«Гірські чеченці повісили ікону Богородиці на своєму наметі» - о.Євген Орда

Благочинний собору великомучениці Катерини, капелан волонтерського центру підтримки батальйону «ОУН» отець Євген Орда:

- Кожен десятий учасник АТО – з Чернігівщини, наша область дала найбільше людей. Я був дуже здивований, але чернігівці воюють найкраще. Спочатку ми від церкви допомагали просто українській армії, а тоді почали йти на ротацію хлопці з добровольчих батальйонів, які не є в юрисдикції ЗСУ. І серед них багато тих, ким я опікувався, як духівник, у молодіжних націоналістичних організаціях. Вони зараз у батальйоні «ОУН» та у 5-му батальйоні «Правого сектору».

Ми перевезли за 4 поїздки біля 8 тон допомоги нашим воїнам – дуже завдячуємо прихожанам церкви святої Катерини, Єдиному волонтерському центру, Самообороні, Володимиру Поліщуку та Андрію Лісовому, які допомагали транспортом. Скажімо, Андрій Лісовий передав уже 14 броніків, куплених за свої гроші, а також підшоломники. Виготовляються шапки для батальйону «ОУН» - це роблять хлопці, що мають свою невелику фірму в Чернігові.

-А як пояснюється, що саме чернігівці такі круті на фронті?

- В українців завжди була кров вояра. Приспана радянською владою, вона зараз прокинулась перед загрозою окупації. Наприклад, комбат 5 батальйону Чорний – теж чернігівець, займався до війни обробкою дерева. Або Віталій на псевдо Робін – герой, три місяці воював у Донецькому аеропорту, зараз лікує серце в госпіталі. В «Айдарі» розвідка – це повністю чернігівці. Хто був лікарем, хто сторожем, хто зварником був – тепер воюють.

- Як у воїнів зі психікою – війна ж колись закінчиться…

- Коли б’ють “Гради» - вони спокійно п’ють каву. Але у багатьох є і ще буде багато післявоєнного синдрому на зразок «в’єтнамського” в американців чи «афганського» в радянських. Але що порадувало – вони навертаються до церкви і це багато кого рятує.

- Що вас дивувало на війні?

- На стороні українців воюють багато чеченців, але це чеченці гірські. Вони чеченців рівнинних, кадировських, називають російськими чеченцями. Гірські тейпи – русяві, світлі, а рівнинні – чорні. Гірські тейпи дуже гостинні – коли ми приїхали, вийшов чеченець, схожий на українця, бо не смуглявий і питає з якого я патріархату. Кажу, що Київського і показую документи. А він розказав як приїздив з московського патріархату, то стукнули його прикладом і викинули за межі частини. Хоча чеченці – мусульмани, але подаровану нами ікону взяв, подякував і заховав за пазуху. А вишиту ікону, яку ми передавали у Піски з нашої Катерининської церкви, чеченці повісили на своїй будці.
До московського патріархату ставлення на фронті однозначне: скажімо, у батальйон до Чорного приїздять капелани – баптисти, адвентисти, інші. Але священику московського патріархату дали в лобешник і відправили геть. Тобто на фронті давно вже визначилися яка церква українська…
Є багато росіян на нашій стороні. Росіян з Росії і з України. Ті, що з Росії – це російські націоналісти, які знають, що без Києва російської історії не буде, та російські інтелігенти, які воюють проти Путіна, як загрози російській культурі.

Населення налаштоване унікально: міста, де живуть гірники – за Росію. Туди навезли бандюків у радянський час. Села і маленькі міста – за Україну. В Луганській області на Станиці Луганській так місцеві агресивно налаштовані, що стріляють по наших з вікон. Там живуть росіяни. Одна жінка з наших пішла в гості до місцевої – її там мало не вбили. А ось у селах – така мова, як на Полтавщині і вони за Україну.

- Вам доводилося служити на фронті?

- У Пісках служив молебень за Україну прямо під мостом і окропив воїнів свяченою водою. Доводилося і сповідати воїнів у Пісках та на блок-постах. А в «Айдарі» навіть церква є – там служить отець Юрій з Києва. Вони зробили шикарний храм. Це у Щасті. Храм ветхий, стіни хитаються, але жоден снаряд не попав у цей храм. Літургію служать, молебні – там і престол є, все зроблено, як слід. А є отець Володимир – він служить прямо на передовій. До речі, в «Айдарі» дуже багато луганських – дуже щирих і віруючих людей. Я був здивований, що там також багато баптистів – і вони дуже поважають наших православних священиків.

… Коли вперше переживаєш удари «Градів» - а це, як правило, уночі, - то радієш життю і по-іншому його оцінюєш.

- Які першочергові потреби у воїнів?

- В першу чергу нам треба військова форма для воїнів – дехто у треніках воює. Шкарпетки і спідні не перуть – викидають. Тож вони треба постійно. Харчування є, але часто його не довозять на саму передову – кидають за 40 кілометрів. Тож треба харчі, які не псуються. І дуже треба кошти для закупівлі дизпалива та на ремонт техніки.
Мій телефон 093 224 95 26

…А ще отець Євген займається влаштуванням добровольців на …фронт. Бо психологи, які сидять у військкоматах, коли чують що людина хоче на фронт – не пускають у діючі частини. Мовляв, людина повинна мати страх задля самозбереження.

Після нашої розмови отець Євген пішов до храму з торбою …. шкарпеток. Їх нав’язали дівчата – баптистки. І ще й записки вкладають хлопцям у шкарпетки. Одна 14 –річна дівчинка написала: «Солдат, я хочу вийти за тебе заміж. Коли закінчиться війна і я виросту»…

Розпитував Василь ЧЕПУРНИЙ