Політичну арену будь-якої країни можна порівняти зі справжньою театральною сценою, на якій перед вдячним (або не дуже) глядачем розігруються справжні драми і трагедії, комедії і фарси. Але от у випадку з українською політикою більш доречним буде порівняння з цирком. Тут знайшлося місце всім - політичним клоунам і економічним фокусникам, народним дресирувальникам і кримінальним еквілібристам. Але не варто обманювати зовнішньою хаотичністю і неузгодженістю їх номерів. У кожного "артиста" є своє амплуа, свої коронні номери і узгоджене місце в загальній програмі.

2 березня — 80 років Михайлові Сергійовичу ГОРБАЧОВУ
Цей ювілей спонукає до серйозного аналізу нашої недавньої історії, яка міцно проросла в сьогодення. Аналізувати доведеться, говорячи про конкретну, цікаву й неординарну особистість. І тут ми вторгаємося в глибоко філософську тему — роль особи в історії. Роль ця коливалася полярно — від прикладів, коли історичні діячі були диктаторами, тиранами, до політичних нікчем, якими правило оточення.

Серед українських політиків при владі вже виробився певний стандарт поведінки під час прямих телефонних ліній, що дозволяє їм перетворювати будь-яку розмову з народом на балаган.

Застереження Т.Шевченка із його « Посланія і мертвим, і живим, і ненародженим землякам..» спадають на думку, коли читаємо і стаємо свідками зусиль політиків в Україні по продовженню справи, розпочатої десь в 60-тих роках минулого століття в Радянському Союзі. Справа та називалася створення нової, небаченої ще в історії людства спільноти, радянського народу, позбавленого національних ознак.

В українофобському таборі спостерігається певне пожвавлення. Широковідома у вузьких колах газета «Киевский телеграф» надрукувала чергового пасквіля. З рештою, антиукраїнська спрямованість цього видання не є новиною. Саме в «Киевском телеграфе» (далі - КТ) побачили світ скажені антиукраїнські статті теперішнього міністра освіти та науки Дмитра Табачника, зокрема його опуси, в яких галичанам було відмовлено в праві називатися українцями. Так що це видання має яскраво виражену ідеологічну спрямованість, яку важко назвати дружньою по відношенню до України та українців.

18 серпня 2010 року Президент України Віктор Янукович звернувся до журналістів з проханням : «Скажіть мені, хто Вам заважає писати правду? Назвіть мені прізвища, назвіть мені компанію, власника», бо, як Він твердив: «більш зацікавленої людини, ніж я, щоб говорили і писали правду, в Україні, ви не знайдете».
У святковій промові на День Незалежності України Президент Янукович заявив: «Я хочу з повною відповідальністю заявити, що держава жодним чином не причетна до випадків певних перешкод в окремих мас-медіа фундаментальному праву громадянина чи журналіста вільно висловлювати свою позицію через ЗМІ». Точно знаю, що це твердження не відповідає дійсності.

Ми часто помиляємося. Втім, як і всі люди. Проте деякі помилки бувають корисними.

Років п'ять тому, коли з півночі тільки-но імпортувати моду обв'язуватися стрічками до Дня Перемоги, ми давали коментар для телебачення і зопалу поплутали ордени та їхні кольори. І хоч це природно для людей далеких від фалеристики, проте помилка залишається помилкою, і нам на неї вказали.

Саме цей випадок змусив зазирнути до статутів Ордена Святого Георгія та його радянського клона — Ордена Слави. Почитайте і ви — довідаєтеся багато цікавого.

Посилений наступ

Навіть з радянської історії (!) знаємо, що перед тим, як входити в певні союзи, Московія завжди підкупляла «хохла» пиріжком із солодкою начинкою, а як тільки здобувала справжню силову перевагу, то про обіцянки-цяцянки швидко забувала. Таких прикладів, починаючи від Березневих статей Богдана Хмельницького і до наших днів, можна навести безліч. І ось зараз подібна пропозиція надійшла з Москви: створити Союз з центром у Києві. Чергове заманювання, на яке вже клюнули деякі «наші» політики.
Найактивнішим прибічником цього, як відомо, є кілька і урядовців, наприклад, віце-прем'єр-міністр України Володимир Семиноженко. Щоб переконатися, з якою повагою ставляться до українців російські брати та сестри, досить завітати на будь-який сайт Інтернету, де на сторінках-форумах цілодобово йде атака на все українське.