В основі цього сюжету — типово-українська ситуація. Уявіть: упродовж років і років люди нарікали на трагічну історію (кепську економічну ситуацію, долю, сусідів, слабке здоров’я, бідних батьків, недобрих родичів, власну злиденність… список можна продовжити самостійно), щоб виправдатися перед cобою й світом за своє недолуге існування. І ось! Сталося! Господь (чи Всесвітній Розум – кому як зручніше) нарешті почув нарікання-молитви і послав… Ні, не шматочок сиру, а справжнього мільйонера з багатого арабського світу. Мільйонер готовий негайно й суттєво підтримати Ваш бізнес і Вас, і все, що довкола Вас. Мільйонеру подобається Ваша продукція. Яку відповідь Ви даєте мільйонеру на його шикарну пропозицію – одразу укласти контракт для початку на один мільйон доларів? Подумайте. А я розкажу, як було насправді…
Уявіть собі, інколи шляхи арабських мільйонерів пролягають через Чернігів. Зрідка, але трапляється. Це коли все будується на якихось особистих контактах, коли людину із загадкового арабського світу треба везти від столичного Борисполя й цілодобово нею опікуватися, починаючи від її абсолютно нормальних людських бажань — забезпечити проживання в комфортних умовах, мати доступ до інтернету, можливість пити гарну чисту воду, щойно відтиснутий фруктовий сік, споживати тільки-но приготовану їжу тощо. Питання грошей у цій ситуації не стоїть: неважливо, скільки це коштуватиме. Але, як не дивно, у цій сфері виникає ціла купа проблем. І проблем серйозних!
Зненацька виявилося, що арабського мільйонера в нашому древньому Чернігові просто взагалі нема де поселити! Для нього спочатку був заздалегідь зарезервований найвишуканіший і найдорожчий номер в одному з найкращих готелів нашого чудового міста. Навмисне не називатиму готель — нехай кожне готельне господарство спробує позбутися названої нижче проблеми, через яку араб категорично відмовився поселитися. Проблемою виявився… тютюновий запах, яким просякнуте в наших готелях, здається, абсолютно все – від стін до білизни. Араби ж, якщо ви пам’ятаєте, не палять. Відчутний «аромат» настільки шокував мільйонера, що він одразу сказав «ні» і негайно попросився звідти геть.
А тепер уявіть собі головний біль супроводжуючої сторони: миттю знайти в Чернігові житло, яке б араба влаштувало. Повторюсь: ціна в даному випадку була абсолютно неважлива. Важливим був належний комфорт.
Араба після непомітної йому лихоманки телефонних перемовин і пошуків оселили в приватному секторі. Коли він оглянув дворівневу квартиру з сяючим паркетом, дзеркалами, люстрами, сучасними меблями і т.п., то здивовано запитав, чого його одразу сюди не привезли, а змусили витратити час на отой жахливий готель. Арабу не стали пояснювати наших реалій — хіба зрозуміє?
Потім була дуже серйозна морока для супроводжуючої сторони — забезпечити пристойне харчування поважному гостю. Ви гадаєте, це легко? Помиляєтесь! Взагалі-то чогось такого особливого не було потрібно: справжні мільйонери, як правило, люди невибагливі. Все, що їм треба — сік, вода, фрукти, певні сорти м’яса в меню… Вимога одна: свіжість і якість продуктів. І якщо ви думаєте, що це забезпечити просто, то глибоко помиляєтеся! Людина готова щедро платити й платить за високоякісну їжу. Але... Пройдіть нашими магазинами, зазирніть на ринки й харчові склади, завітайте до ресторанів… Гарантую: оглянувши етикетки й зовнішній вигляд запропонованих харчів, які невідомо скільки днів лежать на прилавках, ви почнете конкретно замислюватись над тим, що ми з вами їмо і чому виглядаємо так, як виглядаємо…
Зрештою, якось і цю проблему владнали. Звичайно, приватним способом і особистими контактами.
Але мільйонери люди зайняті, і цей арабський мільйонер прибув не гуляти древнім Черніговом — його зацікавив металургійний ринок наших південних міст. Кілька дзвінків — і мільйонер з перекладачем попрямував авіарейсом саме туди.
І от — перемовини в дирекції підприємства. Мільйонер розказав, що його зацікавила продукція, що його компанія має намір співробітничати і одразу готова укласти угоду на постачання продукції. Сума контракту для початку — один мільйон доларів. Одразу.
Ви нізащо не відгадаєте, що почув на свою пропозицію мільйонер! Я вже кільком людям пропонувала відгадати! Ніхто не відгадав!
Арабу-мільйонеру було сказано, що менеджер підприємства готовий буде з ним зустрітися... наступного тижня!
Араб тонко посміхнувся куточками губ — на цьому перемовини (і його візит також) були закінчені. Остаточно.
Потім він весь час запитував супроводжуючу сторону: чому — так? Чому у нас так багато бідних людей і чому не надто процвітаюче підприємство не захотіло мати справу з його компанією.
Від якого часу треба було починати пояснювати все це людині з іншого світу? Адже ми й самі не знаємо відповіді на оте «Чому?»
Інеса ФТОМОВА
