Він був симпатичним – жовтенький, аж наче теплий. Начебто шкіряний. Тонкий. З картами України і світу, з відстанями між обласними центрами і кодами для телефонних дзвінків по Україні. Так я й купив контрабандний діловий щоденник на цей рік.
Те, що він виявився без вихідних даних, – не дивина для нашого уряду: он не встигли півроку потримати 13-відсоткову надбавку на імпортні товари, а вже бігом зняли. Тож і везуть в Україну контрабанду – що там говорити про якийсь дрібний щоденник, коли при владі ліберали, а не націоналісти!
А от у Казахстані правлять: щоденник виявився виготовленим саме там. Бо дні тижня подані українською, російською, англійською та ...казахською мовами. Отак потихеньку вони й просуваються: якщо в російському Забайкаллі вже тільки рисову китайську горілку з целофанових пакетів п’є місцеве населення, то в Україну поки що пробивається Китай дешевими товарами. Які, проте, ненав’язливо привчають нас до китайського. А Казахстан виявляється добрим учнем Китаю.
Російські острови на Амурі передані Китаю – це зробив Путін. Там, де були дачі хабаровців, тепер виросте мільйонне китайське місто. Дослідник російського Інституту політичного і військового аналізу Алєксандр Храмчіхін пише: «Після здачі Китаю острова Тарабарова і половини Великого Уссурійського острова на Амурі штаб Далекосхідного військового округу в центрі Хабаровська знаходиться в межах досяжності польової артилерії Китаю...» (Журнал „Новый мир” № 1/2009). Владивосток взагалі був і не зникав з китайських (маньчжурських) карт – лише 160 років тому він ще був їхнім. На Камчатці вже наш мандрівник Олександр Волощук бачив щирі китайські обличчя. У Петербурзі активно росте китайська колонія чайна-таун.
Тож газета наша виходить у світ, виявляється, в «бейсенбі» – четвер, «жума» є п’ятницею, а понеділок – «дуйсенбі»... Щоправда, завдяки видавництву та пошті „Сіверщину”, бува, доставляють таки в жуму, а то й у сейсенбі – вівторок, як це недавно було в Ніжині. Проте це вже тема іншої розмови, про наших „китайців”.
„В непробудимому Китаї, в Єгипті темному, у нас...” – писав колись Тарас Шевченко. Тепер же купуємо китайські товари, яким відкрили урядовці-ліберали широку дорогу в Україну (задаром, звісно, без власної чиновницької вигоди). Їдемо відпочивати в Єгипет і ждемо, що нам же у нас хтось зробить єгипетський сервіс.
Якщо ми купуємо „бейсенбі” і „дуйсенбі”, то казахи швидше зрозуміли потребу націоналістів при владі?!
Василь ЧЕПУРНИЙ.
