Всеукраїнський незалежний медійний простір "Сіверщина"

Скільки коштували позачергові вибори Чернігівського міського

siver — Thu, 26 Feb 2026 15:16:30 GMT

Скільки коштували позачергові вибори Чернігівського міського голови ?

17 кандидатів на посаду Чернігівського міського голови на позачергових виборах 26 листопада 2006 року з 22, що відкрили рахунки своїх виборчих фондів, надали до міської територіальної виборчої комісії Звіти про надходження та використання своїх виборчих фондів на загальну суму у 850 тисяч 237 гривень. З цих коштів залишилися не використаними кандидатами 353 грн. Ці залишки коштів на рахунках кандидатів ВАТ„Державний ощадбанк України” повинен перерахувати до місцевого бюджету. Кошти у сумі 849 тисяч 884 грн. були витрачені кандидатами на проведення виборчих перегонів.
Як не дивно, загальна сума виборчих фондів кандидатів одного порядку, що й кошторис витрат міської територіальної виборчої комісії з державного бюджету на позачергові вибори Чернігівського міського голову у сумі 1 млн. 42 тисячі грн. До речі, головною статтею витрат цього кошторису, на відміну від офіційних витрат з виборчих фондів кандидатів на посаду міського голови, є заробітна плата та нарахування на неї членів виборчих комісій у сумі 779748 грн., що складає понад 74,8 % від загальних витрат кошторису.
Найбільший (в той же час максимальний по Закону «Про вибори») виборчий фонд у 125 тисяч грн. був сформований командою переможця виборчих перегонів Соколовим О.В., який набрав 31055 голосів виборців (38,94%). Майже одного розміру виборчі фонди у його найближчих конкурентів, що виборювали між собою друге місце на перегонах. У Вітренка С.М. виборчий фонд склав 121694 грн., у Лещенка В.О. – 122811 грн., у Кнуренка С.В. - 123486 грн. На перегонах вони посіли відповідно місця з 2 по 4 та набрали відповідно 9287(11,64%), 8567(10,74%) та 7732(9,39%) голосів виборців.
Наступна пара кандидатів на посаду міського голови, що посіла 5 і 6 місця у перегонах, також має майже однакові розміри виборчого фонду. У Звєрєва М.В. виборчий фонд склав 77138 грн.(5379 голосів – 6,74%), у Шульги О.Г. – 79137 грн.(3030 голосів – 3,80%).
Якби не деякі «аномалії», на кшалт не відповідності виборчих фондів порівняно з результатами кандидатів на посаду міського голови Чемерова В.М. виборчий фонд якого склав 71340 грн. з 543 голосами(0,68%, 12 місце на виборах) і Вороніна Г.П. - 30000 грн. з 131 голосом(0,16%, 19 місце на виборах) або відносно високими результати колишніх і діючих «партійних» кандидатів таких як Тандура В.М., який взагалі не відкривав рахунку виборчого фонду, але набрав 1671 голос (2,10%, 8 місце на виборах) та висуванця УНП Глухенького А. А., який з виборчим фондом у 500 грн. отримав 680 голосів (0,85%, 10 місце на виборах), висновок був незаперечним: чим більше кошів у виборчому фонді – тим кращий результат на перегонах.
«Найдорожче» один голос виборця коштував ініціатору спорудження в Чернігові у 2003 році о так званого підземного «Метрограду» Вороніну Г.П. аж 229 грн. «Найдешевше» (з першої десятки лідерів перегонів) один голос виборця дістався Глухенькому А.А. всього по 0,74 грн. Це звісно не враховуючи самовисуванця Тандури В.М. В той же час, як переможець виборчих перегонів Соколов О.В. з коштів виборчого фонду витратив на залучення кожного голосу за себе по 4 грн. 2 коп.
Переважна кількість коштів у виборчих фондах кандидатів на посаду міського голови була задекларована як їх власні кошти. Це склало у сумі 645 тисяч 358 грн. або 75,9% всього виборчого фонду Навіть, у висуванця КПУ Лещенка В.О. добровільних пожертв від фізичних осіб було лише на 700 грн. Не набагато більше їх і ще одного партійного висуванця «БЮТівця» Вітренка С.М. – 1010 грн.
„Найбіднішими” кандидатами виявилися колишні міські голови – переможець цих перегонів Соколов О.В., який у свою виборчу кампанію не вклав жодної власної гривні, та Мельничук В.В., який вніс у свій виборчий фонд лише 1000 з 25700 грн. Найбільше власних коштів у виборчі фонди внесли Кнуренко С.В. - 123486 грн., Лещенко В.О. - 122111 грн., Вітренко С.М. – 120684 грн.
Щодо використання коштів виборчих фондів кандидатів на посаду міського голрови, то половина з них, у сумі 426286 грн. (50,2%) «освоєна» засобами масової інформації(ЗМІ). Оплата ефірного часу на телебаченні коштувала кандидатам у 98655 грн.(або 11,6% усіх витрат кандидатів з виборчих фондів), на радіо – 99782 грн.(11,7%). „Левову” ж частку коштів виборчих фондів спожили друковані ЗМІ – 227848 грн. (або 26,8% всіх витрат кандидатів з виборчих фондів). На виготовлення(оренду) рекламних щитів (біл-бордів і сіті-лайтів) загалом витрачено 125644 грн.(або 14,8% всіх витрат кандидатів з виборчих фондів). До речі, найбільше їх виготовили Звєрєв В.М. та Чемеров В.М на суму відповідно у 36052 грн. та у 27774 грн.
На телебаченні під час виборів панували комуністи. Їх кандидат витратив з виборчого фонду 54902 грн. або оплатив 55,6% усього ефірного агітаційного телечасу, які були куплені кандидатами на цих перегонах. Беззастережним лідером радіоефіру був Соколов О.В. Це коштувало йому 41841 грн. або 41,9% усього оплаченого з виборчих фондів агітаційного радіоефірного часу. Лідером використання друкованих ЗМІ на цих виборах був Кнуренко С.В. З його виборчого фонду оплачено 43525 грн. або 19,1 % від загальних витрат на друковані ЗМІ усіх кандидатів.
Витрачати кошти на оренду приміщень для зустрічей з виборцями спромоглися лише Соколов О.В. та Вітренко С.М. відповідно 1929 грн. та 2288 грн. Можливо, саме тому вони і посіли дві перші сходинки виборчих перегонів.
В цілому витрати з виборчих фондів кандидатів на кожного з 79755 виборців, які взяли участь у голосуванні на виборах в Чернігові 26 листопада 2006 року, склали 10 грн. 66 коп., а з державного бюджету - більше 13 гривень. Мало це чи багато ? З чим порівнювати !?
В той же час, чи не вперше на місцевих виборах широка громадськість отримала можливість ознайомитися з хоча б задекларованими (тобто офіційними) витратами учасників виборчих перегонів. Хоча всі розуміють, що справжні витрати кандидатів та тих хто їх підтримував на виборчих перегонах, ой як далекі від офіційних.

Сергій Соломаха, економічний оглядач газети „Сіверщина”

МIЛIЦЕЙСЬКИЙ ГАЧОК З МЕТАЛОБРУХТУ

Sivershina — Mon, 08 Jul 2024 16:02:56 GMT

Досить часто, не знаючи деяких тонкощiв в юриспруденцiї, ми створюємо неприємнi ситуацiї, а то й взагалi наражаємо на бiльшу небезпеку не лише себе, а й близьких нам людей. У таких випадках, особливо пiсля настання негативних наслiдкiв, здебiльшого дивуємось: а я не знав чи не знала... Але ж, як вiдомо, незнання дiючих законiв не звiльняє вiд вiдповiдальностi. А якщо до своєї необачностi ще й додаються «форс-мажорнi» обставини, то вирватися з такого кола взагалi досить складно.
Здивуванню В’ячеслава Феня не було меж, коли наприкiнцi травня цього року вiн отримав судову повiстку, в якiй зазначалося, що він повинен з’явитися на судове засiдання як правопорушник, дiї якого передбаченi статтею Кодексу про адмiнiстративнi правопорушення. «Та я ж нiчого не скоював, то що це могло означати?» — спантеличено перепитав у свого сiмейства В’ячеслав. Коли зателефонував своєму знайомому, юристу за фахом, стало зрозумiло, що йому iнкримiнують вiдповiдальнiсть за дiяльнiсть, якою вiн нiколи й не займався. Сто шiстдесят четверта стаття зi значком десять КУпАП (Кодекс України про адмiнiстративнi правопорушення) мiстить нормативну вiдповiдальнiсть за порушення законодавства, що регулює здiйснення операцiй з металобрухтом. Та про все по порядку.
Лютневого дня В’ячеславу зателефонувала знайома та попросила його привезти iз села Авдiївка, що в Куликiвському районi, всякий непотрiб — миски, каструлi та iнше приладдя, яке вже вийшло iз господарського вжитку. З тильної сторони непрацюючого магазину, серед кущiв, утворилася купа «непотрiбного» металобрухту — мiсцевi мешканцi з усiєї округи накидали. I коли довелося забирати це металеве «смiття», деякi люди навiть дякували «збирачам металобрухту», що територiю хоч очистили. Та от тiльки шлях до пункту приймання цього металобрухту виявився досить уразливим.
Тiльки-но виїхали за село — вiдразу їхнє авто зупинили працiвники Куликiвського райвiддiлу, та, пильно роздивившись, що й до чого, вiдпустили. Але при в’їздi до Чернiгова автомобiль Феня був зупинений нарядом мiлiцiї, пiсля огляду автомобiля знову дали дозвіл на подальше перемiщення металобрухту. А от в обласному центрi мiлiцiонери, проявивши кмiтливу пильнiсть, звелiли доставити «небезпечний» товар до Чернiгiвського мiського вiддiлу ОВС, де з дотриманням усiх детективних канонiв були й оформленi вiдповiднi матерiали. Нагадаю, що ця подiя вiдбулася в останнiй зимовий мiсяць. I лише в травнi В’ячеслав отримав «запрошення» до Куликiвського (?) районного суду. Минуло вже майже три мiсяцi, тодi як питання про адмiнiстративне покарання має вирiшуватися не пiзнiше встановленого законодавством термiну. Неймовiрно, але навiть до суду з мiлiцiї надiйшли всi документи стосовно дiй В’ячеслава Феня з простроченням термiну аж на 15 дiб. Чим керувалися цього разу працiвники мiлiцiї, якi готували матерiали про притягнення «порушника» до суду, — вiдомо тiльки їм.
Не дивно, що Куликiвський районний суд в особi суддi Олексiя Морозова ухвалив єдине правильне рiшення — провадження по справi про притягнення Феня В’ячеслава Михайловича до адмiнiстративної вiдповiдальностi за КУпАП — закрити. Бiльше того: суд дiйшов висновку, що вилучений металобрухт близько 300 кiлограмiв необхiдно повернути власнику, тобто В’ячеславу. I це, не дивлячись на те, що сам Фень у мiлiцейському протоколi та своєму поясненнi зазначив, що металобрухт вiн скуповував. «То навiщо ж ви вказували, що займалися збиранням металобрухту, а тепер говорите про протилежне?» — запитав я у «винуватця» цiєї, здавалося б, зовсiм банальної iсторiї. «А тодi, як затримали, в мiлiцiї менi сказали, що пишiть те i те, мовляв, усе це має суто формальне значення, i нiкуди воно не пiде. Просто треба ж для протоколу, — пояснив менi В’ячеслав. — От я i написав, як велiли». Що з того вийшло — ви самi бачите, шановнi читачi.
Насамкiнець зауважу, що до Кодексу про адмiнiстративнi правопорушення внесенi суттєвi змiни в частинi придбання (збирання, заготiвлi) металобрухту. А згiдно iз Законом «Про металобрухт» тепер операцiї з металевим брухтом можуть здiйснювати виключно спецiалiзованi пiдприємства та їх фiлiї. Органiзацiї, якi займаються скуповуванням вiд населення металобрухту, не повиннi приймати промисловий брухт з металу (i це, мабуть, правильно, — пригадати хоча б тi злощаснi металевi люки, а точнiше — їх вiдсутнiсть на дорогах), а для збирання побутового металобрухту необхiдно обов’язково мати лiцензiю, бо iнакше в дiях металозбирачiв мiлiцiя та суди вбачатимуть склад адмiнiстративного правопорушення й цiлком на законних пiдставах. I слiд завжди пам’ятати про те, що кожне написане слово в протоколi чи будь-якому iншому документi може вилитися проти самих себе. Пiзнiше довести протилежне, як засвiдчує юридична практика, майже неможливо.

Дружба, дружбою, а ....

Sivershina — Thu, 23 May 2024 08:31:37 GMT

Безперечно, що дружити зi своїми сусiдами — справа вдячна й економiчно вигiдна. Ось тiльки сусiди бувають рiзними, наприклад, однi бiднi, iншi — багатi. Тож i дружба мiж ними виходить рiзна.
Колись, у спiльному комунiстичному СРСР, народнi гуляння на День радянської молодi (тобто фактично день ВЛКСМ) на кордонi трьох областей —Брянської, Гомельської i Чернiгiвської — органiзовували обкоми комсомолу. Старшi компартiйнi товаришi тиснули на райспоживкооперацiї, а тi по черзi (раз на три роки) пiдвозили в цей день до Монумента дружби бiля с.Сенькiвка Городнянського району Чернiгiвської областi дефiцитнi наїдки i напої, звiсно, ще й по трохи знижених цiнах. Не дивно, що мешканцi навколишнiх сiл i мiст трьох областей з нетерпiнням чекали, щоб найдовшого лiтнього дня присiсти-прилягти на зелену травичку, випити, закусити, згадати про непохитну дружбу радянських народiв, а комсомольським функцiонерам показати свої органiзаторськi здiбностi старшим компартiйним товаришам. Хоча, мабуть, традицiя збиратися молодi в найкоротшу нiч прийшла ще з купальських свят i поганських часiв.
На жаль, пiсля утворення незалежних держав у 1991 роцi народнi гуляння бiля Монумента Дружби на кордонi трьох держав зусиллями полiтикiв перетворилися у масштабнi полiтичнi акцiї. У 2004 роцi в них взяли участь навiть першi особи трьох держав. Тодi в Українi вiдбувалися президентськi перегони. Тепер — вибори в Думу в Росiйськiй Федерацiї.
Ось так поступово комсомольськi гуляння набули статусу мiжнародного молодiжного фестивалю тепер уже пiд гаслами виключно вiчної слов’янської дружби.
Не дивно, що у 2004 роцi вiд поглядiв президентiв Бiлорусi, Росiйської Федерацiї i України на Монументi Дружби були ретельно прихованi геть усi радянськi атрибути. Чого не скажеш про останнiй фестиваль «Дружба-2007», що вiдбувся 21—24 червня цього року.
Цьогорiчним органiзаторам фестивалю, тобто українськiй сторонi, усе ж вдалося звести до мiнiмуму полiтичнi барви у колонi своєї делегацiї. Крiм компартiйних червоних стягiв, але без компартiйної символiки, прапорiв iнших полiтичних сил в українськiй колонi не було. Чого не скажеш про росiйську делегацiю — сотнi партiйних прапорiв правлячої партiї. Здивувала офiцiйна делегацiя Республiки Бiлорусь — на чолi її колони з десятками транспарантiв про слов’янську дружбу марширували «бiлоруськi казаки», що були вдягненi у новенькi однострої на кшталт бiлогвардiйських часiв громадянської вiйни.
А як же традицiйнi народнi гуляння мiсцевих жителiв на зеленiй травицi?
Усе це — в минулому. З кожним роком фестиваль набуває європейських рис — сотнi автобусiв, зручнi торговельнi намети, столи, стiльцi, мангали тощо. I головне — обмiннi пункти валют по одному вiд кожної країни.
I цiни та курси валют вiдповiдно ринковi. Український ВАТ «Ощадбанк» на бiлоруськi рублi взагалi валюту не мiняв. Бiлоруськi рублi українцi могли придбати фактично лише у росiян. Цiкаво, що бiлоруський банк продавав-купував гривнi за свої рублi з рiзницею курсу аж у 16,3 вiдсотка. Наприклад, по iнших валютах рiзниця курсу купiвлi-продажу складала лише вiд 1,5 до 4 вiдсоткiв. Це означає, що українськi гривнi бiлорусам купувати за бiлоруськi рублi було вкрай не вигiдно. Тобто торгiвля мiж бiлорусами й українцями була таким чином зведена до мiнiмуму.
Чому? Спробуємо розiбратися.
Якщо цiна, наприклад, такого iнтернацiонального колонiального товару, як банан, за 1 кг була в гривнях i в бiлорусiв, i в росiян майже однаковою — вiдповiдно 7,51 грн. i 8,80 грн., то товарiв власного виробництва це не стосувалася. Наприклад, цiна бiлоруських i росiйських помiдорiв за 1 кг — вiдповiдно 7,93 грн. i 12,40 грн., а огiркiв — 3 грн. i 7 грн. Порiвнювати вартiсть горiлки й шашликiв не варто, бо це справа невдячна — треба враховувати їх якiсть.
Отже, економiчним господарем фестивалю був росiйський рубль. «Сбербанк России» навiть на долар США дивився зверхньо. Отже, рiзниця курсу купiвлi-продажу долара США у росiян складала 10,3%, а бiлоруського рубля ще бiльше — 14,8 вiдсотка. В той час, як євро i гривня купувалися i продавалися з рiзницею лише у 4 вiдсотки.
Отже, на вiдмiну вiд росiян, українцi та бiлоруси святкували на «Дружбi-2007», головним чином, своєю горiлкою, салом i бульбою, купленою за свої гривнi i бiлоруськi рублi. Причина такої нерiвностi в тому, що рiвень цiн i заплат в Українi та Бiлорусi значно нижчий, нiж у Росiї. Так, у 2006 роцi середня заробiтна плата на мiсяць у цих країнах була вiдповiдно 164, 170 i 315 євро. (1 євро за курсом НБУ — 6,76 грн.). Для порiвняння: вiдповiдно в Болгарiї, Литвi, Польщi — 181, 434 i 637 євро.
Звiдки взятися економiчним пiдвалинам слов’янської, братньої дружби трьох народiв, якщо, як кажуть росiяни, ... «табачок врозь»?
Символiчно, що з Монумента Дружби неозброєним оком можна досi споглядати на щогли для прапорiв трьох держав. На росiйському боцi монумента щогли чомусь значно вищi за українськi, а на українському боцi монумента — вищi за бiлоруськi.
Начебто дрiбницi. Але вже це засвiдчує нерiвнiсть країн, що закладається у пiдсвiдомостi, якої давно немає у сучаснiй Європi.
Чому Європейський Союз iснує i розвивається далi, а Радянський Союз розвалився? Не в останню чергу й тому, що рiвень життя мешканцiв бiдних i багатих країн, що входили до Європейського Союзу, з року в рiк не тiльки зростав, але й вирiвнювався. В той час, як у кiнцi 80-их рокiв минулого столiття економiчнi процеси в союзних республiках СРСР рухалися у прямо протилежному напрямку. Тому й не дивно, що першою декларацiю про незалежнiсть 12 червня 1990 року проголосила РРФСР. Цей день у Росiйськiй Федерацiї, країнi, яка фактично i привласнила всi активи СРСР, вiдзначається щорiчно як нацiональне свято. На жаль, Декларацiю про державний суверенiтет Верховна Рада УРСР ухвалила лише 16 липня 1990 року.

Україна в ЄС – міф чи реальність

Журналіст — Fri, 20 Jan 2023 18:26:47 GMT

Аналізуються інтеграційні можливості сучасної України до Європейського Союзу. Проголосивши десять років тому незалежність, Україна визначила свій шлях розвитку в напрямку, побудови демократичного суспільства, крок за кроком скеровуючи свій поступ в напрямку Європейського вибору. Сьогодні інтеграція України в ЄС – проголошена стратегічною метою держави. Проте існує цілий ряд економічних, соціально-політичних та інших чинників, що істотно ускладнюють інтеграційний рух. Автор висловлює свою точку зору з приводу того, як перетворити Європейський вибір України в реальність.

Ключові слова: інтеграційні можливості, стратегічне партнерство, Європейський вибір.

Сьогодні Європейський Союз – це найбільший в світі торговий блок, який об’єднує 15 країн з метою забезпечення миру і процвітання їх громадян в рамках тісного об’єднання на основі спільних економічних, політичних та соціальних цілей. Створення єдиного ринку для більш чим 370 мільйонів європейців забезпечує вільне переміщення людей, товарів, послуг та капіталів. Але всім відомо, щоб досягнути такої величі, ЄС пройшов певні етапи еволюції. Один з таких етапів – обговорення на Міжнародній конференції, яка розпочалася 1996 року в м. Торуні і закінчилася підписанням Амстердамського договору в 1997 році. Завданням наступного століття буде розширення ЄС і включення нових країн-членів з Центральної та Східної Європи.

Наприкінці 2000 року, після двох з половиною років переговорів щодо розширення, Європейський Союз має дві великі проблеми: кого і коли приймати в європейський дім, підготувати цей дім до заселення чималої кількості нових мешканців.
За ініціативою члена Європейської Комісії з питань розширення Гюнтера Ферхейгена, Комісія виробила 8 листопада стратегічний звіт “Нова динаміка на шляху до розширення”, який буде представлено Раді Міністрів. Звіт характеризує стан готовності кандидатів на вступ і визначає детальний план подальшого розвитку на шляху до розширення аж до кінця 2002 року, коли, як передбачається, переговорний процес буде завершено. Черговий іспит країни-кандидати в цілому склали непогано, особливо в галузі економіки: середній приріст ВНП для 13-ти країн у 2000 році складає трохи менше 5%. І політичні вимоги так-сяк виконуються, а от із втіленням у життя узаконених демократичних реформ – становище набагато гірше, навіть у найкращих.

В своєму стратегічному документі Комісія пропонує, з одного боку, методику ведення переговорів з країнами-кандидатами щодо здійснення перехідних заходів. Запити поділили на такі, що приймаються, на такі, що можуть обговорюватися і неприйнятні. З іншого, боку пропонується “проїзний квиток”, який деталізує етап за етапом на 2001 та 2002 рік всі пункти, які ще залишилися для обговорення з країною-кандидатом. Крім того, сформульований принцип надолуження переговорного процесу. Бо Комісія ще повинна мати час вивчити ці звіти і зробити свої висновки про що далі говорити [1].

Комісія вважає, що в разі ретельного виконання всіх її пропозицій, переговори з країнами, які відповідають всім критеріям для вступу можуть завершитися протягом 2002 року. Але після завершення переговорів, формальний їх вхід до європейської сім’ї може відбутися лише після ратифікації вступних документів національними парламентами. Цей процес потребує приблизно 18 місяців. На саміті в Гетебурзі, який Президент Кучма назвав історичною подією для Європи та України, керівники держав та уряд ЄС домовилися, що найбільш підготовлені країни-кандидати зможуть завершити переговори до кінця 2002 року, і після того, в якості нових членів ЄС візьмуть участь у виборах в Європейський Парламент літом 2004 року. У ЄС з’явиться чіткий графік процесу розширення [4].

Про європейський шлях України говорилось задовго до того, як інтеграція в ЄС була задекларована ключовим загальнополітичним пріоритетом в інтеграційній промові Президента Л.Кучми (листопад 1999 року) і визначена в урядовій програмі стратегічною метою держави (березень 2000 року).

Через деякий час Україна буде мати спільні кордони з Європейським Союзом. Зараз, коли країни-кандидати активізують процес реформ для виконання вимог ЄС, надзвичайно важливо, щоб Україна продовжувала процес реформування свого суспільства та економіки. В іншому випадку існує ризик, що відмінності між розширеним ЄС і країнами на схід від нього збільшаться [4].

В липні 2000 року Український центр економічних досліджень (УЦЕПД) провів опитування 100 представників української еліти, а соціологічна служба УЦЕПД паралельно провела опитування населення з проблем європейської інтеграції.
Курс України в ЄС підтримується державно-політичною елітою – гегемоном євроінтеграції (48%), але поки що в свідомості населення євроідея не набула загально об’єднуючого розмаху (29%).

Причини цього зрозумілі. По-перше, дається в знаки традиційна інерція про-східних симпатій наших співгромадян, як пострадянська здатність суспільної свідомості. По-друге, люди в повсякденному житті поки що не відчувають віддачі від співробітництва з ЄС. Для більшості населення України соціальні євростандарти – річ недосяжна. По-третє, європейські ринки відкриваються для України під вогнем “антидемпінгової” артилерії. По-четверте, на думку експертів в Україні фактично відсутня цілеспрямована інформаційно-пропагандистська програма підтримки інтеграції нашої держави в європейське співтовариство.

В Європейському Союзі сьогодні переважає тенденція дистанціювання від України, як від “проблемної” держави. Неблагонадійна, на думку спеціалістів (недавній висновок французьких і німецьких аналітиків), позиція країн ЄС відносно України зумовлена рядом негативних факторів.
Нинішній рівень розвитку демократичних інститутів в Україні нерідко є предметом для критики Заходу. Україну звинувачували в утисках ЗМІ, порушеннях в ході виборчих компаній, невиконанні зобов’язань перед Радою Європи і т. п.

Внутрішні економічні проблеми суттєво обмежують потенціал співробітництва з ЄС, відкидають Україну в групу малозначимих партнерів на європейських ринках. Не дивно, що питома вага нашої країни в зовнішньоторговому обороті ЄС є мізерна – всього 0,42%.
Тепер, коли почався підйом української економіки – економічний приріст за 2000 рік складає 6%, за перші п’ять місяців 2001 року – 9%, повинні посилитися передумови для проведення реформ, які сприяють консолідації, демократії і поваги до прав людини. Завдяки економічному росту, Україна має більше можливостей урізноманітнити свої економічні міжнародні зв’язки, зокрема, шляхом збільшення іноземних інвестицій.

Ніхто не ставить під сумнів необхідність для України підтримувати тісні зв’язки з Російською Федерацією. Для цього існують географічні, історичні, культурні та економічні причини. В той же час очевидно, що Україна є європейською країною, яка прагне розширення відносин з ЄС. Європейський Союз зацікавлений в справді незалежній Україні з стабільною економікою.
Між іншим, не потрібно забувати, що євроінтеграція – це вулиця з двостороннім рухом. Якщо Україна повинна докласти немало зусиль для руху вперед, то і Європейському Союзу, в свою чергу, потрібно змінити відношення до нашої держави. Перша і друга хвилі розширення ЄС обійшли Українські береги. Не випадково в кінці червня 2000 року на економічному форумі країн Центральної і Східної Європи, В. Ющенко критикував невиразну позицію ЄС відносно перспектив членства України в цій організації. За його словами, “регіони, які залишилися поза процесом євроінтеграції, стають дестабілізуючим фактором для всього континенту ”.

Переваги інтеграції в Європейський Союз для України – необмежені, їх варто перелічити:
Безпека – навіть без членства в НАТО Україна була би в безпеці від агресії та територіальних претензій. Її приєднання до НАТО було б більш, ніж імовірним.
Система врядування – повна інституціоналізація та існування плюралістичного суспільства й індивідуальної свободи, уряд людей для людей і за допомогою людей, який ґрунтуватиметься на законодавчій та судовій основі.

Економічна ефективність – як система, так і структура були б конкурентноздатними на міжнародному рівні, пропонуючи та розподіляючи якісні товари та послуги на внутрішньому ринку із зростаючим процвітанням всього населення.

Технологічні нововведення – вдосконалене перетворення наукового знання на корисні технології через “ринкове перетягування” традиційно великого запасу теоретичних знань в Україні в нововведення, корисні з комерційної точки зору.

Соціальна сфера – доступ до найкращої освітньої перспективи в Західній Європі, адекватної охорони здоров’я, забезпечення пенсіонерів і, за сприятливих умов, соціальне партнерство між урядом, бізнесом та робітниками.

Сфера культури – вільний взаємообмін із Західною гуманістичною культурою. Становлення України як частини глобального суспільства.

Багато з переваг, перерахованих вище, можна досягти через процес приєднання до ЄС, через кращу технічну допомогу, гармонізацію стандартів, законів, адміністративних процедур та зростаючу торгівлю.

Бачення шляхів партнерства з Україною з боку ЄС:
1. Стратегічне партнерство між ЄС та Україною, яке ґрунтується на спільних цінностях та інтересах, є життєвим фактором зміцнення миру, стабільності та процвітання в Європі. Свобода, незалежність і стабільність України відносяться до найбільших досягнень нової Європи, котра позбулася старих ліній розділу. Географія та розмір, ресурси, її населення, а також її розташування на осях Північ-Південь та Схід-Захід ставлять Україну в унікальне положення в Європі й роблять її визначальним чинником у масштабах регіону.
2. Україна має чудові стосунки з усіма своїми сусідами та зробила важливі кроки в царині державотворення та в напрямку консолідації своєї демократії. Той факт, що з часу набуття незалежності Україна завжди була осередком стабільності в регіоні, незважаючи на внутрішні труднощі та суперечності, є вартим пошани. ЄС вітає тісну участь України в стабілізації та заохочує посилення ролі України у форумах регіонального співробітництва. ЄС також вітає прагнення України до ядерного роззброєння та співпраці в галузі збереження миру та безпеки в Європі та у світі, зокрема в рамках ОБСЄ та Організації Об’єднаних Націй.
3. Стратегічне партнерство між ЄС та Україною невпинно зміцнювалось з часу набуття Україною незалежності. У зв'язку з цим, Угода про партнерство та співробітництво є значним досягненням. Україна була першою з нових незалежних держав, які підписали таку угоду, відзначивши в такий спосіб прагнення ЄС та України до зміцнення співпраці. Шляхом макрофінансової допомоги, через програму Тасіс, а також двосторонні програми, ЄС надає Україні підтримку в процесі здійснення перетворень та реформ.
4. Внаслідок процесу розширення, що триває, деякі з майбутніх країн-членів ЄС матимуть спільний зовнішній кордон з Україною. Розширення Союзу ще більш зміцнить економічний динамізм та політичну стабільність у регіоні, розширюючи в такий спосіб можливості співпраці з Україною.
5. Європейський Союз має такі стратегічні цілі стосовно України: а) робити внесок у виникнення стабільної, відкритої, плюралістичної та правової демократії в Україні та укріплення стабільно функціонуючої ринкової економіки на користь усьому народові України; б) співпрацювати з Україною у царині збереження стабільності та безпеки в Європі й усьому світі, знаходячи ефективні відповіді на спільні проблеми, з якими стикається континент; в) розширювати економічне, політичне та культурне співробітництво з Україною, а також співпрацю в галузі юстиції та внутрішніх справ.
6. Європейський Союз відзначає європейські прагнення України та вітає проєвропейський вибір, зроблений Україною. ЄС і надалі твердо прагне до співпраці з Україною на національному, регіональному та місцевому рівнях задля підтримки успішних політичних та економічних перетворень в Україні, які полегшать її подальше зближення з ЄС. Союз та його країни-члени пропонують Україні свій різноманітний досвід будівництва сучасних політичних, економічних, соціальних та адміністративних структур, повною мірою визнаючи, що основний тягар відповідальності за майбутнє України лежить на ній самій.
7. Саме тому Європейська Рада ухвалює цю Спільну стратегію зміцнення стратегічного партнерства між Союзом та Україною. Європейська Рада визнає, що успішна, стабільна та безпечна Україна найкращим чином відповідає інтересам Європейського Союзу. Правові підвалини відносин між ЄС та Україною закладено Угодою про партнерство та співробітництво (УПС). Повне виконання цієї угоди є передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи та допоможе Україні ствердити свою європейську ідентичність.
8. Європейський Союз та його країни-члени розвиватимуть узгодженість, послідовність та взаємодоповнюваність усіх аспектів їхньої політики щодо України. Окрім цього, Союз, Співтовариство та країни-члени співпрацюватимуть з регіональними та міжнародними організаціями та в них, а також із партнерами, котрі мають подібний підхід, задля досягнення цілей, викладених в УПС та цій Спільній Стратегії. Позиції Співтовариства та країн-членів в усіх відповідних форумах відповідатимуть цій Спільній Стратегії. Європейська Рада запрошує Україну до взаємовигідної співпраці з Союзом на основі цієї Спільної Стратегії [1, с. 2].

Обмежуючі умови, пов’язані з Європейським вибором: вони є значними, особливо для України, але не є непереборними.
Серед них:
1. Нинішній стан українських політичних інститутів: законодавчих, виконавчих і, особливо, судових;
2. Бюрократичні бар’єри та корупція;
3. Економічна система та структура;
4. Головніше за все, із низьким рівнем ВВП та доходу на душу населення, Україна була б потенціальним тягарем для ЄС, особливо в тому, що стосується майбутніх вимог України щодо структурних фондів ЄС;
5. Обмеження різного характеру, але найважливішим є недостатні можливості контактів із Західною Європою. Ці контакти є адекватними на дипломатичному рівні, але не в сфері інтелекту, культури та бізнесу. Тому не існує реального проукраїнського лобі в ЄС;
6. Політичні лідери держав-членів ЄС і деякі з науково-дослідницьких установ, дуже добре розуміють геополітичну важливість інтеграції України в ЄС, але це розуміння не матеріалізується в якісь активні заходи, які б могли полегшити процес цієї інтеграції. Є очевидним, що Європейський Союз, на відміну від НАТО, керується скоріше економічними інтересами, ніж геополітичними.

Яким шляхом має йти Україна, щоб здійснити цей реальний Європейський вибір? Деяке зближення вже відбулося, як це було продемонстровано підписанням, ратифікацією та першими кроками в імплементації Угоди про Партнерство та Співробітництво(УПС). Спільна стратегія ЄС, грудень 1999 року, була наступним кроком у правильному напрямку. Ефективне членство у Програмі “Партнерство заради миру” і спеціальна Хартія з НАТО також внесли свій внесок до цього зближення.

Що треба робити, щоб перетворити Європейський вибір України на реальність? Твердження про те, що зовнішня політика України є багатовекторною чи те, що вона не є ні прозахідною, ні про-східною, а є проукраїнською, можуть підняти на Заході питання про визначеність України щодо обраного західного шляху. Політика, заяви та дії українського уряду мають бути узгоджені з її стратегічним, геополітичним західним вибором.

Щоб виконати деякі з основних передумов для вступу в ЄС, Україна має довести до кінця свої адміністративні реформи, і перетворення її сільського господарства на продуктивний та конкурентний сектор, провести приватизацію у важливих галузях, таких як енергетична галузь, досягти вищого ступеню лібералізації цін. Україна має також відновити добрі відносини з МВФ, залучити більше прямих іноземних інвестицій, особливо з Західної Європи та сприяти поверненню капіталів, які були переведені за кордон.

Цього можна досягнути тільки шляхом: а) стабілізації законодавства, зробивши його передбачуваним; б) зменшення бар’єрів для імпорту та зменшення корупції; в) скорочення кількості податків та зменшення ставок оподаткування; г) усунення спеціальних привілеїв для багатьох підприємств; д) перетворення тіньової економіки на офіційну.

ЄС може зробити багато, щоб допомогти українським політикам мобілізувати енергію суспільства з тим, щоб довершити процес трансформації і таким чином наблизитися до довгострокової мети – приєднання. ЄС належить: а) бути менш “невизначеними” відносно майбутнього членства України; б) розширити технічну допомогу, щоб полегшити гармонізацію законів та процедур; в) зі свого боку енергійно сприяти імплементації Угоди про Партнерство та Співробітництво; г) якомога скоріше надати Україні статус “країни з ринковою економікою”, щоб допомогти налагодити її зовнішню торгівлю; д) допомогти Україні отримати статус асоційованого члена ЄС; е) підтримати процес вступу України до Всесвітньої Торговельної Організації; є) дати можливість заключити угоду про зону вільної торгівлі.

У реальності, мости між Україною та Західною Європою є старими. Їх треба реконструювати. Реконструкція має здійснюватися й українською, і західноєвропейською стороною. Для України прагнення приєднатися до ЄС є питанням – бути чи не бути.

Література

1. В Європі немає малих держав // Євробюлетень. 2000. Листопад.
2. Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України. Декларація Європейської Ради. http:www.delukr.cec.eu.int.
3. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Указ Президента України від 11 червня 1998. № 615/98. http:www.ci.uz.gov.ua.
4. Украина в европейской перспективе // День. 2001. № 114.
5. Хоффманн Л., Мьоллерс Ф. Україна на шляху до Європи. Київ, 2001.
6. Базилевич В., Головко Л., Гражевська Н. Економіко-правові аспекти інтеграційних процесів у трансформаційних економіках/ Фінанси України. № 8(44). 1999. С. 26–27.
Iris Kemple (ed.) Beyond EU Enlargement, Bertelsmann Foundation Publishers, Gutersloh 2001.

Переваги членства в НАТО

Журналіст — Wed, 07 Dec 2022 17:27:06 GMT

Що випливає з членства в Організації для країни та її громадян? Які сторони їх життя зачіпає участь в НАТО? Ви можете дізнатися про це, прочитавши наш нижчевикладений матеріал.

Процес входження до НАТО є стимулюючим фактором для проведення внутрішніх політичних та соціально-економічних реформ усіх сфер суспільного життя, гармонізації законодавства з правовими нормами та демократичними принципами країн-членів НАТО, прискорення трансформації Збройних Сил України, встановлення цивільного демократичного контролю над оборонним та безпековим секторами держави.

Після вступу до Альянсу Україна братиме безпосередню участь у процесах вироблення і прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської і євроатлантичної безпеки, які не лише стосуються інтересів національної безпеки України та НАТО, але й формують сучасне середовище євроатлантичної безпеки, включаючи безпеку України.

Україна отримає безпрецедентні додаткові гарантії забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів відповідно до Вашингтонського договору. Завдяки цьому у майбутньому Україна не буде об‘єктом провокацій на кшталт закликів до перегляду статусу Севастополя та Кримського півострова, які регулярно лунають з уст високих посадовців та офіційних осіб Російської Федерації, або нагнітання напруження, як було під час конфлікту навколо острова Коса Тузла.

Вступ України в НАТО сприятиме покращенню інвестиційної привабливості країни в очах міжнародних інвесторів. Неможливо назвати точну цифру фінансових вливань, які може отримати Україна, проте досвід країн попередніх хвиль розширення свідчить про значне зростання прямих закордонних інвестицій. У 1997 р. в економіку Польщі було інвестовано 2,7 млрд. доларів, у 1998 – 5 млрд., а в 1999 р. – році вступу Польщі до НАТО – вже 8 млрд. доларів США. Щодо Чехії й Угорщини цифри ще більш вражаючі. У 1997 р. прямі іноземні інвестиції в економіку цих країн становили відповідно 4 і 6,2 мільярди, у 1998 – 9,8 і 10, 2 млрд., у 1999 р. – 12,8 і 14,5 млрд. доларів США. Після вступу Болгарії до НАТО іноземні інвестиції в економіку цієї країни зросли вдвічі. У 2004 р., після вступу Румунії до НАТО, обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141% порівняно з 2003 р.

Щодо позитивів, які Україна вже має сьогодні, слід згадати проект НАТО щодо створення
Трастового фонду для ліквідації надлишків застарілих боєприпасів в Україні, а їх у нас 133 тис. тон, 1,5 млн. одиниць застарілої стрілецької зброї та 1 тис. одиниць переносних зенітно-ракетних комплексів. 1 грудня 2005 р. у Харківській області розпочався перший трирічний етап проекту, на який вже зараз передбачено 4,1 млн. євро, а вартість усього першого етапу становитиме близько 8 млн. євро. Загалом проект розрахований на 12 років, і на його реалізацію передбачається витратити більше 25 млн. євро.

НАТО надає допомогу Україні у вирішенні проблем звільнених у запас військовослужбовців. Завдяки фінансовій підтримці Альянсу з грудня 1999 р. по 2005 р. було організовано 39 курсів з вивчення іноземних мов (англійська, німецька, французька, італійська), які закінчили 447 колишніх військовослужбовців, і 15 курсів з основ ведення підприємницької діяльності для звільнених у запас офіцерів. У 2005 р. було проведено 8 мовних курсів і 6 спеціалізованих курсів, на що було виділено 150 тис. євро. На фінансове забезпечення потреб програми перепідготовки військовослужбовців на 2006 рік передбачено 300 тис. євро.

Саме завдяки НАТО було збережено найбільший у Європі полігон “Яворів” у Львівській області, до забезпечення діяльності якого залучається велика кількість цивільних осіб приватних компаній малого та середнього бізнесу, отримуючи постійну роботу та замовлення на надання побутових та інших послуг.

Членство України в НАТО матиме глибоке цивілізаційне значення для нашої країни. Адже входження до Альянсу означає для нас, перш за все, приєднання до сім’ї націй, що мають спільні демократичні цінності, які цілком поділяє український народ. Національним інтересам України відповідає взаємодія з країнами-членами НАТО у боротьбі проти міжнародного тероризму, розповсюдження зброї масового знищення, нелегального обігу наркотиків, торгівлі людьми, в питаннях захисту навколишнього середовища, становлення громадянського суспільства тощо.

Недоліки членства в НАТО

Оцінка можливих негативних наслідків будь-якого рішення має співвідноситися з його позитивами і перевагами. У цьому зв’язку, переваг від членства України в НАТО (див. вище) значно більше, ніж потенційних втрат.

Про це свідчить, принаймні, досвід 9 країн Центральної і Східної Європи, які набули членства в Альянсі в останні роки. Вони або належали до країн колишнього соцтабору, або були у складі СРСР, як 3 прибалтійські країни.

Тема негативів від вступу України до НАТО є здебільшого штучно роздмуханою політичними опонентами цього курсу.

Проте, якщо проаналізувати всі їхні аргументи, очистивши їх від пафосних словесних нашарувань і демагогічних лозунгів, то висновок буде досить парадоксальний.
З їхніх слів виходить, що основний недолік приєднання України до НАТО полягає в тому, що для цього потрібно просто дуже багато чого зробити і, по суті, навести лад у державі. Тобто, комплексна трансформація держави у напрямку наближення її до стандартів розвинених демократій, впровадження в систему державного управління принципів прозорості та відповідальності, сприяння зростанню ролі неурядового сектору в суспільному житті, модернізація економіки та її детінізація, впровадження нових технологій та пошук нових ринків збуту для української продукції, налагодження і розширення взаємовигідного економічного співробітництва з якнайбільшою кількістю країн – усе це вимагає величезних зусиль, послідовності дій та щоденної копіткої роботи.

При цьому, демократичні перетворення українського суспільства, вдосконалення системи державного адміністрування, піднесення вітчизняної економіки, професіоналізація нашої армії на шляху до НАТО є, безумовно, позитивними процесами, хоча вони відбуваються повільно, складно, навіть боляче та на деяких етапах можуть трактуватися неоднозначно.
Наприклад, реформа Збройних Сил України відповідно до критеріїв побудови армій оборонного типу більшості країн-членів НАТО передбачає скорочення особового складу*.

Це, у свою чергу, може призвести до такого негативного наслідку, як тимчасове загострення соціальних проблем серед наших військових**. Але закономірним кінцевим результатом процесу реформування ЗСУ буде створення сучасної, мобільної, професійної, високооплачуваної та боєздатної української армії, здатної ефективно захищати нашу країну. Це є однозначним позитивом і необхідне Україні незалежно від можливого членства в НАТО. Окрім того, саме НАТО вже кілька років допомагає Україні вирішувати проблеми соціальної адаптації та перекваліфікації військовослужбовців, звільнених у запас.

Не менш характерним прикладом у цьому контексті може слугувати і український військово-промисловий комплекс. Можливе членство України в Альянсі відкриє українським підприємствам нові інвестиційні перспективи та ринки озброєнь в країнах-членах НАТО, про що красномовно свідчить досвід ВПК країн-членів Альянсу зі Східної Європи.

Можливо, деякі підприємства не зможуть оперативно скористатися цією перевагою та в умовах жорсткої конкуренції з ВПК високорозвинутих країн ринкової економіки будуть змушені закритися – це негатив. Однак, переорієнтація підприємств на створення високотехнологічних і конкурентоспроможних на світовому ринку озброєнь піде лише на користь як вітчизняній оборонці, так і українській економіці в цілому.

Що стосується співробітництва у цій сфері з Росією, то важливо враховувати, що ще з початку 90-х років ця країна цілеспрямовано веде політику створення власного замкненого циклу виробництва озброєнь, незалежно від євроатлантичних прагнень нашої держави. Головними цілями такої політики, зокрема, є підтримка та розвиток підприємств російського ВПК, а також, як випливає з конкретних дій, усунення України як конкурента з ринку озброєнь шляхом виключення з продукції російського ВПК комплектуючих, що виробляються українськими підприємствами.

Натомість, у своїх підходах до військово-технічного співробітництва на міжнародній арені Росія орієнтується на партнерство з провідними компаніями країн НАТО. Вихід на натовські стандарти офіційно вважається пріоритетом розвитку російського ОПК.

Важливо враховувати, що якщо у 2004 р. загальний товарообіг між Україною і Росією за номенклатурами продукції Мінпромполітики становив близько 2 млрд. дол., то у 2005 р. в рамках спільної кооперації він був на рівні 330 млн. дол. Причому нарощування обома країнами обсягів торгівлі зброєю на зовнішніх ринках свідчить про те, що значне згортання двостороннього співробітництва поки що суттєво не вплинуло на їхні експортні потенціали.
Таким чином, незалежно від старих виробничих зв’язків з російським ВПК, ВПК України повинен самостійно розвиватися, шукати нові ринки збуту, створювати сучасні види озброєнь як на продаж, так і для Збройних Сил України. Результат цього процесу буде позитивним, якщо він буде обумовлений, перед усім, ринковою доцільністю, а не кон'юнктурними політичними мотивами.

Важливим є те, що членство України в НАТО не зобов’язує розривати існуючі виробничі зв’язки з ВПК Росії, яка успішно розвиває та нарощує своє військово-технічне співробітництво з багатьма країнами-членами НАТО.
Значною мірою надуманим є і питання фінансових наслідків вступу та членства України в НАТО.

Підготовка України до членства в НАТО має глибоке цивілізаційне значення. Цей процес є, перед усім, стимулюючим фактором для досягнення Україною високих демократичних, соціально-економічних та оборонних стандартів, що діють в країнах-членах НАТО. Як показує історія, кількість членів цієї Організації постійно зростає. На сучасному етапі на шляху до членства в Альянсі знаходиться низка балканських країн та Грузія. При цьому, жодна з зазначених країн не шкодує про це, а старі країни-члени не ставлять питання щодо виходу з НАТО.

Тригліцериди, полігліцероли ... – смачного !?

siver — Wed, 07 Apr 2021 17:29:42 GMT

Зручними для нас, покупців, стали усілякі супер-міні-маркети. Але й там, незважаючи на досить високу якість обслуговування, що врешті-решт є одним із основних показників діяльності "іміджевих" компаній, є ряд вельми серйозних недоліків, що можуть призвести до негативних наслідків для людини, не кажучи вже про найгрубіші порушення діючого законодавства у сфері торгівлі та прав споживачів.
У мережі магазинів "Квартал" або ж "Союз" ви купили, наприклад, 300 г твердого сиру "Російський" та стільки ж, скажімо, вершкового масла "Селянське". Вдома розкрили магазинну упаковку і не встигли ще скуштувати, як помітили неприродну для цих продуктів плісняву і деякі чорно-зеленуваті відтінки незрозумілого походження. Продукт виявився непридатним для споживання або ж, якщо казати "законною" мовою, — втратив свої властивості через тривале зберігання. Та ще більший подив виникає тоді, коли упаковка свідчить, що придбані вами продукти упаковувалися лишень учора, отже, вони повинні бути свіжими, адже саме на це ви, як споживач, й сподівалися, за що сплатили певну суму своїх грошей. На таку нашу "повсякденну" наївність і розраховують керівники мережі магазинів.
Зазвичай на ярличках розфасованих та упакованих у магазинах продуктів зазначається дата пакування, вага та вартість.
Чомусь контролюючі органи (санепідемстанція, служби захисту прав споживачів тощо) не помічають (а може, не хочуть?) відсутності обов'язкових зазначень про дату виготовлення, а не упакування конкретного продукту, термін зберігання, адреси і назви виробника та ще кілька суттєвих нюансів.
Одна назва "Селянське масло" ні про що не говорить. Зараз стільки видів може бути під однією і тією ж назвою, що можна заплутатися навіть виробникам, а не те що споживачам. До того ж не секрет, що .сьогодні до складу продукту можуть додаватися "будь-які домішки. Для прикладу, в протиставлення діяльності супермаркетів, візьмемо упаковане самим виробником масло під назвою "Маселко", де, як і годиться, перерахований увесь спектр наповнювачів, серед них — навіть і такі, що при постійному їх вживанні можуть викликати різні захворювання.
А тому законодавство й передбачило, щоб споживач міг отримати необхідну для нього інформацію і убезпечити себе, своїх рідних, близьких від неприємних несподіванок. Бо не всім, погодьтеся, корисні будуть масло або твердий сир, в яких містяться рослинні жири та олії, стабілізатори-емульгатори, дистильовані моногліцерини, тригліцериди, полі-гліцероли, полірицинопеати, штучні масляні ароматизатори, кислоти-консерванти, модифікований крохмаль, штучні барвники (бета-каротин та інші).
Усе це сьогодні використовується досить активно при виготовленні різних продуктів харчування.
Якось у розмові один мій знайомий зробив припущення, що все нібито розраховано на те, аби люди частіше хворіли, бігали по аптеках (бач, їх вже стільки функціонує — майже на кожному кутку міста) та "насолоджувались" різними пігулками.
Не знаю, так це чи ні, а ось те, Що контролюючі відомства повинні навести елементарний лад І примусити адміністрації продовольчих закладів дотримуватися законодавства у сфері захисту прав споживачів, то сумнівів у цьому не виникає.
Адже це зробити зовсім нескладно. Було б лише бажання і реальна турбота про захист здоров'я громадян.

Cергій Кордик

Європейський Союз

Журналіст — Thu, 30 Jul 2020 11:36:08 GMT

1. Етапи розвитку ЄС.

Європейський Союз – це унікальне утворення, яке за півсторіччя «виросло» з 6 до 27 держав-членів, створило територію спільних цінностей, верховенства права, високих стандартів життя, єдиного ринку без кордонів та єдиною валюти.
Але ж шлях до цього був не такий вже й легкий.

Після Другої світової війни кожна з західних європейських країн розуміла, що самотужки неможливо якнайшвидше піднятися з руїн. Це розуміли і Італійці, і Французи, і переможена Німеччина та інші країни.
9 травня 1950 року міністр закордонних справ Робер Шуман запропонував створити спільний ринок вугільної і сталеварної продукції західноєвропейських країн.

18 квітня 1951 – Паризький Договір. Країни «шістки» (Бельгія, Франція, Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди) підписують у Парижі договір про заснування Європейської Спільноти вугілля і сталі (ЄСВС).

25 березня 1957 – Римський Договір. Створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейської спільноти з атомної енергії (Євроатом)
Мета: створення митного союзу, усунення внутрішніх торгівельних бар’єрів, створення спільного ринку.

19 березня 1958 – Страсбург. Франція – засновано Європейську Парламентську асамблею. Її Президентом було обрано Робера Шумана.

1967 – злиття виконавчих органів на наддержавному тлі, в результаті чого була створена структура інститутів, що забезпечували розвиток євроінтеграції, а саме:
Європейська Комісія (орган виконавчої влади),
Рада ЄС (приймає законодавство ЄС, координує загальну економічну політику країн), Європейський Парламент (має законодавчу, бюджетну та наглядову функції)
Суд ЄС (судові функції).

1 липня 1968 – створено митний союз.

1972-1973 – Перше розширення ЄС: Данія, Ірландія, Норвегія, Велика Британія.

1983 – Декларація про Європейський Союз

1986 – Єдиний Європейський Акт (ЄЄА), що поставив завдання створити до 1 січня 1993 року єдиного внутрішнього ринку; запровадив спільну соціальну політику, політику екології та науково-технічного розвитку. Акт набув чинності 1 липня 1987.
Головне цей Акт поставив питання про утворення ЄС як інституту не лише економічного, а й політичного.

1992 – Маастрихтський договір (Маастрихт, Нідерланди). Міністри закордонних справ та міністри фінансів підписують Договір про заснування Європейського Союзу
Цей Договір був поштовхом до створення і реалізації економічного і валютного союзів.

1997 – Амстердамський договір – Цей договір істотно вніс зміни в установчі документи про ЄЕС та ЄС. Прийняття цього Договору привело інституційні механізми ЄС у відповідність до цілей що були визначені в Маастрихтському договорі.

Особливу роль відіграло укладення в 1997 році Шенгенської угоди про вільне пересування громадян у межах Євросоюзу. На сьогоднішній день до неї приєдналось 13 країн ЄС: Бельгія, Німеччина, Греція, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Франція, Австрія, Фінляндія, Данія, Швеція. Окрім країн-членів ЄС, учасниками Шенгенської угоди є й інші європейські країни: Ісландія, Норвегія та Швейцарія.

26 лютого 2001 – Ніццький договір де зазначалися механізми спрямовані на поглиблення інтеграції і на адаптацію до майбутнього розширення ЄС.

2002 рік – інтенсивне формування економічного та валютного союзу. Як результат – нова готівкова валюта ЄС – євро.

2. Критерії, які необхідно виконати для вступу до ЄС

Умови для вступу були визначені на засіданні Європейської Ради у Копенгагені 21-22 червня 1993 року. Ці умови отримали назву Копенгагенських критеріїв:
- політичний – стабільність інститутів, що є гарантами демократії, верховенства права, прав людини і поваги та захисту прав меншин.
- економічний – існування діючої ринкової економіки, а також спроможність впоратися з конкурентним тиском та ринковими силами в межах ЄС.
- критерії членства – здатність взяти на себе обов’язки членства, включно з дотриманням цілей політичного, економічного та валютного союзу. (конкретизовано 31 критерій членства)

3. Стосунки Україна - ЄС

Стосунки України та ЄС ґрунтуються на Угоді про партнерство та співробітництво, що набула чинності в березні 1998 року та Плані дій Україна - ЄС, ухваленому у лютому 2005.

Згідно з ухваленою Спільною стратегією ЄС щодо України, ЄС визнає європейські прагнення України та вітає її європейський вибір. План дій що був ухвалений в 2005 році підтримує мету України інтегруватися до європейських економічних та соціальних страктур.
Першочергово це: наближення законодавства України, норм і стандартів до законодавства ЄС, підтримка вступу України до СОТ та створення вільної торгівлі ЄС – Україна.

Стратегія має три основні цілі:
- підтримувати процес переходу до демократії та ринкової економіки в Україні.
- вирішувати спільні проблеми (захист довкілля, безпека тощо)
- зміцнення співпраці між ЄС та Україною в сферах юстиції та внутрішніх справ.

4. Позитивні наслідки для України в складі ЄС

Переваги в політичній сфері:
1. Гарантія політичної стабільності
2. Гарантія демократії
3. Гарантія безпеки

Переваги в економічній сфері:
1. макроекономічна стабільність (завершення бюджетної реформи, забезпечення незалежності Національного Банку України, створення системи ефективного нагляду за фінансовим сектором)
2. збільшення продуктивності економіки (вільний рух товарів, послуг і капіталів, участь України у спільному європейському ринку буде наслідком підвищення конкурентоспроможності української продукції та збільшення продуктивності виробництва. Джерелом збільшення продуктивності виробництва має стати вільний доступ до капіталу і новітній технологій та ін.)
3. збільшення обсягів торгівлі (за період 1994-2005 років частка українського експорту на той час до 25 держав ЄС зросла з 7 до майже 32 %, а на цей час сягатиме більше ніж 40%. У цей же час частка українського експорту до Росії знизилась із 50% до 17,8%. Є ряд причин, головні: українська продукція стає більш конкурентноспроможною, а РФ почала більше торгувати з країнами сходу).
4. вільне пересування робочої сили (сприятиме обміну досвідом і вміннями між українськими та європейськими працівниками. Внаслідок чого зростатиме продуктивність праці в Україні, збільшуватиметься реальна заробітна платня).

Переваги в соціальній сфері:
1. захист прав працівників (вільне працевлаштування, адекватна оплата праці, гарантії соціального забезпечення, покращення умов життя і праці)
2. реформа соціальної сфери (реформування освіти, охорони здоров’я, культури, соціального захисту і страхування)
3. охорона навколишнього середовища

Количiвськi селяни проти київських бiзнесменiв

Sivershina — Thu, 23 Apr 2020 12:07:56 GMT

Останнiй мiсяць для мешканцiв села Количiвка, що розташоване поблизу Чернiгова, став чи не найважчим за всi роки незалежної України. Ще б пак! Адже вони i в снах не могли передбачити, що їхню землю, оточену зачарованою Десною, будуть так швидко вiддавати тим, хто, по сутi, нiколи не мав до цiєї землi жодного вiдношення. Ще й те обурює количiвських селян, що нiхто з ними про це не радився.
Тринадцять гектарiв землi бiзнесмени зi столицi прагнуть використати для будiвництва котеджiв, що, за їхнiм задумом, будуть прикрашати берег Десни. А щоби не було рiзного роду протестiв, то деяку частку площi пообiцяли надавати нiбито i для потреб самих же селян. Та мiсцевi мешканцi з цим абсолютно не згоднi, бо знають не з чуток про обiцянки заїжджих людей i реальну буденнiсть.
На термiновому сходi села Количiвка селяни вирiшили органiзовано, в рамках дiючого законодавства, зiбрати необхiдну кiлькiсть пiдписiв для проведення заходiв, якi б дали змогу, на їхню думку, висловити недовiру головi сiльської ради Струк Свiтланi Миколаївнi. Саме за її активного сприяння нещодавно сесiя мiсцевої ради ухвалила позитивне рiшення на користь київських бiзнесменiв. Селяни вбачають у цьому безлiч незаконних дiй з боку «головихи» i мають уперту надiю на справедливе вирiшення земельного питання.
Подiї, що так стрiмко розгортаються навколо земель громади села Количiвка, змусили селян звернутися за допомогою до отамана Чернiгiвського осавульського куреня, секретаря ради Українського козацтва при облдержадмiнiстрацiї Юрiя Соколова. За його активного сприяння в Количiвцi була утворена 2-га сотня Українського козацтва у складi 20 козакiв, яку очолив мiсцевий мешканець Валентин Андрiєнко, iсторик за фахом.
Збереження землi для сiльської громади — одне з основних завдань новоствореної козацької органiзацiї.

Міфи про НАТО

Журналіст — Thu, 12 Jul 2007 12:30:27 GMT

Розпад Організації Варшавського Договору та проголошення Україною своєї незалежності поставили важливе завдання - гарантувати національну безпеку нашої держави.

Займаючи важливе місце на Європейському континенті, цілком природно, що ще в Декларації про державний суверенітет 1990 року Україна заявила про наміри взяти участь в європейських структурах у контексті сприяння і зміцнення миру та безпеки.
Незнання проблеми часто породжує хибне уявлення про природу НАТО, створює міфи про цю організацію. Міфи можливо розвіяти лише надавши суспільству об’єктивну інформацію про засади існування та функціонування Організації, про її внесок у зміцнення безпеки на європейському континенті та у світі.
Результати соціологічних досліджень виявили такі характерні для України міфи про НАТО: НАТО – агресивний імперіалістичний блок; НАТО може втягти Україну у військові дії; вступ до НАТО потребуватиме значних додаткових коштів тощо.
Частково це пов’язано з тим, що протягом тривалого періоду під час протистояння соціалістичного табору країнам західної демократії радянська система приховувала правдиву інформацію щодо ідеології НАТО, а також нав’язувала думку про ворожість Північноатлантичного Альянсу.

Отже, що ж таке НАТО?
На сьогодні НАТО вважається найкраще організованою та дієвою міжнародною організацією у сфері оборони, безпеки та політики. Ідеологія Організації Північноатлантичного договору викладена у Договорі, укладеному у Вашингтоні 4 квітня 1949 року десятьма європейськими та двома північноамериканськими незалежними країнами, які взяли на себе зобов’язання щодо забезпечення взаємної оборони.
НАТО – це міжурядова організація, політико-безпековий союз, об’єднаний спільною системою цінностей, до яких належать демократія, свобода, верховенство права, вирішення спорів мирним шляхом і ринкова економіка.

Хто є членами НАТО?
На сьогодні, після 5 хвиль розширення, членами НАТО є 26 країн: Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Угорщина, Франція, Чехія, Литва, Латвія, Естонія, Румунія, Болгарія, Словаччина і Словенія.

Які цілі НАТО?
Нині, у XXI, столітті перед Альянсом постає цілий комплекс стратегічних цілей та завдань, які докорінно відрізняються від колишніх, зокрема подолання наслідків поділу Європи за часів «холодної війни», зміцнення демократії в країнах Центральної та Східної Європи.
Мова йде про боротьбу зі зброєю масового знищення, тероризм та країни із нелегітимними режимами, в яких може виникнути спокуса застосувати таку зброю або передати її терористам.
Щоб зберегти свій авторитет і довіру громадськості країн всього світу, не тільки Заходу, Альянс повинен протистояти цим загрозам і відповідати на нові виклики.

Які цінності захищає Альянс?
На сьогодні НАТО продовжує залишатися практично єдиною дієвою та високоорганізованою інституцією колективної безпеки, діяльність якої грунтується на високих стандартах у сфері захисту прав людини, демократизації суспільства, рівня розвитку економіки й соціальних надбань та військових стандартів.

Правова основа існування та діяльність НАТО
Північноатлантичний договір – головний документ Організації, який відповідає вимогам Статуту Організації Об’єднаних Націй та є легітимним міжнародним договором.
Країни-члени взяли на себе зобов’язання підтримувати та розвивати свою обороноздатність, індивідуально та спільно забезпечувати основу для колективного воєнного планування.
Договір про створення НАТО забезпечує рамки для консультацій між країнами членами, коли одна з них відчуває, що її безпека знаходиться під загрозою.
Договір проголошує, що кожна європейська держава, котра здатна втілювати у життя принципи цього Договору та сприяти безпеці у Північноатлантичному регіоні може бути запрошена до членства в Альянсі.

ДО РЕАЛЬНОСТІ ЧЕРЕЗ МІФИ
Розвіяти туман міфів про Північноатлантичний Альянс – це дати можливість людям побачити справжнє обличчя НАТО та потенційне місце України в цій Організації.

Міф 1. НАТО - агресивний блок
Завданням НАТО є колективна безпека та оборона, а не напад чи агресія, про що записано в основоположному документі Організації – Вашингтонському договорі 1949 року. НАТО у своїх принципах і діяльності дотримується норм ООН і діє за її мандатом.
Ідея об’єднатися на постійній основі заради встановлення миру є логічним протиставленням викликам Другої світової війни і необхідності спільних дій союзників у боротьбі з фашизмом. Вона була закладена Президентом США Ф.Д.Рузвельтом і Прем’єр-міністром Великої Британії У.Черчіллем у серпні 1941 року під час підписання “Атлантичної хартії”. Документ, який встановив засади створення НАТО, був покладений в основу Декларації Об’єднаних Націй 1942 року, а пізніше – ООН.

Міф 2. Членство в НАТО зовсім необов'язкове для країни. Можна залишитися нейтральними
Світовий досвід показує, що нейтралітет сьогодні економічно, політично і безпеково невигідний. Нові непередбачувані загрози та виклики безпеці ставлять перед кожною цивілізованою країною проблему вибору: військовий нейтралітет чи участь у системі колективної безпеки.
При цьому, забезпечення нейтралітету вимагає залучення значних фінансових ресурсів. В нейтральних європейських країнах все чіткіше простежується тенденція до перегляду свого статусу, зростає думка про відмову від нейтралітету. Так нейтральні Австрія, Швеція, Швейцарія та Фінляндія, не будучи членами Альянсу, беруть активну участь, як і Україна, у програмі НАТО “Партнерство заради миру”. Фінляндія розпочала підготовку до остаточного узгодження стандартів своїх Збройних Сил та інфраструктури зі стандартами НАТО, що фактично може означати початок процесу вступу. Швеція має свій військовий контингент у складі триваючої миротворчої операції НАТО з реконструкції Афганістану. Окрім того, всі ці країни, окрім Швейцарії, є членами ЄС, який здійснює єдину зовнішню і безпекову політику, в рамках якої планується створення Сил ЄС швидкого реагування.

Міф 3. Вступ до НАТО вимагатиме від України значних додаткових витрат бюджетних коштів
Членство в НАТО не спричинить значного перебільшення запланованих витрат бюджетних коштів на військові цілі. В НАТО існує рекомендація, що національні витрати на оборону країни-члена Альянсу повинні складати близько 2% ВВП. Ще в 2000 році Верховна Рада прийняла рішення збільшити витрати на оборону до 3% ВВП, втім, реальні видатки у 2005 році становили 1,452% ВВП.
Військовий компонент НАТО вимагає суттєвих капіталовкладень у рамках національного бюджету. Однак основні гроші витрачаються не на нарощування кількості озброєнь, а на їх якісне поліпшення та на створення нормальних умов служби і життя для військовослужбовців та їх сімей.
В європейських країнах військові витрачають гроші на товари з магазинів і на послуги сервісних фірм, сприяючи створенню нових робочих місць і поліпшенню соціально-економічного становища місцевих жителів.

Міф 4. Вступ України до НАТО зіпсує відносини з Росією
На сьогодні Київ, так як і Москва мають партнерські стосунки з НАТО. При цьому слід наголосити, що Росія раніше за Україну започаткувала такі відносини, і їх стосунки постійно поглиблюються. У сфері практичної взаємодії з НАТО Росія в цілому випереджає Україну, яка заявила про своє прагнення набути членства в Альянсі. Тому природно, що НАТО не може стати ворожим до Росії зі вступом України до Альянсу. Росії вигідно мати в Україні як країні-члені НАТО стабільного, передбачуваного, економічно розвиненого сусіда, а не потенційне джерело напруженості.
Росія має спільні кордони з діючими членами НАТО – Польщею, Балтійськими державами, Норвегією. При цьому, взаємини з цими країнами не тільки не стали гіршими, вони навіть зміцнилися. Враховуючи потенційні загрози міжнародного тероризму, етнічних, релігійних та економічних криз, членство України в Альянсі значно підвищить гарантії національної безпеки України, а відтак – безпеки нашого стратегічно важливого сусіда – Росії.
Підприємства оборонно-промислового комплексу Росії активно співпрацюють виробниками озброєнь в країнах НАТО, проводиться спільна модернізація військової техніки Збройних Сил Росії та країн-членів НАТО, виконуються авіаційні перевезення для НАТО.

Міф 5. Для України членства в ЄС досить і тому НАТО не потрібно
НАТО, на відміну від Європейського Союзу, вже сьогодні пропонує надійну, вивірену роками структуру безпеки, здатну встановлювати, підтримувати мир та боротися з викликами і загрозами безпеці.
Шлях до НАТО для України може бути набагато коротший, ніж до ЄС. Опинившись в «клубі» НАТО за одним столом переговорів з переважною більшістю країн ЄС, ми зможемо на рівних спілкуватися, краще вивчимо одне одного, призвичаїмося до вимог і стандартів Євросоюзу, зможемо досягти такого рівня політичного, соціально-економічного та безпекового розвитку, коли Європейський Союз виявить не тільки готовність до інтеграції України, а й сам запропонує членство.

Міф 6. У сучасному світі немає об’єктивної необхідності існування НАТО
Спочатку НАТО створювалося для протистояння соціалістичній системі, а не загрозі, що несе міжнародний тероризм цивілізації, включаючи і великі, і маленькі країни. Тепер вже абсолютно ясно, що проти спільної загрози потрібні спільні дії. Характер загрози змінився, необхідні для боротьби з нею засоби – теж, однак принцип залишився тим же самим – колективна оборона країн, об'єднаних спільними цінностями. Можна сказати, що змінилося сучасне розуміння безпеки. Разом з тим, необхідність забезпечувати її залишилася, навіть стала більш гострою, ніж наприкінці 40-х років минулого століття. Північноатлантичний альянс впродовж свого існування виявляв здатність адаптуватися і гнучкість по відношенню до видозмін архітектури глобальної безпеки.

Міф 7. Членство в НАТО відверне від України іноземних інвесторів
Відомо, що будь-який інвестор, перед тим, як вкласти свої гроші в якусь країну, обов’язково перевірить стабільність її політичної та економічної системи. Оскільки ймовірність міждержавних війн в Європі майже дорівнює нулю, інвестор скоріше за все хоче знати – які гарантії, що його компанію завтра не обкладуть величезними податками? Де впевненість, що її взагалі не націоналізують? Що не заборонять іноземні капіталовкладення і не змусять його закрити справу? Членство в НАТО є найкращою відповіддю на ці питання.
Процедура вступу до Альянсу – це всеохоплююча експертиза політичної й економічної системи країни. Якщо держава проходить її та стає членом НАТО, це означає, що вона є стабільним та передбачуваним політичним та економічним партнером. Крім того, досвід останніх хвиль розширення Альянсу, коли членства набули країни Центральної і Східної Європи, свідчить, що у період виконання цими державами національних програм з Плану дій щодо членства і проведення переговорів зі вступу обсяги прямих закордонних інвестицій, в першу чергу західних держав, збільшилися на мільярди доларів.

Міф 8. Зі вступом до НАТО Україна втратить суверенітет
Такий сценарій є неможливим і нелогічним для членів НАТО. Усі без виключення рішення з будь-якого питання, що стосується діяльності Альянсу чи його членів в рамках Альянсу, вирішуються на основі консенсусу, тобто спільної згоди. Це означає, що за існування заперечень з боку хоча б однієї країни, рішення не може бути прийняте. За цим принципом працює Рада Безпеки ООН, куди на постійній основі з правом вето входять не усі члени організації, а лише п’ять. У цьому сенсі НАТО є більш демократичною організацією.

Міф 9. Члени Альянсу загалом, та європейці зокрема, танцюють під американську дудку
США на сьогодні є однією з найсильніших у військовому й економічному сенсі країн світу. Саме на Сполучені Штати лягає найбільше навантаження військового та фінансового внеску до Альянсу. Американська присутність у Європі завжди відігравала роль страхового полісу для країн континенту. Думка США не завжди збігається з точкою зору європейців, але і самі європейці далеко не завжди виступають з єдиною позицією.
Європейці стурбовані тим, що США рішучі у військовому протистоянні терористичним загрозам, що вони, виходячи з власних національних інтересів і доктрини поведінки, не збираються миритися з існуванням загроз і викликів для своєї держави та її громадян по всьому світу, а також витрачають замало коштів на підтримку та розвиток найбідніших країн світу.
Американці, зі свого боку, розчаровані неспроможністю Європи діяти і виступати злагоджено, розвивати свій оборонний потенціал, її повільно діючими та часто неефективним та забюрократизованими інституціями.
Якщо уряди держав Європи та США будуть і надалі спілкуватися, не чуючи один одного, то НАТО не зможе бути ефективною організацією, але якщо вони докладуть спільних зусиль, то тоді НАТО матиме майбутнє, як механізм досягнення спільної цілі.

Міф 10. Вступ України до НАТО призведе до перетворення її на військовий табір, заповнений базами НАТО
Стаття 17 Конституції Української держави забороняє розміщення іноземних військових баз на території України і, відповідно, прийняття такого рішення без урахування ставлення до нього народу України може розцінюватися лише як спроба узурпації влади.
Водночас, слід зазначити, що розміщення військових гарнізонів створює нові можливості для працевлаштування населення в місцях дислокації. Це відомо ще навіть з часів Радянського Союзу.
Зокрема, для України згода на тимчасове перебування російської бази в Криму до 2017 року надала можливість розрахуватися за борги за постачання енергоносіїв, на деякий час забезпечити державу дешевими енергоносіями, вирішити проблему належності радянської військової спадщини і перегорнути сторінку складних відносин з сусідом.

Міф 11. Україна як член НАТО посилатиме своїх солдатів строкової служби для участі у військових операціях Альянсу
До участі у міжнародних миротворчих операціях вже сьогодні залучаються та залучатимуться у майбутньому виключно професійні військові на добровільній основі. Майже всі країни-члени НАТО мають професійні армії, в яких немає строкової служби. Крім того, рішення щодо направлення українських військових контингентів до складу міжнародних миротворчих операцій приймаються Верховною Радою України.

Міф 12. Україна буде зобов’язана брати участь в усіх військових операціях НАТО
Кожна країна-член НАТО самостійно вирішує, чи брати їй участь у певній військовій операції НАТО. Важливо також, що всі рішення в НАТО приймаються консенсусом. Тобто жодне рішення в НАТО не може бути ухвалене за незгоди хоча б однієї країни-члена Альянсу.