Всеукраїнський незалежний медійний простір "Сіверщина"

Бахмач

_EF_ — Fri, 26 Feb 2021 13:37:26 GMT

Что же поведать вам о городе Бахмаче, городе-ошибке...

Несуразность начинается с названия. Услышав зычное слово "Бахмач", ожидаешь по меньшей мере увидеть некий центр украинского бахмачества... или полчища басмачей в пыли...

Пыль есть...
Города - нету!

Продолжение несуразностей - все поезда, даже самые комфортные, останавливаются на двух станциях - Бахмач-Киевский и Бахмач-пассажирский.

На станции Бахмач-Киевский просто вообще ничего нет. Стояли какие-то жлобы, причём все попарно ругались.

Муж с женой - понятно, она его журила, "щоб нэ пыв"... Два каких-то малолетних отморозка просто били друг-другу рыла. А ещё один тип орал в мобилку: "Бэры свого вэлосыпэда и пы#дуй сам сюды и тягны свои сумкы!"

Зданий никаких не было. Только дорога, идущая на вторую станцию.

У второй станции есть площадь с Лениным. Вот:

Памятник краснозвёздному паровозу предвосхищает вокзал Бахмач-пассажирский:

Вокзал шокирует своей шикарностью. В городе, в котором ничего нет, не должно быть такого вокзала.

Как бы компенсацией за эту несуразность является то, что с вокзала практически ничего никуда не идёт.

И ещё. Глядя на фотку вокзала, может сложиться впечатление, что фотографирующий стоИт на некоей привокзальной площади. Но нет! Этот вход в вокзал находится между рельсами, то есть, спава и слева - рельсы, а чтобы попасть на этот пятачок, надо эти рельсы перейти по гравию.

Да, справедливости ради, недалеко от этого шикарного вокзала есть ещё занюханенькая автостанция, с которой по закону консистентности тоже ничего никуда не идёт, а если и идёт, и даже туда, то наверняка не тогда.

Приятные люди. Говорят на чистейшем украинском. Очень искренне сокрушались, что у меня не получается уехать из их города, особенно кассирша и бабушки на автостанции.

Вот такой он город, которого нет.

Я конечно поспешил удалиться, но удалиться до самого Киева естественно не удалось, ибо билеты проданы, а хотите ехать - платите толстой проводнице 20 грн в карман. Проводница может лопнуть, и даже не из гуманизма, а чисто из эстетических соображений я ей 20 грн не дал. Пришлось сделать пересадку в Нежине.

Вот такой отчётец об этой жаркой поездке...

ЗЫ: Я, собственно, никого не хотел обидеть, просто вот такое сложилось впечатление о городе. Очень люблю Черниговскую область, но тут удивился... Воспринимайте это как моё мнение, если кого обидел - что-ж, ну, считайте меня идиотом...

Герб району

Odarka — Wed, 11 Nov 2009 08:32:18 GMT

Форум: Бахмацький
Опис теми: Історя, сьогодення, перспективи...
Автор теми: Odarka
Автор останнього повідомлення: Odarka
Кількість відповідей: 0

Моє село — найкраще

Andrey — Mon, 09 Jun 2008 07:32:09 GMT

Моє село Курiнь — частина Батькiвщини, назва якої — Україна.
Я народився у селi. У ньому минули мої дитячi роки. Моє село прикрашене зеленим мереживом сосен, золотистими полями, прозорими люстерками озер.
Про Курiнь написано чимало iсторичних статей, вiршiв, прози. Село згадується у творчостi Мотрони Лапи, Iвана Просяника, Тетяни Федорової, а також i у творчих лiтературних доробках моєї мами — Лiани Лещенко.
З раннього дитинства водила мене мама у лiс — урочище Курiнськi сосни. Я торкався руками трави, моху, грибiв, слимачкiв. Любив посидiти на пеньках i послухати розмову сосен. Я спостерiгав за лiсовими мурашками i мишами. Ласував ягодами суницi, малини, ожини. Бачив, як мишкує лисиця. Менi було цiкаво.
А ще я з мамою i татком ходив на ставок, де ми руками ловили карасикiв. Потiм тими карасиками я пригощав свого улюбленця — домашнього кота. Зi своїм другом Сашком Зизою одного разу ми рятували карликову бiлу чаплю, яка зачепилася за електромережу пiд час буревiю. На жаль, птиця довго не прожила.
Спогади дитинства назавжди залишаться у пам'ятi.
Село Курiнь за рядом переказiв засноване в серединi ХVI столiття. Воно одержало назву вiд українського слова "курiнь", що означає кiлька невеличких будиночкiв — куренiв. Є декiлька переказiв про заснування села. В одному розповiдається, що козаки пливли рiчкою i зупинились на вiдпочинок. Мiсцевiсть, багата на рибу, на птаха та звiра, привабила їх, i козаки обрали її для проживання. Козаки збудували першi намети (куренi), почали обробляти землю. Поселення зростало.
Пережило село буремнi i лагiднi часи, продовжує жити далi. Населення Куреня – бiльше 4000 мешканцiв. Люди працюють у ПСП "Авангард" та СТОВ "Злагода", у лiсництвi, на залiзницi.
Село має двi школи, два будинки культури, двi бiблiотеки, амбулаторiю, кафе, ряд магазинiв, вiддiлення зв'язку, церкву.
Кожного разу до першого класу приходять дiти. Я дивлюсь на них i радiю, що це моя змiна. Адже я тепер навчаюсь у педагогiчному лiцеї, до якого вступив 2007 року пiсля дев'яти класiв.
Із вдячністю згадую своїх учителiв. Першу вчительку — Тетяну Борисiвну Силку — пам'ятатиму вiчно, бо вона повела мене стежками знань ПЕРША! Пiзнiше, у середнiх i старших класах, мене навчали чудовi вчителi: iсторик — Скребець Валентина Михайлiвна, бiолог i хiмiк — Лук'яниця Наталiя Миколаївна, мовник — Ткаченко Ольга Василiвна, математик — Будник Антонiна Олексiївна, пiсняр i музикант — Давиденко Микола Iванович, фiзик — Силка Володимир Григорович, фiзкультурник — Копа Людмила Володимирiвна, учитель малювання та працi — Живодiр Олександр Дмитрович, правознавець — Бойко Лiдiя Миколаївна та iншi милi моєму серцю люди. Спасибi їм велике я кажу.
Головне, що я вирiс небайдужим до людей, природи, свiту. I завжди перед моїми очима постає куточок лiсу, якому я присвятив вiршованi рядки:
У лiсi нашому течеструмок,
Несе прозорi води.
Це — райський чарiвний куток
прекрасної природи.
Григорiй ЗИЗА,
15 рокiв, уродженець с.Курiнь
Бахмацького району, студент I курсу Чернiгiвського обласного педагогiчного лiцею.

Батурин

and-74 — Thu, 03 Apr 2008 05:32:23 GMT

Шукаю спонсорів, які готові вкласти кошти у видання збірки віршів про історичні постаті України.
Цікаві пропозиції розглядатимуться позачергово.
Автор віршів - вчитель історії Комарівської школи Юрій Кантур - один з творив присвятив Гетьманській столиці - Батурину.
Чекаємо на пропозиції:and-74@ukr.net

ЩОБ ПАМ’ЯТЬ ВIЧНОЮ БУЛА

Sivershina — Mon, 27 Aug 2007 12:10:04 GMT

Напередоднi 22 червня на мiсцi колишньої книгарнi, що по вулицi Шевченка в Бахмачi, будiвельники вiдкопали нiмецький автомат. Дiсталася ця добре заржавiла «iграшка» Другої свiтової Сашковi Лаврiненку з четвертої мiської школи. I вiн з друзями, трохи побавившись зброєю, вирiшив вiддати знахiдку до музею.
Коли ж там запитали хлопцiв, а чи пам’ятають, з чим пов’язане 22 червня, тi лише плечима знизали. Виявилося, жоден з них не згадав, що 22 червня — день страшний для їхнiх дiдусiв i бабусь. Адже саме того дня розпочалася найстрашнiша з воєн. I нiмецькi лiтаки перетворили Бахмач-Київський на справжнiсiньке пекло. Вибухали цистерни з пальним, боєприпасами. Цей страшний «феєрверк» було видно i чутно у Дмитрiвцi, що аж за 30 кiлометрiв.
I ось тепер третє поколiння вже не знає про той трагiчний день, хоча ще живi свiдки, якi пам’ятають, коли по вулицях Бахмача iз засуканими рукавами, з губними гармонiками, з недбало закинутими за плечi автоматами йшли загарбники, що планували перетворити українцiв на рабiв. Хотiли знищити найдревнiшу слов’янську мову, культуру. Таке не повинно забуватися у вiках, у тисячолiттях. Але ж забулося всього за 60 рокiв.
Загальновiдомо, що нацiя, яка не пам’ятає минулого, не матиме майбутнього. Адже народ, що не оцiнює вчорашнiй день, втрачає iмунiтет опору вороговi, iмунiтет героїки. Народ, який примушують забувати звитягу вчорашнього дня, втрачає здатнiсть розпiзнавати небезпеку. Попросiть першого лiпшого школяра згадати хоч одного Героя Радянського Союзу. Певен: у вiдповiдь буде мовчанка. Але ж чи не в кожного учня дiдусь, прадiдусь були фронтовиками, мали бойовi нагороди, дехто живий ще й досi.
До вивчення живої iсторiї повиннi долучатися i вчителi, i музейнi працiвники, i, безперечно, батьки.
Зараз надсвiтовi держави розробляють набагато потужнiшу за отой нiмецький автомат iнформацiйну зброю. Але як його було кинуто втiкаючим ворогом у бахмацьку багнюку, так i будь-який загарбник, рятуючи власну шкiру, кине i її нам пiд ноги. Для цього ми мусимо пам’ятати, що було не лише 22 червня, а й 9 вересня — день визволення Бахмача.

Iван ПРОСЯНИК. м.Бахмач.ЩОБ ПАМ’ЯТЬ ВIЧНОЮ БУЛА