Позачергові вибори 30 вересня 2007 року в першу чергу повинні були відповісти на питання: чи підримує дії опозиції і Президента український виборець ?
Спробуємо відповісти на це питання шляхом порівняння підсумків виборів 26 березня 2006 року та 30 вересня 2007 року на прикладі Чернігівщини.
Виразники московського духовенства так заповзято хочуть загребти усі українські надбання, що доходить до справжнісінького абсурду (мало, мабуть, з них тих храмів, що перебувають у їхньому володінні).
„То не осінь – то китайці...”
Виявляється, всього 150 років тому територія Владивостоку була китайською (точніше – маньчжурською, але це окрема тема. Зараз все маньчжурське для нас ідентифікується з китайським) – тож хіба Піднебесна може забути про свої землі при такій перенаселеності у теперішніх кордонах? Тому щоденно – підкреслюю, щоденно – російсько-китайський кордон переходять сотні, якщо не тисячі китайців і поселяються на території РФ.
«Природа не терпит пустоты, а перепад демографических давлений по нашим южным границам уж слишком велик. Так что когда меня спрашивают «что вы можете сказать о будущем России?» -- я говорю: будущее России ясное, короткое и печальное. России осталось не больше 60 лет. Это по оптимистическому сценарию, предполагающему, что мы будем тихо вымирать сами, без войн и внутренних катаклизмов»
Щоб зрозуміти сучасне – треба пам’ятати про минуле. Згадаймо хто почав і з чого почалося нищення українського села у ХХ столітті. Ось хроніка цих подій. Цитую за передовицею друкованого органу більшовицької партії (офіційна на той час назва — Російська соціал-демократична робітнича партія) — газети "Рабочій путь" від 6 листопада 1917 року, тобто за добу до перевороту в Петрограді:"Нам нужно отменить помещичьи права на землю и передать всю землю без выкупа крестьянским комитетам" (зверніть увагу — не селянам, а комітетам !).
Чому декому кортить вкотре перекроїти Конституцiю України? Невже вичерпано ресурс демократичного розвитку суспiльства i держави, що закладено в Конституцiю України вiд 28 червня 1996 року?
Перехід від президентсько-парламентської до парламентської моделі державного устрою України ще більше загострив проблему зради партійних інтересів депутатами рад різного рівня. Можна вважати, що застосування імперативного мандату для депутатів місцевих рад - це лише перша спроба на законодавчому рівні розпочату організаційну перебудову політичних партій після внесення змін у Конституції України.
Які ж можуть бути наслідки цього кроку?