Отже, своє алое я називаю «мамкою». Просто так. Я не знаю, хлопчиком воно народилося чи дівчинкою, але плодиться так активно, що зву його вже кілька років «мамкою». Хоча люди визначили для цієї рослини середній рід: алое – це воно… Різновидів алое у природі існує дуже багато, і я навіть не знаю точно, до якого виду належить моя рослина. Втім, я не ботанік і для мене це не так важливо.

…А спочатку це алое стало сиротою. Якось горщик з напівзасохлим зеленим кущиком я побачила на підвіконні у під’їзді будинку. Чи то хтось з якоїсь квартири переїздив-приїздив, чи винесли-викинули,бо набридло… не знаю. Та це й неважливо. Ясно було одне: рослину вже кілька тижнів ніхто не поливав і їй явно «світила» погибель. Хоча ці рослини й не потребують багато води. Отож горщик я забрала. Пересадила в іншу посудину, полила і побажала гарного росту.
Алое не забарилося подякувати: зазеленіло, потягнулося вгору і невдовзі перетворилося на таке собі зелене диво, яке аж ніяк не поміщалося на моєму малому й вузькому домашньому підвіконні, воно чіплялося за штори і погрожувало впасти додолу. Довелося рослину віднести на роботу. Там алое виросло ще більше, листя стало товстеньким, соковитим. Рослина вже потребувала якоїсь підпорки для стовбура. Якось завітав до мого кабінету відомий на Чернігівщині травознай Иван Просяник (він себе зве саме так – Иван) і захоплено вигукнув: «О! Алое! Ти диви, яке виросло!»
Але одного разу сталося лихо: величезне алое все-таки гепнулося з підвіконня і… переламалося навпіл, порозкидавши довкола землю. Напевне, воно таки вродилося таким собі мандрівником (чи мандрівницею).
Довкола основного стовбура стирчали десятки відростків, а вершина сантиметрів сорок заввишки нагло переламалася. Я її не викинула. Просто поставила у високу склянку з водою – подивитися, чи не пустить, бува, корінці… Коли повернулася з відпустки, то з подивом побачила: корінців повно! Тож пересадила «мамку» в інший горщик. І колишня вершина алое стрімко погнала вгору. Невдовзі вона стала чималою самостійною рослиною.
Цієї зими, коли якраз були люті морози, на роботу до мене завітала родичка, яка полюбляє всілякі екзоти і здивувалася побаченому: «Ого! Яке в тебе алое!» І я запропонувала: «Хочеш, подарую?» «Хочу!» -- промовила з радістю родичка, і ми заходилися пакувати горщик з височенною рослиною у газети й пакети, щоб можна було донести якось по морозу через півміста до теплої квартиру…
А у мене залишився стовбур з купою відростків, які чекають свого весняного пересаджування