Життєвий досвід вчить, що сперечатися з можновладцями, доводити їм свою думку – марна справа: вони чують лише себе. Проте брутальні висловлювання пані Романової (“Сіверщина”, 17 квітня 2008 р.) на адресу Чернігівського історичного музею імені В.В.Тарновського подарувати не можу. Пишу не для неї, а для тих сумлінних дослідників, які у майбутньому вивчатимуть наш час, щоб вони знали про існування документів, які інакше змальовують події навколо Катерининської церкви, ніж це подає Н.А.Романова.
По-перше, протягом півтора року від розпорядження голови ОДА “Про передачу у користування релігійній громаді УПЦ КП м. Чернігова Катерининської церкви” (05.04.2006 р.) до вивезення музейних предметів з Катерининської церкви (08.11.2007 р.) Чернігівський історичний музей імені В.В.Тарновського направив понад 20 листів з вимогою забезпечити законні права музею до управління культури ОДА, голови ОДА, голови обласної ради, прокуратури, Міністерства культури і туризму України, Секретаріату Президента України, народного депутата В.В.Ткаченка, владики Амвросія. Крім того, було безліч особистих звернень директора музею, телефонних розмов, нарад, участь у судових засіданнях, інтерв’ю тощо. Обидва листи до Н.А. Романової (від 13.06. 2006 № 170 та від 14.09.2006 № 271) залишились без відповіді. До речі, пані Романова жодного разу не відвідала музей як голова обласної ради.
По-друге, “млявість” музею у відстоюванні державних інтересів (за законом – музейні колекції є власністю держави) призвела до того, що 3 липня 2007 р. на директора музею С.Л.Лаєвського був вчинений розбійний напад. Музейники, й не лише вони, пов’язують його виключно з подіями навколо церкви св. вмч. Катерини, адже за попередніми домовленостями саме цього дня мала відбутися евакуація експонатів. З іншого боку, очевидно за “слабкість” і “млявість”, у 2007 р. директор музею нагороджений Почесною грамотою обласної ради.
Щодо законності проведення електрики, захоплення земельної ділянки, встановлення малих архітектурних форм, то цим якраз повинне займатися місцеве самоврядування, а не музей, бібліотека або школа. Інакше навіщо нам влада, яка не цікавиться і не вирішує проблем життя громади міста або області, не наводить ладу в комунальному домі? Тож не треба наводити “тисячі причин” – вона одна: безвладдя!
Мій лист – це не спроба виправдати музей: у цьому немає потреби. Хочеться вкотре привернути увагу всіх небайдужих чернігівців до проблем нашої історико-культурної спадщини, нашої відповідальності перед пращурами та нащадками і напередодні Міжнародного дня музеїв нагадати:
У Чернігові ліквідований музей народного декоративного мистецтва – єдиний в області, що репрезентував традиційну українську народну культуру.
Унаслідок нерозсудливого і протизаконного рішення обласної ради Чернігівський історичний музей залишився без власного приміщення (мова йде про будинок губернатора), а що таке “чужа хата” – добре відомо.
Людмила ЛИНЮК, заступник директора з наукової роботи Чернігівського історичного музею імені В.В.Тарновського, кавалер ордена “За заслуги” ІІІ ст.
P.S. Сподіваюся, “втілення в наші українські реалії Європейської хартії” сприятиме тому, що кожна установа й інституція буде виконувати свої функції: музеї – збирати, зберігати і популяризувати пам’ятки історії та культури, органи влади і самоврядування – вирішувати питання соціально-економічного і громадсько-культурного розвитку відповідної територіальної громади, міліція – забезпечувати законність.
