20 травня він залишив Вільнюс і наразі виїхав з Каунаса в бік Клайпеди.

Щойно Олександр вийшов на зв’язок з Редакцією:

- На трьох машинах 20 травня я доїхав до міста Йонава. Там мене радо зустріли активісти української громади. Точніше, активістки. Бо там були всі жінки. Зокрема, керівник громади Марина Грикун. Найцікавіше те, що вона сама росіянка. Але має чоловіка-українця і очолює українську громаду міста.

Йонава – це приблизно 40 тисяч мешканців. З них близько 2 000 – українці.

У громаді – 44 українці. Чернігівця знайшов одного – Микола Різник, працює в Йонаві на залізниці.

В процесі спілкування з українською громадою виникло цікаве питання. Справа в тому, що мерія Йонави разом з українською громадою намагаються знайти місто-побратим в Україні.

Отже, на «Високому Валі» ("Сіверщина" приєднується -- ред.) можна кинути клич: «Йонава шукає місто-побратим в Україні!»

Того ж дня, 20 травня, я приїхав в Каунас. Зупинився вдома у литовця. Звати його Тадас Жебраускас. Він підвозив мене на машині і сам запропонував зупинитися у нього вдома. Отакий прояв кавказької гостинності на литовській землі! Він працює в одному з вузів, викладає архітектуру. У нього велика сім’я: дружина і шестеро дітей. Але великий будинок, в якому мені теж знайшлося місце.

Каунас оглядав частково сам, частково разом з ним.

21 травня я зустрічався з архієпископом Литовської Католицької Церкви отцем Сігітасом Тамкявічусом. Заочно з ним мене познайомив ще минулого року владика Варух в Кургані – керуючий Сибірською митрополією Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Справа в тому, що вони у радянський час разом з Сігітасом Тамкявічусом відбували покарання в одному з політичних таборів у Пермській області, тобто були на той час дисидентами.

Отець Сігітас мене дуже радо прийняв, ми з ним півтори години спілкувалися. Я взяв у нього інтерв’ю. Він розповів про період свого життя, коли він перебував у політичній в’язниці. Це були 1973-1988 роки.

Сьогодні залишаю Каунас, їду в Клайпеду. Не знаю, доїду сьогодні чині. Між Каунасом і Клайпедою 210 км. Але йде дощ, 2 дні дощу не було. У будь-якому разі завтра точно там буду.

Мій рюкзак трішки поважчав за рахунок сувенірів і за рахунок їжі, яку мені дала в дорогу жінка Тадаса.

Наскільки мені відомо, у Клайпеді 4 українські громади, але жоден з номерів телефонів які я мав, поки що не відповідає. Тому не знаю – зустрінуся я з ними чи ні. Через 2 дні, 24 травня, вийду на зв'язок або з Паланги, або вже з території Латвії з міста Лієпая".