| Ігор | Дата: Понеділок, 17-Груд-12, 15:41 | Повідомлення # 1 |
Група: Редактор
Повідомлень: 10
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
| Коли, яких сто років тому, ми, українці, почали усвідомлювали, які незліченні скарби розкриваються в нашій мові, це відчули і наші недоброчинці. Тож почали з'являтися, один з одним, пародійні вислови. Наприклад, буцімто команда "Ряды вздвой!" українською мовою звучатиме "Пан за пана ховайсь!", а наказ "Сабли наголо!" буде "Залізяку на пузяку геп!"
Коли Бунін писав
Бегут века, пливут века,
Вот как река, как облака... –
він, очевидно, не відчував пародійности цих віршів, що нагадують відомий вислів, який імітує російську мову:
Эта река широка, как Ока…
Как? - как Ока? - Так, как Ока...
Той коли я напишу
Духовні витоки натхнення митців в Україні ... -
ніхто не помітить глузування з рідної мови.
А були в нас окремі слова, кожне для іншого поняття:
духовість - духовий
та
духівництво - духовний.
Перших двох слів немає в російській мові, тому їх вилучено з української.
Слово "витоки" в нашій мові - залежно від наголосу - має два різні значення:
"вúтоки" - запас зерна, до збирає на зиму польова миша,
"витóки" - рідина, яка витікає, коли прорветься чиряк.
(Я вже десь писав, ща на "витóки" багато була Україна навесні 1933 року, коли з ніг у опухлих з голоду селян точилася – виточувалася передсмертна рідина...).
У нас було слово - джерела (пригадаймо, як "до джерел" кликав Зеров), але його вилучено: вже яких тридцять років я бачу самі лише – тьху! - "витоки"...
А причина вилучення ясна і проста: адже в російській мові немає ні такого слова, ані фонеми "дж".
Українська мова належить до дзвінких мов: вона має дев'ять дзвінких приголосних, котрі не втрачають дзвінкости ані на кінці слів, ані перед глухими приголосними( як це ми констатуємо в мові російській).
А мали ми слово "надхнення", пов’язане з поняттями "дух", "душа", "надихАти", в той час, як "натхнення" асоціюється з іншим рядом: "тхнути" (смердіти), "натхнутися" – насмердітись ("біля трупа лежало, натхнулося падлом – запам’ятався мені цей давно колись чутий вираз), тухлий, тхір…
Багато разів я звертав увагу на те, що вирішувати мовні проблеми має право лише той, хто обізнаний з етимологією і знає, що "верблюд" означає "слон", а "слон" відповідно "лев".
Тож слово "мистець" означає "майстер", а штучно створене слівце "митець" взагалі позбавлене сенсу.
Сполука "ст" нерозривна, а в рідкісних випадках синкопи випадатиме "т", а не "с" (наприклад слово "шіснадцять).
Тож "с" зі слова "мистець" не випало само - його свідомо вилучено. Більше того, в сонеті Зерова "Молода Україна" змінено назву і замість авторського тексту вставлено:
Що не митець, то флегма і сіряк,
Хоча жодних "митців" у Зерова не було й не могло бути.
Але… Німецьке слово "гохштаплер" російською мовою можна передати лише описово, у нас натомість є для цього поняття слово метець.
Ненаголошені "е" та "и" в нашій мові вимовляються однаково, тож "митець" залишає в підсвідомості якийсь неприємний осад. Хтось, очевидно, цього й прагнув…
Переходимо нарешті до виразу "в Україні".
У відриві від контексту "на" дає уявлення про певну зверхність, а "в", відповідно, про обмеженість.
Тому історично змінювалися вирази: на Руси, на Литві, на Україні. Щодо цього останнього виразу можемо навести точні дати: протягом семисот років – від 1282-го року по 1991-й ми говорили й писали "на Україні".
Я робив відповідні підрахунки й переконався, що в народних піснях вираз "в Україні" зустрічається лише як виняток, тож від "Думи про Марусю Богуславку" до галицької пісеньки воєнних років маємо тільки "на".
Наводжу першу строфу згаданої пісеньки (її не співали, співати було заборонено – адже війна, лише напівдеклямували, наспівуючи):
На Вкраїні земля чорна, земля чорна, да гей,
На Вкраїні крутять жорна, крутять жорна, да гей.
Там плачуть малі діти,
Там крутять дві кубіти – да гей:
Вправо – вліво, щоб їсти ся не хтіло , дай гей…
У повоєнні роки по таборах їздив хор Третяка, там співано пісню, здається, самим диригентом укладену:
…Та все найлютіша зима проминає,
Приходить все люба весна,
А на Україні снігóм замітає,
Зима все, зима тай зима…
Але у вищих колах галицького суспільства в добу русофільства набув поширення вираз "в Україні". Так, у повісті Богдана Лепкого "Крутіж" вирази "на Україні" та "в Україні" я занотував по одному разу.
Та ось раптом дізнаюся я, що професор Іван Огієнко (митрополит Іларіон), базуючись на підрахунках "в" та "на" в поезіях Шевченка, твердить, буцімто слід уживати лише вираз "в Україні".
Ніхто з поважних філологів його не підтримав, лише бандерівці дали наказ: вживати вираз "в Україні".
Та ось професор Петро Одарченко ще раз підрахував "в" та "на" в поезіях Шевченка. І тут з'ясувалося, що професор Огієнко оперував фальшивими даними: кількість "в" збільшив, а кількість "на" зменшив приблизно удвічі…
Пригадую, яким страшним ударом було це для мене: митрополит, який багато – в тому числі й мене особисто – підтримував матеріяльно і був до певної міри також і опертям духовим, священнослужитель, на якого ми мало не молилися, вдався до звичайного шахрайства…
І тут виникає питання: хто й пощо домігся в 1991 році вилучення "на" і впровадження "в"?
А відповідь приходить та сама, що й у випадку "джерела", запаскудженого "витоками".
Вираз "на Україні" ми чітко вимовляємо лише тоді, як цього вимагає ритм:
Стоять твердині на Україні –
Все паліївські на Хвастовщині...
(Т.Шевченко ),
а в більшості випадків, як от цитоване "На Вкраїні земля чорна" ми чуємо білябіяльне "в" (білоруське "ў", англійське "w"), а це одна з тих фонем, котрих немає в мові російській. Тому її вилучено.
|
| |
| |
| КириллАстафьев | Дата: Середа, 10-Чер-20, 14:58 | Повідомлення # 2 |
Група: Читач
Повідомлень: 2
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
| Україна однозначно завжди буде єдина, і розділяти її на політиків, управітілей або поетів це абсолютно безглуздо! Одне можу сказати з упевненістю, в різні епохи були і є свої мінуси і плюси, наприклад сейчасв моді https://slotsmoney.com.ua/igrovi-avtomaty-na-groschi а 10 років тому ми навіть не могли уявити, що у всіх будуть сенсорні телефони - керовані з екрану ...
|
| |
| |
