(Закінчення)
До часів незалежності заощадження радянських людей в Ощадбанку СРСР гарантувалися державою. Звісно, що сама держава і використовувала ці заощадження в своїх інтересах. За рахунок коштів вкладників Ощадбанку десятиліттями фінансувалася діяльність неефективних підприємств та величезний військово-промисловий комплекс СРСР, а останні роки - кредитування фізичних осіб для придбання товарів довготривалого вжитку. Наростання кризи довіри до комуністичного режиму в кінці 90-х років минулого століття сформувало у більшості вкладників Ощадбанку СРСР стійкі панічні настрої і намагання отримати свої вклади негайно. Внаслідок чого вже в 1990 році вкладники Ощадбанку СРСР втратили перспективу повернути свої заощадження. Зовні це виглядало як розвал СРСР через „перестройку”, а не фінансово-економічна криза. Насправді розвал СРСР стався через втрату довіри населення до комуністичної влади.
Фінансова криза, яка охопила Україну, має теж саме коріння, що і економічно-політична криза, яка розвалила СРСР. Це криза довіри як до фінансових установ, так і влади, яка не здатна гарантувати повернення заощаджень своїх громадян.
Чи достатньо для відновлення довіри українців до банківської системи України лише внесення змін до закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», що збільшив кожному вкладнику гарантії на відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, з 50 000 до 150 000 гривень ?
Звісно, що цей Фонд здатен захистити лише жменьку вкладників в разі банкрутства 1-2 невеличких банків, а не всієї банківської системи України. Валютні заощадження, а це - третина заощаджень вкладників банків, „захищені” лише формально, бо відшкодування вкладів в іноземній валюті відбувається Фондом у національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним (обмінним) курсом НБУ на день настання недоступності вкладів. Отже, якщо влада не створила ефективної системи контролю за банківською системою і власникам банків вдалося „прихватизувати” значну частку заощаджень вкладників шляхом надання сумнівних кредитів або надання їх на підставних осіб, то Україну чекають важки часи.
Крім того, той факт, що банки надавали кредити придбання нерухомості на 10-20 років і більше, а депозити залучали, головним чином, строком лише на 3-12 місяців, створює вкрай небезпечну ситуацію для функціонування фінансової системи країни. Варто на певний час лише частині громадян вилучити з депозитів у банківських установах свої заощадження і фінансова система України опиниться перед загрозою розвалу.
Як не парадоксально, але саме довіра до банківської системи самих вкладників досі залишається чи не головним гарантом забезпечення захисту їх заощаджень. Плекати цю довіру завдання кожного відповідального українського політика. Інша справа, чи здатні ще самі вкладники-виборці обирати відповідальну владу ?
Питання риторичне!

Сергій Соломаха,
економічний оглядач газети «Сіверщина»