| Шкурко | Дата: Понеділок, 22-Жов-12, 11:48 | Повідомлення # 1 |
Група: Редактор
Повідомлень: 186
Нагороди: 4
Статус: Відпочиває
| Стан суспільства під занавіс передвиборної кампанії до Верховної Ради України 2012 року можна охарактеризувати як депресивний. Правлять бал "грошові мішки" вкупі з адмінапаратом, що й монополізували усі гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову.
Особливо наслідки цього помітні на селі та у невеликих містах, де останніми десятиліттями відбувалася потужна деіндустріалізація. Горожани мають переважно напівсільський побут і живуть із присадибних ділянок. Звідси – примітивізація запитів, низька суспільна активність. Якраз це і гальмує формування громадянського суспільства.
Громадянське суспільство характеризується тим, що має чітко структурований характер – утворюється з інститутів громадянського суспільства – різних недержавних і небізнесових об'єднань громадян. З поміж них тільки політичним партіям дозволено брати участь у формуванні влади, усім іншим інститутам – брати участь в управлінні державою через дорадчо-консультативні та контрольні органи (громадські ради) при виконавчих органах влади. З огляду на таке завдання, без інтелігенції, інтелектуальної еліти, основу якої становить так званий середній клас, не уявити громадянське суспільство.
Середній клас – це більше моральна, ніж економічна (матеріальна) категорія. Людина може не мати помітних статків, але є незалежна духом і зазвичай економічно самодостатня. І навпаки, тіньова економіка не спроможна рекрутувати середній клас, а у нас такої за половину. Мірилом громадянськості є ставлення до формування бюджету, тобто сплати податків. Наші громадяни є «сурогатними», за винятком хіба що підприємців. І то з них якась частина не платить податків (у «тіні»), інша («спрощенці») платить несправедливі (символічні), ще якась (великий бізнес) уникає оподаткування через офшори, і тільки мізерія («патріоти») платить «по обух». Здогадуюсь, що між першими трьома групами існує негласна узгодженість, у силу якої великий бізнес і формує владу. Тому-то громадяни байдужі до виборів і влади. Щоб активізувати громадянськість, необхідно ввести пряму (а не через бухгалтерію підприємств) сплату громадянами прибуткового податку, а одночасно ввести податок на їхнє майно. Тоді громадяни будуть цікавитися, хто і як витрачає їхні внески (тобто бюджетом). Що цікаво, за таким принципом функціонують західні демократії, але у нас цього «не помічають».
Чи можна віднести до середнього класу "реєстрових інтелігентів" – маю на увазі так званих бюджетників – лікарів, викладачів, службовців – усіх тих, хто працює у державних установах і залежить від начальника – чиновника? Тепер за кількістю університетів – національних і просто – ми попереду всієї Європи. Але такими вони не є за елементарною ознакою – наявністю самоврядності, ректорів усе-таки призначає міністр (нині сумнозвісний Табачник). Отже, наукова інтелігенція, ця рушійна сила громадянського суспільства, – зв’язана по руках і ногах.
Демократія спрацьовує тоді (під час вільних виборів), коли рядова більшість обирає тих, кого хоче (і висуває) інтелектуальна меншість.
Нині цей принцип підмінений популізмом та підкупом більшості, а інтелектуальна меншість пасивна, бо ні на що не впливає (не делегує відтак своїх представників на виборні посади).
Це обдурювання виборця стає можливим тому, що передові громадяни (інтелігенція – середній клас) не об’єднані у дієвих інститутах громадянського суспільства. Кожен сам по собі – особистість!
Церковна громада, як іще один потужний інститут громадянського суспільства, також не відіграє ніякої ролі (якщо не сказати гірше) в силу ієрархічної та часто авторитарної її побудови (зокрема, у православ’ї, незалежно, чи це Київський, чи Московський патріархат), загравання з владою і «грошовими мішками».
Багато говорено про громадське (суспільне) телебачення, радіо, пресу. Та не постають вони, бо немає самого громадянського суспільства!
Я помітив, що великі зміни у житті всієї України стаються приблизно щодесять років – на зламі десятиліть:
1989 – 1991 рр. – проголошення незалежності;
2000 – 2004 рр. – "Україна без Кучми";
2011 – 2015 рр. – становлення громадянського суспільства.
Як не парадоксально виглядає, саме 2011 року зрушилися знакові процеси, започатковані підписанням Президентом України Януковичем В.Ф. Закону України "Про доступ до публічної інформації", що можна порівнювати з горбачовською гласністю. Здається, важливості цієї віхи не помітили навіть маститі політики з демократичного табору (наприклад, Олександр Єльяшкевич, з яким мав тривалу розмову під час свята газети "День"), а низовий владний апарат поспішив її запрофанувати. І на науковому рівні те саме. У статті "Загрози маргінесу", "День", 21 – 22 вересня 2012 р., етнолінгвіст та філософ Роман Кісь з Інституту народознавства НАН України закликає творчу інтелігенцію працювати над собою або ж апелює до… влади і ні словом не обмовлюється про проблематику формування громадянського суспільства.
Тим-то й звертаюся до таких як сам, творімо щодня по цеглині громадянське суспільство, витримки і наполегливості вам у цьому!
|
| |
| |
