є річка Удай – права притока р. Сули. Довжина річки - 327 км, площа - 7030 км. Бере початок поблизу с. Розніжки Ічнянського району, має звивисте русло, заплава річки подекуди заболочена. Використовується вода Удаю і приток для господарських та виробничих потреб населення, водопостачання, відпочинку міських жителів. В околицях міста є невеликі озера, ставки. Прилуччина добре забезпечена підземними водами. Територія міста знаходиться в лісостеповій природній зоні з сірими лісовими ґрунтами та чорноземами. В природному вигляді рослинний і тваринний світ зберігся лише на околицях міста Прилук. В самому місті є багато парків, в приватному секторі вирощують фруктові дерева, є присадибні ділянки, розводять свійських тварин.

Прилуки за соціально-економічним розвитком випереджають інші територіальні одиниці Чернігівщини, забезпечуючи близько тритини обсягів промислового виробництва області та наповнює більш як на половину обласний бюджет.

Сьогоднішні Прилуки – це сучасний діловий центр. Промисловий комплекс міста налічує 25 підприємств, які представляють легку, харчову, тютюнову, видобувну, поліграфічну та машинобудівну галузі промисловості. Найбільші підприємства, вироби яких відомі за межами країни, – ЗАТ тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки», ВАТ «Прилуцький завод «Білкозин», ТОВ «Алітоні», ТОВ «Укратекс», ЗАТ «Прилуцька швейна фабрика»,що діють за участю іноземного капіталу, НГВУ «Чернігівнафтогаз» ВАТ «Укрнафта». Крім того функціонують такі підприємства ПП «Прилучанка» (фабрика художніх виробів); ЗАТ «Вербена» (виробництво шкіргалантерейних виробів); ВАТ «Будмаш» (машинобудування); КВТФ головних уборів «Корона» (легка промисловість); ТОВ ВКП «Прилуки-Агропереробка», ЗАТ «Прилуцький м’ясокомбінат», ТОВ «Мак-Бест» (харчова промисловість); Агропромислове об’єднання ім. Івана Супруненка ВАТ «Прилуцький хлібозавод» (харчова промисловість), ін.

Місто Прилуки має позитивний досвід роботи з інвесторами. Третина промислових акціонерних товариств міста є підприємствами з іноземними інвестиціями. Прилуки традиційно займають перше місце на Чернігівщині за обсягами прямих іноземних інвестицій. За даними на початок 2009 року, в економіку міста залучено 44 млн. дол. США, або близько 740 дол. США на 1 мешканця.

Водночас, незважаючи на, здавалося б, непогану економічну ситуацію в місті, міська влада усвідомлює, що в умовах ринкової економіки успішним буде тільки те місто, яке зуміє посилити свою конкурентноздатність і привабливість шляхом залучення інвестицій, тобто зможе практично запровадити інноваційно-інвестиційну модель розвитку.

Прилуччина – регіон, сприятливий для інвестицій. Саме так виписано у Стратегічному плані сталого розвитку Прилуччини до 2011 року, розробленому спільно міською владою, представниками бізнесу та громади міста і затвердженому сесією міської ради в рамках проекту Євросоюзу ТАСІС «Сталий територіальний розвиток». На основі детального аналізу всіх напрямів життєдіяльності міста стратегічними цілями його розвитку визначено поліпшення інвестиційного клімату, створення сприятливого середовища для існуючого бізнесу і започаткування нового, налагодження партнерських відносин між владою та бізнесом.

Місто Прилуки має значні напрацювання у царині створення позитивного іміджу своєї адміністративно-територіальної одиниці. І в цьому значну роль відіграло впровадження Маркетингового плану дій із залучення інвестицій, розробленого в рамках реалізації Стратегії сталого розвитку Прилуччини (проект USAID «Економічний розвиток міст»), активна виставково-ярмаркова діяльність, робота міської влади в напрямі створення привабливого для інвестора муніципального продукту, а саме підготовка вигідних інвестиційних пропозицій.

Стратегією сталого розвитку Прилуччини передбачено й розпочато робота в напрямі підвищення якості життя в місті, що також, як показує досвід, досить важливо для залучення інвесторів, особливо іноземних.

Лідери Прилуцької громади переконані, що тільки кроки в напрямі запровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку дадуть нам можливість стати містом комплексно розвиненим, з потужною інфраструктурою, сприятливим навколишнім середовищем, високим духовним і соціальним рівнем життя населення.

У місті працює 16 філій банків, серед них філії ВАТ Банк «Демарк», АБ «Приватбанк», ВАТ «Державний Ощадний Банк України», Акціонерного Поштово-пенсійного банку «Аваль», «Промінвестбанку», АБ «Приватінвестбанк», АКБ «Полікомбанк», АКІБ «Укрсиббанк», АКБ «Правекс-Банк», ВАТ КБ «Надра», АКБ «Укрсоцбанк», ТОВ «Укрпромбанк».

Розвинута інфраструктура ринкового середовища в місті сприяє розвитку підприємництва. Станом на 01.04.2009 року в місті зареєстровано 4375 фізичних та 449 юридичних осіб.

Місто має розгалужену телефонну мережу, активно розвиваються системи мобільного зв’язку, система Інтернет.

У місті виходить 10 газет, працює та розвивається місцева телекомпанія «Прилуки», редакція міськрайонного радіомовлення та 2 радіохвилі FM.

На території міста працює 9 закладів культури: 5 бібліотек, дитяча музична школа та школа мистецтв, міський Будинок культури з філією та краєзнавчий музей з філією.

Міський Будинок культури по акустиці входить в десятку найкращих по Україні. Навколо Будинку культури – парк з атракціонами та танцювальним майданчиком, які працюють у весняно-літній період та новостворена Театральна площа з пам’ятником видатному земляку, народному артисту України Миколі Яковченку.

Джерело: Прилуки

ЛИНОВИЦЫ (Украина, Черниговская обл.)

hatinka — Sat, 21 Nov 2009 14:33:58 GMT

Хотіла пару слів написати про це село. Але знайшла ось цей ресурс, де вже написано багато цікавої інформації від справжніх знавців села:
http://linovitsa.at.ua/load

Герб району

Odarka — Wed, 11 Nov 2009 08:53:51 GMT

Форум: Прилуцький
Опис теми: Історя, сьогодення, перспективи...
Автор теми: Odarka
Автор останнього повідомлення: Odarka
Кількість відповідей: 0

М.Міхновський

fazik — Wed, 11 Nov 2009 08:53:03 GMT

Чи заслуговує відомий політичний діяч,борець за волю України,юрист і палкий патріот України(людина яка на родилася с.Туровка(Турівка)Прилуцького повіту Полтавської губерні(тепер Чернігвська область),на гідне вшанування хоча б в м.Прилуки,де він навчався в Прилуцькій чоловічій гімназії в кінці 19 ст.Тобто назва однієї з вулиць міста чи встановлення памятної дошки на будівлі Прилуцької гімназії,чи відкриття памятника.

Полонки

Спудей — Wed, 04 Mar 2009 17:25:55 GMT

$IMAGE1-leftСпоконвіку існує на Прилуччині сила-силенна казок, переказів, загадкових легенд. Часом вони заховані у такі таємничі оболонки тисячоліть, що їх годі й розтлумачити.
Чимало таких легенд і переказів існують в одному з наймальовничіших сіл Прилуччини - Полонках.
Село сховалося серед густих лісів і, ніби стрічкою, оповите синьооким Удаєм. Перша згадка про нього датована 1666 роком.
За легендою, яка приводиться в офіційних довідниках, село отримало назву від слова «ополонки». По-перше, село розташоване у низині, ніби в ополонці; по-друге, у річці водилося багато риби (до речі, не перевелася вона і дотепер) і місцеві жителі взимку прорубували безліч ополонок чи то для риболовлі, чи то для прання.
Але, споглядаючи навколишню красу, хочеться почути незвичайну легенду… І її-таки нашіптують старі вітрові Полонківські ліси. Мовляв, протікала колись давно тут річечка, на березі якої ріс дивовижний кущ калини, з якої робили сопілки. Її мелодії та навколишня краса полонили всіх, хто потрапляв до цього краю. Відтоді і називали село Полонками, річечку – Сопілкою, а ліс Сопільне. Навколо села густі ліси, багаті на гриби, ягоди, дичину. І кожен з них має народжену віками назву. Вільшина – бо тут густо росте вільха, Круглик, бо дерева ніби зумисно посаджені по колу, Дубина, де ростуть винятково дуби.
Час має властивості міняти русла річок, руйнувати їх схили, змінювати навколишнє середовище. Проте слова, назви, виявляються за часту сильнішими за нього. Можливо тому, що вкладений в них певний енергетичний код, який має передати нащадкам історію їх малої батьківщини.
Як і скрізь на Україні, село спершу ділилося на кутки, кожен з яких мав свою назву. Місцевість поблизу церкви називається «Підцепківка», там, де колись був старий панський маєток – Сад, куток, який розташований під горою –Підгірка. Колись у Полонках було 12 вітряних млинів і один водяний. Млинів сьогодні немає, але один з кутків зветься – Підомлинка. Є невеликий куток –«Городець», проте його походження сьогодні ніхто не може пояснити. З тієї простої причини, що старі люди відходять в потойбічний світ, а молодь на жаль не дуже цим цікавиться. Назви вулиць походили від прізвищ великих родин, які мешкали на них – наприклад, Сакова (від прізвища Сак ).
Мають свої назви і поля розташовані навколо села. За часту в основу покладені прізвища та імена колишніх власників -Дуки, Кажаниха.
Чимало у селі цікавих прізвищ і прізвиськ – Дахно, Дудка, Дьогтяр, Терницькі, Свиридові, Карпишині, Дусині, Кононишині, за кожним з них історія родини, або окремої людини.
Жив колись давно у селі роботящий чоловік на прізвище Крило, залишив по собі назву – Крилів ярок, а великий землевласник пан Ющенко запам'ятається нащадкам назвою невеличкого рівчачка – Ющенкова канава, норовистий дідок мав прізвисько Керенський. В одній з родин народжувалися хлопці, кремезні та сильні, і до тепер чоловіки того роду звуться Оберемкові.
Багато хто з сельчан були охрещені, вінчалися в Свято – Михайлівській церкві, спорудженій на березі Удаю. Це унікальна історико-архітектурна пам'ятка кінця ХXIII століття, споруджена в 1777 – 1779 роках на кошт сина священника Олександра Шило. У побудові відчувається традиції народної дерев'яної архітектури Лівобережної України. Мурована, триверха, тридільна з прямокутною середньою дільницею до якої приєднуються гранчасті вівтар та притвор. Це одна з найдовершеніших церков доби українського бароко. Сельчани пригадують, що колись давно хвилі Удаю підходили майже до самої церкви. Ще на початку ХІХ століття підлогу в церкві було вимощено кольоровою плиткою. Мандруючи від Михайлівської церкви понад Удаєм, можна знайти не менш цікаву історичну пам'ятку – так звану «печеру ченця».
Печера поблизу Полонок являє собою різні за розміром три прямокутні приміщення (камери) з'єднані переходами і прикрашені рельєфними зображеннями, різними прикрасами виконаними в суглинистому грунті. В одній з камер побудована лежанка. Історичні документи стверджують, що неподалік невеличкої річечки Сокулки в глибокому яру на початку ХУІІ століття монах Київського Межигірського монастиря викопав собі глибоку печеру і прожив у молитвах у ній одиноким пустельником усе життя. У 1930-1940 роках в ній жив прозорливий монах Лук'ян.
Сьогодні настоятелем Свято–Михайлівської церкви є отець Володимир, якого добре знають далеко за межами села, прихожани віднаходять в його проповідях душевну втіху і віру. Віднедавна він переобладнав стару хату для приїжджих віруючих, де вони мають змогу перепочити або заночувати.
Є поблизу церкви чудодійне джерело – це ще одна святиня полонківчан. Криниця почищена, освячена. Люди стверджують, що вода з неї помічна при хворобах.
Старовинне невеличке село Полонки живе і не збирається зникати з карти, як безперспективне.
Б'ють життєдайні джерела в святій криниці і живий народ, коли живі святині.
Наталя Дьогтяр ,
Тетяна Розуменко

М.І Міхновський-видатна особистість Прилуччини!

fazik — Tue, 13 May 2008 11:53:24 GMT

Форум: Прилуцький
Опис теми: М.І.Міхновський
Автор теми: fazik
Автор останнього повідомлення: fazik
Кількість відповідей: 0