І це -- свідчення того, що наш народ з діда-прадіда не матюкався. Лаялися? Так! По-чорному! Але ж яка то лайка була! Пісня, а не лайка! Матюків у ній не було! Перечитайте «Зачаровану Десну» Олександра Довженка і почуєте немовби вживу весь колорит української лайки – бабуся малого Олександра уміла лаятись як ніхто…

Тепер наші люди «обмоскалилися» добряче: матюки вживаються вільно й повсюдно. Вони – немовби символ чи то надмірної розкутості, чи то показової розпусти, чи то судомного переляку наших сучасників. Матюкається малеча дитсадкового віку, матюкаються підлітки, матюкаються симпатичні дівчатка і літні бабусі. «Москалі» лунають щодня на вулицях і ще трохи дивно бачити людину, яка йде містом з мобільним телефоном у руці і через слово випльовує із себе матюки. Причому – це звучить не лайка – це йде ділова розмова з діловим партнером…

А навіщо пишу оці нотатки? Та тому, що днями прислали мені друзі посилання на гарний і цікавий ЖЖ (тобто Живий журнал) одного неординарного російського автора. Це – жінка, мати малої дитини, заміжня. Вона пише гарно, зачитаєшся – і про наукові, і про соціальні, і про побутові проблеми – все цікаво читати. Я спочатку зраділа такій інформації. Почала читати. Але… Коли мій погляд вперше наштовхнувся на крутий матюк, то подумала, що це якась жорстока випадковість. Аж ні! Через кілька абзаців виявилося, що ця жінка так пише. Причому я відчуваю, що вона це не навмисне робить – це вона так говорить. І це для мене найгірше. Матюки, які не кожне вухо витримає в такій кількості – то для неї є звичайною природньою мовою. І навіть мені, морально з дитинства загартованій Донбасом, було важко сприйняти цю писанину.

Ну, уявіть собі, новорічна ялинка для дітей у випадку з цього ЖЖ не впала, а… (здогадайтесь, на яку літеру починається падіння з крутим «москалем»), свою дитину авторка змушує плиту не чистити, а …(а от проявіть і тут фантазію! Ручаюсь! Ви не вгадаєте! Бо й я отетеріла від побаченого в блозі слова). І це не сварка – це щоденний побут рядової родини. І навіть коли авторка розповідає про свої сни, то, виявляється, і в своїх кошмарах вона розмовляє виключно матюками… Навіть із Місяцем та зорями… Хоча, якщо прибрати звідти матюки, а замінити їх словами із багатющої словникової скарбниці Ожегова й Даля, то ЖЖ дав би фору багатьом іншим ЖЖ…

А я мала намір заходити на цей ЖЖ й читати неодноразово. Однак після однократного перегляду вже твердо знаю: ніколи не відкрию нічого, підписаного цією авторкою. Бо неначе в багнюку смердючу вступаєш без спецодягу і спецвзуття. Ще спробуй відмитися потім… Тим більше, що зі словами взагалі треба чинити дуже й дуже обережно. Якщо хто розуміє, про що я…