Щоб вижити в «інформаційному» суспільстві, треба взяти під сумнів те, що воно інформаційне.

«Інформаційним вибухом», «океаном інформації» ми називаємо надмірну кількість дублюючих повідомлень, засміченість культури як колективної пам’яті.

Проблема дублюючих повідомлень має характер замкненого кола. Справді, щоб сказати щось нове, слід спершу знати, що було сказане раніше. Оскільки ж дізнатися нереально, то доводиться говорити навмання – і майже неминуче повторювати.

Справді, для написання нового дослідження в певній галузі науки логічно передбачати потребу перечитати хоча б найсвіжіші роботи цього ж напряму. Підраховано, що року безперервного читання (без сну і їжі) не вистачить фахівцю, аби прочитати написане з його дисципліни за попередній рік. Але за рік читання пишеться і видається принаймні стільки ж робіт. Як наслідок, автори не спроможні освоїти накопичені повідомлення, і тому більшість нових досліджень переказують старі, тобто вже за визначенням насправді не є новими.

Ще складніша ситуація в ЗМІ: елементарний зріз інформаційних випусків на телеканалах показує дублювання не лише тем, а й способів подачі інформації. Редакції новин практично не проводять самостійного пошуку: ЗМІ «варяться в одному котлі», а рецепт страви складають кілька інформагентств. За таких умов можна проігнорувати цілі сфери життя; з інформаційної карти України на кілька тижнів можуть «зникнути» цілі області лише тому, що події в них редактор в силу свого виховання не розглядає як значні. Один телеканал фактично вважає новим тільки те, що опинилося також у полі зору іншого телеканалу. Відповідно новини за визначенням не є новинами.

Стаття "Чи модно мати власну бібліотеку?" є авторською думкою про те чи доречно сьогодні мати бібліотеку.

Після турне по Україні керівник легендарної групи «ДДТ» Юрій Шевчук став трохи інакше дивитися на україно-російські стосунки:
— Политика — это же все преходяще. Через 50 лет уже никого из них не будет — этих всех ющенко, путиных, жириновских, украинских националистов… А народы останутся — вот что важно! Все эти противоречия между западными и восточными украинцами, между Украиной и Россией — чушь это все!

Чернігівський мандрівник Олександр ВОЛОЩУК:
«У НАС З ДРУЗЯМИ Є ТРАДИЦІЯ: КОЖНОГО РОКУ ПІД НОВИЙ РІК МИ ХОДИМО... НА МАНГУП»

Знайомство з новою людиною - це завжди відкриття! Відкриття нового світу, нових ідей, нових думок, чогось нового. І дуже приємно, коли це нове є не лише корисним, бо ж усі ми чогось вчимось у інших, а ті, інші, у нас, але й коли воно, те нове, ще й цікаве. Саме так коротко, кількома словами, можна описати мою, майже випадкову, але від того не менш захоплюючу зустріч з побратимом по перу - чернігівським журналістом, мандрівником-автостопником, істориком Олександром ВОЛОЩУКОМ. Ось як це було...

На жаль, за браком інших розваг (точніше через їх неймовірну вартість), для мільйонів українців головним елементом святкування Нового року залишається перегляд телевізійних програм, які чомусь називають “святковими”.

Кількість громадян України, що вважають своєю рідною мовою російську, за рік зменшилася.

Вже складаються чорні списки ворогів української культури та реєстри ганебної власності

У Києві вирішили хоч так зупинити хазарових-чєрновєцкіх-ахмєток. А що ж на Чернігівщині? Хто відповість, хоча б морально, а краще б -- юридично, за нищення пам"яток Катерининської церкви? Чи не додати нам у той список єпископа УПЦ Московського патріархату Амвросія, депутата міської ради Чернігова від Партії регіонів Івана Донця, священика московської філії Алєксандра Лєдового?
"Сіверщина".

Євген Чорний

Якщо зважити – за авторами, назвами і накладами видань - так звану художню продукцію широкого попиту (особливо фентезі, детективи та подібне), то цілеспрямованість цього процесу стає достатньо явною. Створення інформаційного шуму і утворення в ньому певних інформаційних піків суспільного значення як „культових творів” є спроба, створивши інформаційний „шум”, заглушити Слово істини.