Павло Повод пішов з мудрою посмішкою
На 69 році життя помер талановитий журналіст Павло Повод. Востаннє він заходив до мене з матеріалом про поета Леоніда Тереховича -- як завжди, спокійний, усміхнений, всерозуміючий. І матеріал був влучний, що називається -- капітальний. І ще встиг передати статтю "Леонідова криниця", де так тепло пише про Аркадія Натаріуса, який з Ізралю приїздить дбати про українського поета у Кучинівці Щорського району. Статтю тоді я поставив, але самого автора не побачив -- вельми закрутно було по номеру.
Павло Повод -- талановитий журналіст: у роки становлення незалежності України його голос звучав, як ковток мудрості, позбавленої комуняцької облуди і кон'юнктурної бравади. Пригадую, як він іронічно розповів історію про поросятко, втекле з причернігівської дачі (тоді виживали люди, як могли -- в тому числі і тримаючи свиней на дачах) і закінчив: "Поросятко теж хоче свободи"... В часи боротьби за свободу національну це сприймалося з тонким натяком і доброю іронією.
В "Сіверщині" Павло Повод сказав, як важко працювати на комп'ютері: "Одне око рак виїв"... Але знову намагався продиктувати синові статтю для улюбленої газети. Спасибі Вам, Павле Захаровичу!
Владислав Савенок розповідає: "Якось, пригадують колеги з обласного радіо, туди по початку 90-х приїхала делегація американців з перекладачем. Розмову з ними випало записати Поводу. Він неквапливо зайшов у студію. Американці - у костюмах з шармом аристократії. Павло Захарович простакуватий в виду. Гості на нього зиркнули. Оцінювали. І раптом Повод неквапом, без перекладача, заговорив з ними англійською.
Іноземці зрозуміли, що цей чоловік не такий простий, як з виду. Програма була записана. Американці приязно прощалися. А Захарович, як завжди усміхався і мружився на всі компліменти, якими його дружньо «атакували» колеги".
Він встиг звести хату на Лісковиці, куди і я пообіцяв зайти в гості. Не встиг. Вибачте, Павле Захаровичу!
... Із журналістики, із життя йдуть совісні. Чи буде заміна?
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |