Ой, вже цей Інтернет! Випадково прочитав про чергову річницю комсомолу. Пригадав молодість і... захотілось знову разом з вами, шановні чітачі, освіжити в пам'яті ті славні шляхи забутого більшістю людей комсомолу...
День 29-е жовтня поклав відлік часу від 1918 року, коли була створена всеросійська молодіжна організація з важкою для вимови аббревіатурою -СРКМ, потім - РЛКСМ, а з 1926 року- ВЛКСМ, що означала - Всесоюзну ленінську комуністична спілку молоді, або комсомол, що був одним із елементів тогочасної системи. Починалася вона з жовтенят із значками маленького «Володи Леніна» на грудях, гри в «Орлёнок» і фанерних голубів, потім піонерів з червоними галстуками і карбованим кроком під барабани і горни у воєнізованій грі «Зарница», а на завершення комсомолом, з класними піснями Пахмутової під семиструнну гітару. Підсумовувалась така триєдність поколінь комуністами, з їх догматичними доповідями і прапорами, що бовтались на брудних держаках під час офіційних маніфістацій.
Тоді вступати чи не вступати до комсомолу не спадало на думку. Все сприймалося, як данність. Треба визнати, що стільки років пройшло з дня кончини спілки, а все ще знаходяться «товариші» і «товаришки», в основному з павутинням зморшок на колись рум'яних і доглянутих обличчях, у пошарпаних ще за часів Горбачова піджачках чи спідницях, до лискучих народних депутатів, одягнених у костюми і кроватки за 5 тис. і 1 тис. ненависних доларів відповідно, які продовжують співати здравиці і публічно виливати свій світлий смуток у звязку з передчасно згинулою молодіжною організацією. (Зрозуміло, що це не бувші рядові комсомольці.) Деякі навіть вдаються до закликів гальванізувати померлого. Мовляв, після злочинного скасування ВЛКСМ наша всіма покинута молодь залишилася без нагляду і за рідким виключенням в одночас зіпсувалася. І нікому, у відсутності ленінської спілки, наставити подростаюче покоління на шлях істини. Ці вчорашні комсомольці, залюбовно примруживши очі від червоної ностальгії і корита по минулому, щиро вірять, що комсомол був утворений виключно заради того, щоб вічно щаслива молодь не бездіяльно хиталася по шинкам і ганделикам, не стріляла гривеника у випадкових перехожих по підворіттям, а займалася (в марксистському, природньо, розумінні), самоудосконаленням. Ну, що ж, як говорять психіатри, без комплексів живуть тільки особистості примітивні.
Тож, давайте і ми, шановні читачі, втремо зі щоки скупу чоловічу сльозу по загубленому поколінню. І задамося насамперед питанням: з чого це випливає, наприклад, що комсомолське начальство турбувала доля той багатомільонної категорії населення, котра фігурує в його назві? Скільки памятаю ніякої турботи на собі з боку «самодіяльної» організації не відчував. І мої знайомі також. А ось комсомол вимагав турботи про себе - у вигляді членських внесків, по 2 копійки навіть з непрацюючої учнівської молоді (скільки це набирається в масштабах СРСР за місяць, а за рік, а за весь час?), участі у безглуздій «общественной работе» і т. д. Але щоб навпаки!.. Правда, були і смішні виключення. Пам'ятаю, як у нас в школі, щоб провести танцювіальний вечір, до якого природньо схильні молоді люди, треба було спочатку прослухати лекцію, типу «О духовном мире советского человека», а вже потім у залі, де обовязково стояв бюст «вождя мироваго пролетариата», під наглядом пильних чергових вчителів включати музику. Щоб довести як мало комсомол цікавила підвідомча їй молодь, достатньо трохи уважніше подивитись на її кончину. Агов, захістнички! Не треба гучних слів. Кто з вас готовий повідати, при яких таких обставинах закінчила своє існування монстроподібна одіозна організація у мілліони голів?
Нагадаю: 2 вересня 1991 року пленум ЦК комсомолу вирішив скликати «надзвичайний» XXII з'їзд, і вже 27 вересня постановив «считать исчерпанной политическую роль ВЛКСМ». На чиєму піклуванні залишиться молодь в умовах насування розвалу імперії, «делегати» тоді не замислювалися. Вони зайнялися двома головними рішеннями з'їзду: «О ликвидации аппаратов ЦК и ЦК ВЛКСМ» і самим животрепетним «О собственности». Як реалізували друге рішення, виховані комсомолом в дусі ленінської скромності комсомольські керівники, не ризикну штурмувати це питання, тому що описати це ні одній порядній людині це не під силу. Достатньо буде сказати, что рядовим сирітам-комсомольцям від багатомілліардної кормушки нічого не дісталося... І хоча б один приклад знайти, що краплина цього спільно нажитого майна після 27 вересня 1991 року була витрачена з користю для покинутої на призволяще молоді. Тому наші «комсомольцы» зело гордяться своєю причетністю до згодовавшої їх організації, а з іншого боку геть відмовляються публічно щось росповісти про ту щасливу молоду пору «перераспределения» у їх біографіях.
А тепер повернемось на початок і хоча не багато, але дослідимо всю її не зовсім респектабельну історію.
Рідна їх організація - комсомол починався, як злочинна організація. І це думка не моя, а - товариша Сталіна. Хоча справа тут не тільки у самому «гению всех времён и народов». Так звані «красногвардейцы», які влаштували переворот в жовтні 1917 року, «розя» пролетарським пОтом і нечищеним багнетом, формувались при діяльній участі петроградского «боевого отряда Социалистического союза рабочей молодёжи». (А із яких самодовольних пик формувались продзагони, грабувавші села в роки «воєнного коммунізма», чи Голодомору?)
Першими керівниками - генеральними секретарями ЦК комсомолу в ті роки були суцільні «подонки і ворогі народу»: товариш Оскар Ривкін, з 1917 ріку - секретар Петроградського Соціалістичної спілки молоді; з листопада 1918 по жовтень 1919 — комунист і діяч Комінтерна товариш Єфім Цетлін; до квітня 1922 - товариш Лазарь Шацькін. (Це йому товариш- В.І. Ленін власноручно написав документ, що засвідчував: «...тов. Шацкин едет по партийному поручению и его вещи никакому осмотру и обыску не подлежат. Прошу все советские органы власти оказывать ему содействие. В.И.Ленин»).
Троє зовсім молодих людей... вони і єсть засновники комсомолу. Всі в період «великого терору» в 1937 году були страчені і розчинені в непогашеному вапні. З 1922 по липень 1924 — комуніст и бувший революційний комісар товариш Петро Смородин; с 1924 по травень 1928 — комуніст товариш Микола Чаплін. Вони також отримали свої честно зароблені 9 грам в загривок. З 1928 і по квітень 1929 — комуніст і співробітник Комінтерну товариш Олександр Мільчаков. Він єдиний у цьому рострільному списку на відміну від попередніх товаришів по будівництву комунізму, якого чомусь не пустили «в расход» - відбувся сіромаха тільки 15 роками лагерів і був прижиттєво реабілітований 1 -м секретарем ЦК КПРС, Головою Ради міністрів, волюнтаристом-кукурузником «догорим нашим» товаришем Микитою Сергієвичем Хрущовим. Так що хоч і пощастило товаришу Мільчакову, однак провини перед радянським народом це ні на крихту не применшує. Далі на відповідальному посту генсека ЦК комсомолу був «відважний організатор» всіх тодішніх комсомольських перемог, коммунист-орденоносець товариш Олександр Косарев, «прошедший героические традиции революционной борьбы на фронтах Гражданской войны». Цей «испытанный руководитель ленинского комсомола» (ай, яй-яй - висуванець самого товариша Сталіна!) прославився тим, що уже з 15-и років холоднокровно вбивав своїх співвітчизників, як в поодиноких, так і масових розстрілах і всіляко паплюжив своїх товаришів-попередників (ну, настоящий антисеміт!), намагаючись викреслити їх із славної історії ВЛКСМ. «Любимцу и орденоносцу » товаришу Косареву, було також присвоєно почесне звання «ворог народу» з наступними оргвисновками в невисокому подвалі Лефортовської тюрьми з подальшим «кремированием».
Повертаючись на початок нашої розмови, треба зазначити, що після «Великой Октябрьской социалистической революции» були запущені витончені засоби розбещення народу. Всякий набрід, в більшості своїй, позбавлений будь якої моралі, кримінальні елементи, злочинці всіх мастей, -стали гегемоном революції. Це «Дно» суспільства, що описане самим пристрастним агітатором революції Максимом Горьким (дивно: чому це ні разу не опубліковане повне зібрання його творів?!), повилазило на поверхню, охоплене беззаконням і кровавими оргіями, ставлення якого до статевих відносин розглядались їм лише в контексті революційної доцільності. (До речі: серед системи цінностей у бувшій Російській імперії статева розбещенність ніколи не була в пошані і викликала у населення огиду). Найвитончише почуття, на яке тільки здатне «дно» - грубий інстинкт спарювання. По всій Росії стали з'являтися, як гриби після дощу, гуртки «Долой стыд!», «Долой брак!»,«Долой семью!». Нові пролетарські письменники і діячи пролетарського мистецтва вели дискусії «о теории крылатого и бескрылого Эроса». Серед яких був і поет-бунтарь, класик соцреалізму Володимир Маяковського в купі з Лилею та Осєю Брик. Зрозуміло, що в такій ситуації «кузница коммунистических кадров» не могла стояти осторонь.
Отримавши з рук творців революції владу середньої і нижчої ланки, це «дно» будувало «нове» життя по небаченим до цього поняттям. Молоді пролетарі відкинули «страшное наследие темного мира», «царство эксплуатации человека человеком» - сором, як класовий забобон, таїну відносин між чоловіком і жінкою, романтику і незайманість. А щоб ряди «нових» будівничих постійно міцнішали, в 1-ому Статуті РКСМ, був пункт наступного змісту: «Каждая комсомолка обязана отдаться любому комсомольцу по первому требованию, если он регулярно платит членские взносы и занимается общественной работой». (Таке Положення діяло до 1929 року. Тільки у другій редакція цього Статута, параграф про «соитие» вилучили). А інакше і бути не могло, бо комсомол лише повторював те, що стало, не дивлячись на внутришньо-партійні чвари, нормою в клані червоних правителів.
А правителі і їх каральні органи жили по принципу вільної любові, не піклуючись, навіть приховувати свої пристрасті від народу. Достатньо пригадати хоча б історію з «всесоюзным старостой» товаришем Калініним, якого товариш Сталін називав «похотливым всесоюзным козлом», і підозрілою смертю 16-річної балерини Белли Уварової. Тоді ні для кого не було таємницею, що «добрий дідусь» просто збочинець, і, що саме по його наказу цю дівчину вбили, спотворивши тіло. В 1924 році в газеті «Известия» быв опублікований фельетон поета Дем'яна Бедного «О том, как наш староста Калиныч отбил Татьяну Бах у Авербаха», в якому автор досить барвисто розповідав про «неких старичков, власть имущих, путающихся с молоденькими артисточками из оперетты». Вносили своє бачення комуністичної моралі і інші товариші і товаришки.
Так нарком освіти (1917-1929 p.p.) товариш А. Луначарський у своїх промовах завжди віщував: "...Очень приспичила половая нужда, нужно ее удовлетворить. Росказни про любовь, брак — штука буржуазная^ Нужно учиться у природы, у жизненной правды; она не знает ни романов, ни осложнений..." Народна комісарша «общественного призрения, пламенная большевичка» товаришка Олександра Коллонтай видумала, ставшу досить популярною в тогочасному суспільстві, сексуальну теорію «стакана води», в якій стверджувала, що «... с кем-то переспать проще, чем выпить стакан воды». Вторила їй луною відома ще й досі в комуністичних колах товаришка Смидович. В газеті «Правда» (21 березня 1925 р.) вона озвалася так: «... Каждый, даже несовершеннолетний, комсомолец и каждый студент «рабфака» имеет право и обязан удовлетворять свои сексуальные потребности... Это понятие сделалось аксиомой, и воздержание рассматривают как ограниченность, свойственную буржуазному мышлению... Если мужчина вожделеет к юной девушке, будь она студенткой, работницей или даже девушкой школьного возраста, то девушка обязана подчиниться этому вожделению, иначе ее сочтут буржуазной дочкой, недостойной называться истинной коммунисткой...».
Уявляєте, що чекало порушників правил такої нової комуністичної моралі на галасливих комсомольських зібраннях?!
Природньо після таких настанов «активний помічник і резерв Комунистичної партії» — комсомол, замість того, щоб займатися пропагандою комунизму, з тваринною радістю кинувся пропагандувати вільну любов, вписуючі найчорнішу сторінку в свою славну біографію.
Незабаром у Країні Рад сексуальні злочини стали нормою поведінки і в середовищі молодих пролетаріїв не комсомольців, які і собі цинічно демонструвала повну наругу над молодими дівчатами і жінками. В суспільстві уже почали бродити чутки про «націонализацію» всіх жінок на користь передового пролетаріата, носія ідей комунізму. В результаті такої побудови комунізму «в первом в мире социалистическом государстве» через кілька років з'явилася проблема: що робити з дітьми, народженими після звальної розпусти. Дитячі будинки не вміщували всіх нещасних дітлахів, потребувавших опіки. Багато з них ставали безпритульними. Ще однією бідою стало те, що вволю натішившись доступними комсомолками, всі чоловіки, природньо, хотіли одружуватись на звичайних дівчатах, а партійних шлюх не хотів ніхто.
Але то, що притаманно людині, було кісткою в горлі для справжніх більшовиків. «Опять Россия стала буржуазной, снова в ней культ семьи», - у 30-ті роки з далекого зарубіжжя гнівно обурювався товариш Лейба Бронштейн на призвісько Троцький - теоретик марксизму, один із організаторів «Великой Октябрьской социалистической революции», організатор Червоної армії і засновник Комінтерну.
Чесно кажучи тішить, що наше покоління з'явилося на світ уже після отієї цинічної розпусти, але ж скільки із покоління наших бабусь і пробабусь народжені в цьому жахливому експерименті?
Комсомол після сталінської епохи став зовсім іншою «конторою» - без заскоків і фанатизму. Це уже був інструмент тодішньої партійної бюрократії, якій потрібен був для створенння покоління маріонеток, не здатних бути громадянським суспільством. Оскільки сутність комсомолу в період кукурудзи і гороху «нашого дорогого Микити Сергійовича», а потім застою «лично товариша Брєжнєва» стала прямо протилежною його активності за часів «гения всех времён и народов», то комсомольські витоки, в тому числі еротичного характеру, були напроч забуті. А сам комсомол став просто скучною бюрократичною організацією.
Зрозуміло, що нашим вічно щасливим «комсомольцям» такі подробиці апетиту за святковим столом з нагоди Дня заснування комсомолу ніколи не псували, але хвастати тут нічим. Почалася історія організації кроваво -закінчилась загальним дерибаном. Ось і припадає відбуватися загальними словесами. Тим більш, що виголошувати ці словеса єсть кому і досі. Кого-кого, а горлопанів комсомол виховав не мало.
Анатолій ПОКРИШЕНЬ |
